Хто придумав, що дорослі не граються?

Авторка: 

Дарина Комина

   «Грайся, поки ще малий, бо далі вже часу не буде» – цю фразу чули, мабуть, усі. Закарбоване правило, як мовчазна угода, у нашій культурі: дитинство для гри (і то, не завжди, якщо вистачить часу після занять), а дорослість для справ. Але чому ми вирішили, що ігри мають вік? І хто встановив межу, за якою уява, легкість і експеримент стають недоречними?

   Взагалі, усе більше дорослих людей охоче занурюються у світ настільних ігор, відеоігор, рольових практик, театру імпровізацій, навіть косплею. Бізнес-команди будують комунікацію через гейміфікацію, а психологи застосовують ігрові методики для роботи з емоціями та стресом. Ігрові простори повертаються у доросле життя, але вже не як «дитячі забавки», а як повноцінний інструмент розвитку. 

   Психологія гри давно виходить за рамки розваги. Гра – це чудовий спосіб тренувати уяву, ризикувати без фатальних наслідків, відпрацьовувати стратегії поведінки, вчитися співпраці, а іноді й гідно програвати. У грі ми можемо бути ким завгодно, пробувати нові ролі, будувати нестандартні рішення й бачити світ під іншим кутом. Між іншим, саме ці навички цінуються і в «серйозному» дорослому житті.

   Хоч ми звикли асоціювати ігри з дитинством, історія свідчить, що дорослі гралися завжди. У Давній Греції та Римі ігри були не лише розвагою, а й способом виховання громадян. Платон у сьомому томі «Держави» писав, що через гру дитина й дорослий навчаються законам і цінностям суспільства. Гімнастичні змагання, театральні вистави, стратегічні ігри на кшталт латрункулів (римська версія шахів) розвивали не лише тіло, а й розум. У Римській імперії азартні кості чи пантоміма були частиною дозвілля навіть для сенаторів. 

   У середньовічній Європі ігри часто відображали соціальну ієрархію. Турніри лицарів були водночас змаганням, видовищем і тренуванням бойових навичок. Настільні ігри, на зразок шахів, мали символічне значення: вони вчили стратегії та планування, але й показували статус — далеко не кожен міг дозволити собі розкіш мати шахівницю. Водночас азартні ігри вважали небезпечними, і Церква часто засуджувала їх як спокусу та марнування часу.

  У XVIII столітті австро-угорський імператор Йосиф II, відкривши для громадськості віденський Пратер, фактично створив перший у Європі простір, де дорослі могли публічно «гратися». Спершу тут були стрілецькі тирі, циркові вистави, гойдалки – розваги, що цілком відкрито залучали до гри і чоловіків, і жінок усіх соціальних рівнів. Це був переломний момент, коли імператорські мисливські угіддя перетворилися на місце, де право на гру отримав кожен.

   У XXI столітті ігри переплітаються з роботою, навчанням та соціальним життям. Гейміфікація у бізнесі мотивує працівників, VR та AR створюють нові простори для спільної творчості, а LARP-фестивалі збирають тисячі учасників з усього світу. Доросла гра перестає бути чимось, що треба виправдовувати. Навпаки, вона сприймається як необхідний баланс між «треба» і «хочу». 

   Хоч ми і залишаємо дитячі ігри у минулому, однак минуле таки знаходить нас у грі. І коли дорослий кидає м’яч, катається на каруселі чи сміється під час настільної гри, він на мить повертає собі не лише дитинство, а й свободу бути собою. 

Пейнтбол

Як заняття фізичною культурою і спортом змінюють наше життя: комплексний вплив на здоров’я жінок і чоловіків, науковий підхід

Авторка: 

Діана Мельник

  Уявіть, що ваше тіло — це жива складна система, у якій м’язи, серце, судини, мозок і клітини взаємодіють щохвилини, щоб підтримувати наше життя. Фізична активність — це найуніверсальніший інструмент для підтримки цієї системи: вона стимулює метаболічні процеси, покращує кровообіг, нормалізує рівень цукру, модуляє імунну систему, знижує запалення, стимулює роботу мозку й знижує ризик багатьох хвороб — навіть ґрунтовніших наслідків тривалого сидіння, яке нині розцінюється як самостійний фактор ризику, що незалежно пов’язаний із підвищенням смертності від серцевих хвороб та інших причин на 16–34 % (Veerman et al., 2024; Women’s Health Initiative Investigators, 2013; Ji et al., 2024).

  Навіть помірна активність — 150–300 хвилин на тиждень або ж 75–150 хв інтенсивних занять плюс мінімум два силові сеанси — здатна знизити ризик смерті від будь-яких причин на 22–31 % (Ekelund et al., 2019), а всього 15 хв щодня можуть зменшити смертність навіть у хворих до кількох груп (Moore et al., 2012).

 Проте ряд великих досліджень виявив цікавий феномен: жінки при тих же дозах фізичної активності отримують більший захист, ніж чоловіки. У когорті понад 412 000 американців віком 27–61 років активні жінки знизили ризик передчасної смерті на 24 %, а чоловіки — лише на 15 %; максимальний ефект у жінок досягається вже при 140 хв помірної активності на тиждень, а в чоловіків — при 300 хв; подібна різниця зафіксована і для силових тренувань (19 % зниження ризику у жінок проти 11 % у чоловіків) та смертності від серцево-судинних хвороб (36 % проти 14 %) (Ji et al., 2024; Time, 2024). Як пояснюють дослідники, жінки виконують однакові фізичні зусилля з меншою м’язовою масою, через що їх походи на рівному навантаженні ефективніші, а також є відмінності у м’язових властивостях і капіляризації (The Guardian, 2024; Livescience, 2025).

  У старших людей чоловіки швидше нарощують м’язову силу й кардіо-витривалість, тоді як жінки значно поліпшують баланс та координацію — що важливо для профілактики падінь (Shojaa et al., 2023; Eklund et al., 2010).

  Особливо важлива роль фізичної активності для жінок у постменопаузі: за результатами мета-аналізу понад 80 досліджень, комбінація аеробних і силових тренувань значно підвищує щільність кісткової тканини у хребті, шиї стегнової кістки та кульшовому суглобі.

 (Zhao et al., 2025; Shojaa et al., 2023; Howe et al., 2011; Nature, 2025).

   Також у жінок, що пережили діагноз раку молочної залози, активний спосіб життя асоціюється зі зниженням смертності завдяки зменшенню рівнів інсуліну й естрогенів (Women’s Health Initiative Investigators, 2002; Cochrane, 2011).

 Малорухливість лишається критичною загрозою: наприклад, літні жінки, які сидіть більше ніж 11 годин на день, мають на 57 % вищий ризик смерті, навіть якщо палають хоч трохи (Women’s Health Initiative Investigators, 2013).

   Мораль простіше не буває: рух — не просто корисний, а життєво необхідний. Він захищає як жінок, так і чоловіків — щоправда, жінки отримують більше «віддачі» за менші зусилля. Чоловіки ж отримують значні вигоди для сили та витривалості. Та для кожного щодня має значення навіть помірний, але регулярний рух.

Практичні поради на кожен день:

– Підіймайтеся сходами замість ліфту.

– Виходьте на зупинку раніше та пройдіть частину шляху пішки.

– Спрацюйте таймер – кожні 30 хв вставайте, пройдіться, зробіть зарядку.

– Додавайте 1–2 вправи з вантажем тіла (присідання, планка) щодня.

– Замініть перегляд екранів частиною прогулянки.

– Використовуйте всі можливості бути активними: приготування, домашні справи, садівництво.

   Навіть +2–3 тисячі кроків або кілька хвилин руху щодня додають здоров’я та роки життя.

ДЖЕРЕЛА.

Ekelund, U., Steene-Johannessen, J., Brown, W. J., Fagerland, M. W., Owen, N., Powell, K. E., … Lee, I.-M. (2019). Dose–response associations between accelerometry measured physical activity and sedentary time and all-cause mortality: A systematic review and harmonised meta-analysis. PLOS Medicine, 16(12), e1002708. 

Howe, T. E., Shea, B., Dawson, L. J., Downie, F., Murray, A., Ross, C., … & Creed, G. (2011). Exercise for preventing and treating osteoporosis in postmenopausal women. Cochrane Database of Systematic Reviews

Ji, H. W., et al. (2024). Comparative benefits of physical activity by sex: Insights from a 412,000-person cohort. Journal of the American College of Cardiology. [Цитовано: The Guardian. (2024, February 19); Time. (2024); LiveScience. (2025)].

Moore, S. C., Patel, A. V., Matthews, C. E., Berrington de González, A., Park, Y., Katki, H. A., … Thun, M. J. (2012). Leisure time physical activity of moderate to vigorous intensity and mortality: A large pooled cohort analysis. The Lancet, 380(9857), 1753–1761. 

National Institutes of Health Women’s Health Initiative Investigators. (2002–2013). Women’s Health Initiativedata on sedentary behavior and mortality. [Дані опубліковані онлайн та доступні в публікаціях WHI].

Shojaa, M., et al. (2023). Effects of exercise on muscle strength, balance and gait speed in elderly: A comparative meta-analysis. Osteoporosis International. 

Veerman, L., et al. (2024). Prolonged sitting associated with increased all-cause and cardiovascular mortality: A population-based study. The Times.

Zhao, F., et al. (2025). High-intensity combined exercise improves bone mineral density in postmenopausal women: A systematic review and meta-analysis. Journal of Orthopaedic Surgery and Research, 20, Article 85. 

Взаємодія в стосунках: поради, які допоможуть зберігати здорову комунікацію в парі

Авторка: 

Софія Кутова

  У шаленому ритмі повсякденного життя комунікація між людьми є основою для побудови міцних взаємостосунків. Як би мова спілкування не відрізнялась від різних соціальних груп, в яких ми можемо перебувати протягом дня, основою комунікації завжди лишається вміння вислуховувати свого співрозмовника, прагнення знайти точку консенсусу та повага до опонента. Так само і в стосунках у парі, але ці значення набувають вирішального характеру у побудові міцних та здорових стосунків. Тож давайте розглянемо кілька порад, що допоможуть віднайти гармонію та розуміння з вашим партнером: 

Чуйте, а не слухайте один-одного

   Хоч визначення і звучань майже однаково, але слухати свого партнера не означає почути та зробити висновки. Важливо сприйняти мовлені слова своєї половинки, коли вона чи він цього потребує, адже рано чи пізно недочуте може зіграти поганий жарт. 

Підтримуйте

   Також, здавалося б, досить простий та зрозумілий пункт, але інколи підтримка, що ви можете давати один-одному буде недостатньою, або не тією, що очікували ви чи ваш партнер. На початку стосунків можна обговорити що саме для вас буде найкраще почути чи отримати, коли ви потребуєте підтримки. 

Розмовляйте 

   Думаю, знайдуться пари, які не звикли говорити про свої проблеми або обговорювати якісь дрібниці, проте це є мало не ключовою річчю для побудови міцних стосунків. Інколи те, що може здаватись чимось незначним, зрештою виливається у велику проблему потім, якщо вчасно не обговорити це з партнером. Банальна дрібниця така як вкотре непомитий посуд, зрештою може стати причиною скандалу. Для вашого партнера це може бути дрібницею, як і для вас, та, зрештою, комусь може набриднути постійно робити одну й ту саму дію, що і може призвести до з’ясування стосунків у майбутньому. 

Шукайте компроміс

   Буває так, що, наприклад, ви хочете подивитись романтичну комедію, а ваш партнер їх терпіти не може, ви поступаєтесь перший раз, другий, третій і зрештою не відчуваєте свою вагомість для вашої другої половинки. Як згадувалось раніше, цю проблему можна вирішити розмовою. З партнером, для якого ви є важливо чи важливим, завжди можна домовитись та знайти щось нейтральне, що буде задовольняти обох. Якщо це стосується перегляду фільму, то можна відкрити для себе новий жанр або знайти той, який вам обом буде подобатись.

Будьте відкритими та чесними

   Якщо вам щось не подобається, а це може будь-що: ставлення, слова, незначні дії – не бійтеся озвучувати думки своєму партнеру. Він або вона може думати: «В цьому нічого поганого немає», адже ви ніколи не казали, що це може бути для вас неприємно або викликати дискомфорт. Головне обговорити проблему з другою половинкою і пояснити через які дії вам було образливо, некомфортно і тд. 

Сприймайте один-одного 

   Намагайтеся не принижувати свого партнера за, наприклад, якісь уподобання, що можуть вам не подобатись, а навпаки підтримуйте, або, принаймні, займіть нейтральну позицію. Так ваш партнер буде розуміти, що ви його приймете будь-яким не в залежності від того, що йому подобається чи ні. 

Знайдіть сили вибачитись та пробачити

   Ці дії також є одними із ключових. Інколи звичайне вибачення може вирішити цілу проблему, головне казати щиро, адже фальш ваш партнер розкусить і внутрішня образа зросте. Вибачати також потрібно вміти. Інколи у когось можуть бути проблеми, які друга половинка не захоче озвучувати з певних причин, що і може призвести до роздратованості та колючих виразів. Звичайна розмова допоможе й тут: скажіть, що вам образливо бачити подібне ставлення до себе і спробуйте розпитати причину такої поведінки та запропонувати свою допомогу у вирішенні можливої проблеми. 

   Звісно, кожна пара сама вирішує, що для них є нормальним у спілкуванні один з одним. Написані вище пункти слугують порадами, на які можна опиратись чи дослухатись. Перш за все у стосунках важливо щоби обом людям, які прийняли рішення бути разом, було комфортно і безпечно поруч, а все інше – стереотипи та чужа думка, яку не варто пускати у ваш світ. 

Вступ до польських університетів стане складнішим: що потрібно знати іноземним абітурієнтам у 2025 році

Авторка: 

Аліна Бокатова

   З 1 серпня 2025 року в Польщі набули чинності зміни до правил прийому іноземних абітурієнтів, хто планує навчатися у закладах вищої освіти країни. Відтепер знання мови навчання потрібно підтверджувати офіційним сертифікатом рівня не нижче B2 — результати внутрішніх іспитів університетів більше не зараховуються. Відповідне розпорядження Міністерства науки і вищої освіти було опубліковано 31 липня та набуло чинності вже наступного дня. [1]

   Ще з 1 липня 2025 року діє Закон про усунення порушень у візовій системі, один із пунктів якого передбачає обов’язкове підтвердження мовної компетентності іноземців на рівні B2. Проте до кінця липня не існувало чіткого переліку документів, які можна подати як підтвердження. Через це університети та абітурієнти діяли за старими правилами або використовували внутрішні тести. Однак 30 липня міністр Мартін Кулясек підписав постанову, яка чітко визначила перелік прийнятних документів.

Які документи приймаються

   Згідно з розпорядженням Міністерства науки і вищої освіти від 31 липня 2025 року, знання польської мови на рівні B2 можуть підтвердити такі документи:

• Сертифікат Державної комісії з питань засвідчення знання польської мови як іноземної.

• Сертифікати міжнародних інституцій: European Consortium for the Certificate of Attainment in Modern Languages (ECL) чи telc GmbH, WBT Weiterbildungs-Testsysteme GmbH (TELC).

• Сертифікат про завершення дев’ятимісячного підготовчого курсу до навчання в польському університеті.

• Диплом польського вишу, отриманий після навчання польською мовою.

• Диплом з філології або прикладної лінгвістики з польською як основною, виданий закордонним університетом, із підтвердженням не менш ніж 500 годин занять польською.

• Свідоцтво про набуття прав присяжного перекладача польської мови, видане Міністерством юстиції Польщі. [1]

Для тих, хто вступає на програму іншою мовою, перелік документів дещо відрізняється, але також передбачає лише офіційні сертифікати.

Хто звільнений від вимоги сертифіката

   8 серпня 2025 року Міністерство науки і вищої освіти Польщі надіслало університетам офіційне роз’яснення, у якому уточнило, що вимога сертифіката B2 стосується лише тих абітурієнтів, які вступають за документами, виданими за межами країни. Якщо кандидат закінчив польську школу та має свідоцтво про повну середню освіту (świadectwo maturalne) або диплом польського ЗВО, підтвердження знання мови не потрібне. [2]

Перехідні правила для вступної кампанії 2025/2026

У роз’ясненні Міністерства науки і вищої освіти визначено три етапи дії правил:

• До 30 червня 2025 року — діяли старі правила, університети могли зараховувати абітурієнтів без сертифіката B2.

• 1–31 липня 2025 року — вже діяли нові критерії, але виші могли самостійно перевіряти знання мови, якщо підтверджували рівень не нижче B2.

• Від 1 серпня 2025 року — допускаються лише документи з офіційного списку, зазначеного в розпорядженні. [2]

На що варто звернути увагу

   Під час оформлення студентської візи консул може провести власну перевірку знання мови, навіть якщо університет її не вимагав. Міністерство науки й вищої освіти наголошує: візові питання належать до компетенції Міністерства закордонних справ та консулів. Тож до співбесіди варто готуватися так само ретельно, як і до вступних випробувань.

Використані джерела:

1.     RO ZPORZĄDZENIE MINISTRA NAUKI I SZKOLNICTWA WYŻSZEGO w sprawie rodzajów dokumentów poświadczających znajomość języka, w którym odbywa się kształcenie na studiach : DZIENNIK USTAW RZECZYPOSPOLITEJ POLSKIEJ від 30.07.2025, № Poz. 1045.

URL: https://dziennikustaw.gov.pl/DU/2025/1045.

2.     Informacje dla uczelni dotyczące zasad weryfikacji języka wykładowego przy rekrutacji cudzoziemców na studia na rok akademicki 2025/2026 : Ministra Nauki i Szkolnictwa Wyższego від 08.08.2025.

URL: https://www.gov.pl/attachment/bbebf6f2-86f8-48de-a24d-0bdb12ca21a8.

Чи реально думати повільно в швидкому світі?

Авторка: 

Дарина Комина

 У світі, де інформація ллється рікою, а кожна секунда на вагу золота, думати повільно і розмірено здається розкішшю. Ми звикли до миттєвих відповідей, швидких рішень і багатозадачності. Але чи можливо зупинитися і справді заглибитися у думки, не піддаючись тиску швидкості? 

   Думати повільно – це не лише про повільність у прийнятті рішень, а й свідоме глибоке осмислення, аналіз та рефлексія. Це означає не піддаватися імпульсивним реакціям, а давати мозку час, щоб побачити всю картину, зважити варіанти та прийняти обґрунтоване рішення. Звідси виникає і посилена уважність, те, що сьогодні дедалі частіше називають майндфулнесом. Чим більше ми присвячуємо часу роздумам, тим уважніше можемо пригледітися упущеним спершу деталям. Недаремно ж в народі кажуть «хто поспішить, той людей насмішить». 

  ИАле чому ж повільне мислення таке складне у швидкому світі? Бо воно вимагає простору, а саме часу, тиші, вміння залишитися наодинці з думкою. І це майже розкіш у щільному потоці сповіщень, дедлайнів та вічного FOMO, тобто явища постійного перебування «в мережі», аби нас не минуло нічого важливого (FOMO розшифровується як fear of missing out, страх бути «поза»). 

   зраїльсько-американський психолог Деніел Канеман у своїй праці "Thinking, Fast and Slow" окреслив два типи мислення. Система 1 – це швидке, інтуїтивне, автоматичне мислення, що допомагає нам миттєво реагувати в критичних ситуаціях або приймати буденні рішення без великої напруги. Натомість система 2 характеризується повільністю, зосередженістю і логічністю. Саме вона дозволяє аналізувати інформацію, розв’язувати складні завдання і уникати когнітивних пасток. Але є одна проблема: мозок прагне економити енергію, тому переважно обирає першу систему.

  ТУ цифрову епоху ми майже постійно оперуємо першою системою: гортання безкінечної стрічки, швидкі репліки, кліки й реакції. А от друга система потребує зусилля та умов у вигляді уповільнення, зменшення шуму, свідоме відволікання від потоку. Саме тому повільне мислення стає не лише практикою, а й викликом. Відповідно, щоб активувати повільне мислення, необхідно створити для себе середовище, у якому можна мислити усвідомлено. Зокрема, тиха прогулянка без телефону, читання довгих текстів, ведення щоденника або просто рефлексія у спокої. Дослідження підтверджують, що коли ми сповільнюємося, то здатні краще помічати зв’язки, робити менш упереджені висновки і мислити критичніше. Саме повільне мислення часто допомагає не лише краще розв’язати проблему, а й прийняти рішення, з яким ми не будемо шкодувати згодом. Більше того, mindfullness знижує рівень тривожності. Тож, у світі, що вимагає постійного реагування, подібна практика «самосповільнення» це не прояв слабкості, а форма психологічного захисту.

   Щоб розвинути повільне мислення, не обов’язково вирушати «в монастир» або повністю відмовлятися від технологій. Іноді достатньо кількох простих практик, наприклад хоча б перші 15–30 хвилин після пробудження провести без екранів, наодинці з думками. Упродовж дня корисно час від часу ставити собі запитання «Чому я це роблю?» або «Навіщо мені це потрібно?», адже така пауза дає змогу уникнути імпульсивних дій. Також добре працює звичка вести короткий щоденник спостережень і рефлексій, читати довші тексти, що вимагають зосередженості, або хоча б іноді прогулюватися без навушників, аби дати мозку час на осмислення.

   По суті, уміння мислити повільно – це право не поспішати. Право не відповідати негайно, не гнатися за всім одночасно, не втрачати себе в нескінченному потоці реакцій. Це не про відсторонення від світу, а про те, щоб бути в ньому присутнім глибше. І що цікаво: чим частіше ми дозволяємо собі цю повільність, хоча б кілька хвилин на день, тим більше вона стає не винятком, а природною частиною життя. 

БАДи: коли добавками іноді заміняють реальну турботу про себе

Авторка: Діана Мельник

   У 21 столітті здоров’я стало не лише медичною, а й маркетинговою категорією. Біологічно активні добавки (БАДи), вітаміни, мікронутрієнти та адаптогени — все це продається під гаслом покращення самопочуття, підвищення енергії, зменшення тривоги, стимуляції мозку, росту волосся, покращення сну, зміцнення імунітету та подовження життя. Однак все більше людей використовують ці засоби не як допоміжний інструмент у підтримці здоров’я, а як основний або навіть єдиний. Це породжує нову форму залежності — коли людина перекладає відповідальність за своє самопочуття з власної поведінки на баночку з таблетками. Проблема не в самих добавках — вони можуть бути корисними. Проблема в тому, як і чому їх вживають. Сучасна культура створила ілюзію, що хронічну втому можна вилікувати магнієм, тривожність — ашвагандою, порушення сну — мелатоніном, погану концентрацію — Б-комплексом, випадіння волосся — біотином, а дефіцит енергії — Q10 чи коренем женьшеню. Проте в більшості випадків ці симптоми є не окремими «недостатками нутрієнтів», а наслідками способу життя: виснаження, відсутності відпочинку, постійної багатозадачності, токсичних стосунків, харчової бідності, нестачі руху, відсутності природного світла, хронічної стимуляції нервової системи.

   Людина, яка щодня прокидається втомленою, п’є каву натщесерце, їсть на ходу, працює без паузи, пропускає обід, живе під тиском дедлайнів, скролить телефон до ночі, засинає з серіалом — не потребує в першу чергу БАДів. Вона потребує переосмислення способу життя. Але це складно. Це довго. Це вимагає зусиль. Тому набагато простіше зайти на маркетплейс і замовити «антистрес-комплекс» чи капсули для фокусу. Ілюзія контролю, яку дає добавка, створює відчуття дії: «я щось роблю для себе», хоча насправді нічого фундаментального не змінюється. Саме тому людина продовжує почуватися виснаженою, незважаючи на прийом 5–7 добавок щодня. Вона думає, що їй треба «підібрати щось інше», «змінити дозування», «знайти правильну комбінацію». І так роками.

   Окремою проблемою є масове самопризначення. Більшість людей приймають БАДи без жодного аналізу крові, без консультації з лікарем, без урахування фармакодинаміки, перехресної дії речовин чи навіть базової біохімії. Вони орієнтуються на поради в TikTok, «розпаковки» блогерів, поради знайомих чи випадкові сайти. Результатом цього стають непотрібні навантаження на організм, порушення балансу нутрієнтів, передозування. Наприклад, надлишок вітаміну D може спричинити кальцифікацію судин, а не його нестача — проблеми з кістками. Високі дози вітаміну В6 — пошкодження нервової системи. Прийом заліза без показань — ризик окислювального стресу, особливо у чоловіків. Йод у великих дозах — загострення аутоімунного тиреоїдиту. Іронічно, але спроби «оздоровитися» нерідко закінчуються новими симптомами, які знову трактуються як «ще один дефіцит». І коло замикається. Людина все більше вірить у потребу «чогось додати», замість того щоб подумати — що в житті потрібно забрати?

   Ще один аспект — психологічна залежність. У багатьох формується переконання, що без добавок їм погано. Їм стає тривожно, коли вони забувають прийняти капсулу. Вони носять із собою аптечки, щоби не пропустити прийом. Вони приписують кожну зміну самопочуття наявності чи відсутності добавки, ігноруючи контекст: недоспав, не поїв, був конфлікт, змінилась погода. Поступово втрачається зв’язок із тілом, здатність чути власні потреби — бо кожне відчуття трактується як симптом для корекції, а не сигнал до глибшого розуміння себе. Замість того, щоб запитати себе: «чому мені тривожно?» або «чому я не можу заснути?», людина просто ковтає чергову таблетку. Це не підтримка — це уникання.

   Компанії з виробництва БАДів цим користуються. Вони створюють «комплекси», які обіцяють «захист від стресу», «детокс», «покращення фертильності», «чисту шкіру», «щастя в капсулі». Іноді склад цих комплексів виглядає вражаюче — 20+ інгредієнтів. Але їх дозування або мізерні, або невідомі, або взагалі суперечливі. При цьому на упаковці — слогани про «наукову підтримку», «технології майбутнього», «інноваційний підхід». Люди вірять. Бо їм хочеться швидких результатів без змін. Але якщо тіло роками не отримувало потрібного — їжа з консервантами, поганий сон, мінімум свіжого повітря, постійний стрес, емоційне виснаження — жодна добавка не стане чарівною паличкою. Зміни починаються з банального: снідати, відпочивати, пити воду, засинати без телефону, рухатися, обирати натуральну їжу, говорити «ні» токсичним людям. Це безкоштовно, але незручно. Тому часто — неприйнятно.

   Насправді, коли тіло функціонує гармонійно, потреба в БАДах мінімальна. Більшість нутрієнтів можна отримати з їжі, якщо вона різноманітна, сезонна, багата на ферментовані продукти, клітковину, повноцінні білки, зелені овочі, насіння, здорові жири. Рух і сон регулюють кортизол, а не ашваганда. Перебування на природі стимулює дофамін не гірше, ніж адаптоген. Спілкування з близькими, сміх, контакт із тілом — усе це регенерує нервову систему більше, ніж будь-яка капсула. Але сучасна культура «зайнятості», «продуктивності» і вічного «досягнення» змушує ігнорувати ці прості істини. Тіло має працювати як машина, і якщо воно дає збій — його треба «відрегулювати» добавкою.

   Залежність від БАДів — це нова форма споживання, замаскована під турботу про себе. Але справжня турбота — це не тільки додавати, а й віднімати: напругу, токсичні звички, надмірне стимулювання, ілюзію контролю. Поки людина не поверне зв’язок зі своїм тілом, емоціями та потребами — жодна добавка не дасть глибокого результату. Бо організм людини не просить пігулку. Він просить увагу.

Війна, що змінила життя: людський вимір трагедії та стійкості

Авторка:

Софія Кутова

  Війна в Україні стала не лише геополітичною катастрофою, а й глибокою особистою трагедією для мільйонів. Вона проникає у кожен аспект життя, змінюючи долі, руйнуючи звичний уклад і залишаючи шрами – душевні та тілесні. Проте, попри всі випробування, українці демонструють вражаючу стійкість та здатність долати немислимі труднощі. Це час великих випробувань, але також час зростання та виховання нових сенсів і можливостей. Українське суспільство консолідоване та готове протистояти викликам, зберігаючи довіру та солідарність.

   Цей феномен української стійкості є не просто пасивним виживанням, а активним процесом формування нових цінностей та напрямків для розвитку. Тривалий екстремальний стрес, спричинений війною, зазвичай призводить до руйнівних наслідків для психологічного стану людей, однак у випадку України спостерігається колективне посттравматичне зростання. Суспільство не лише витримує тиск, а й знаходить нові сенси, що є критично важливим для майбутнього відновлення та ментального здоров'я нації. Високий рівень соціальної згуртованості та солідарності в умовах війни є потужним захисним механізмом. Це забезпечує взаємодопомогу та підтримку, що є життєво важливим для людей, які переживають психологічні травми та соціально-економічні труднощі. Ця мережа підтримки допомагає запобігти поглибленню бідності та сприяє швидшій адаптації та відновленню громад, демонструючи, що соціальна єдність є не менш важливою за військову міць.

Невидимі рани: психологічний вплив

  Війна завдає глибоких психологічних травм, які часто залишаються непоміченими, але є постійними супутниками тих, хто її пережив. Для цивільних осіб кожен день стає боротьбою за виживання, змушуючи перебувати в стані "бий або тікай", що призводить до виснаження та постійного відчуття тривоги. Зокрема, 82% людей похилого віку часто або іноді відчувають вплив постійного стресу. Ці наслідки не зникають з кінцем конфлікту, стаючи постійними супутниками. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є одним із найпоширеніших довгострокових наслідків, що супроводжується кошмарами, спогадами та тривожними реакціями. До 30% населення в зонах конфлікту та серед біженців страждають на ПТСР та депресію. Деякі люди переживають провину за те, що вижили, запитуючи себе: "Чому я?". Руйнування звичного ритму життя, закриття шкіл та втрата роботи особливо важко позначаються на дітях та підлітках. Наслідки дистресу війни можуть передаватися через покоління, особливо вразливими є жінки та діти. Пам'ять на стресові події дуже деталізована в предметах, обставинах та фіксації реакції інших людей, відрізняючись від звичайної пам'яті.

   Постійний стан "бий або тікай" у цивільних осіб не лише виснажує організм, але й може призвести до зміни нейрофізіологічних процесів, що пояснює відтерміновані психогенні реакції та деталізовану травматичну пам'ять. Це вказує на біологічний рівень впливу війни, що вимагає не лише психологічної, а й можливо, нейробіологічної підтримки. Якщо травматичний досвід передається від одного покоління до іншого, це створює "спадщину травми", яка може впливати на соціальну адаптацію, емоційний стан та поведінку дітей. Це може підірвати соціальну згуртованість у довгостроковій перспективі та ускладнити формування здорового суспільства.

Зруйновані долі та доми: соціально-економічний вимір

   Війна спричинила безпрецедентні соціальні та економічні потрясіння, що торкнулися мільйонів українців. Мільйони людей покинули свої домівки, ставши внутрішньо переміщеними особами (ВПО) або біженцями за кордоном. Це найбільше переміщення населення в Європі з часів Другої світової війни. Виникла найбільша житлова криза з 1991 року, більшість ВПО живуть в орендованому житлі без належного захисту. Депортація до Росії та утримання в "фільтраційних таборах" є злочинними практиками, де людей жорстоко допитують та утримують у нелюдських умовах.

   Не менш як третина працездатного населення втратила роботу, особливо серед переселенців. Кількість безробітних зросла на мільйони. Близько 9 мільйонів українців живуть у бідності, що на 1,8 мільйона більше з 2020 року. За даними ООН, 7,3 мільйона українців стикаються з помірною або серйозною нестачею їжі, включаючи 1,2 мільйона дітей та 2 мільйони людей похилого віку. Рівень дитячої бідності зріс з 43,2% у 2021 році до 65,2% у 2022 році. Українці, які втратили роботу, виживають за рахунок заощаджень, підтримки рідних, городів та підробітків. За час війни ціни в Україні зросли на 44% , а інфляція досягла піку в 26,6% у жовтні 2022 року. Кожен другий українець перебуває у розлуці з близькими, найбільше – подружжя (38%), 11% – з дітьми. Розлука часто триває понад рік. Міграція батьків призводить до ослаблення сімейних зв'язків та емоційних проблем у дітей. Пандемія та війна порушили освітній процес, посиливши нерівності, особливо для дітей із сільської місцевості.

   "Раптова бідність"  та втрата роботи  не лише знижують рівень життя, але й підривають соціальну стабільність, збільшуючи ризик соціально-економічних конфліктів у майбутньому. Це може призвести до "розколу в суспільній єдності" , що є загрозою для національної стійкості, попри поточну згуртованість. Масштабне вимушене переселення та житлова криза  не просто створюють гуманітарні проблеми, а й змінюють демографічний ландшафт країни , що матиме довгострокові наслідки для ринку праці, соціальної інфраструктури та регіонального розвитку. Депортація  є не лише злочином проти людяності, а й спробою штучної зміни демографічного складу та руйнування національної ідентичності.

Феномен стійкості та відновлення: надія серед випробувань

   Попри безпрецедентні виклики, українське суспільство демонструє дивовижну згуртованість, адаптивність та незламну волю до відновлення. Українці демонструють високий рівень стійкості та готовності боротися до перемоги. Патріотизм проявляється у проактивній громадській позиції та волонтерській діяльності. Волонтери збирають кошти, допомагають військовим та цивільним, рятують тварин. Соціальна близькість між жителями різних регіонів залишається високою.

Важливим є відновлення соціальних зв'язків та підтримки громади для зцілення. Надається психологічна перша допомога та навчання основам управління стресом. Українці вчаться перетворювати травматичний досвід на посттравматичне зростання. Україна активно працює над комплексним відновленням громад та регіонів, розробляючи програми відбудови житла, освітніх та медичних закладів, доріг та мостів. Залучаються міжнародні організації (ЮНІСЕФ, Червоний Хрест, ВООЗ) та національні благодійні фонди, які надають гуманітарну, фінансову, психологічну та медичну допомогу. Існують державні програми соціального захисту та компенсацій за пошкоджене/зруйноване житло. Особисті історії стійкості, як Петра Феня, Ніни Савінської, Любові та Анатолія Геїв, Петра Підлетейчука, військових, волонтерів, медиків, свідчать про незламність духу.

   Волонтерський рух та громадська ініціатива  є не лише механізмом надання допомоги, а й ключовим проявом та підсилювачем соціальної згуртованості. Це створює "соціальну мережу безпеки", яка допомагає державним інституціям  та сприяє відновленню довіри між людьми, яка може знижуватися в умовах війни. Комплексне відновлення громад  за принципом "відбудувати краще, ніж було"  є не просто фізичною відбудовою, а можливістю для радикального оновлення країни. Це включає впровадження нових стандартів (доступність, енергоефективність), залучення громадян та створення нових економічних кластерів, що може перетворити Україну на сучасну та стійку державу, навіть виходячи з руїн.

  Війна є найжорстокішим випробуванням, але український народ демонструє незламний дух, єдність та непохитну віру в перемогу. Війна залишила глибокі шрами на психіці, зруйнувала мільйони доль та об'єктів інфраструктури, спричинила економічні потрясіння та роз'єднала сім'ї. Проте, у відповідь на ці виклики, українці проявили безпрецедентну згуртованість, волонтерський дух та здатність до адаптації та посттравматичного зростання.

   Непохитна віра українців у краще майбутнє та готовність будувати життя в Україні  є не просто оптимізмом, а рушійною силою для відновлення та розвитку. Це створює "людський капітал", який є найціннішим ресурсом для відбудови країни, навіть важливішим за фінансові інвестиції. Відбудова країни – це не лише фізичне відновлення, а й будівництво нової, сильнішої та стійкішої України, де людський капітал та спільні цінності стануть основою для процвітання. Віра в краще майбутнє залишається домінуючою.

Джерела: 

https://mentalzon.com/uk/post/1876/%D0%BF%D1%81%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BA%D0%B8-%D0%B2%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F

https://umj.com.ua/uk/publikatsia-232297-mediko-psihologichni-naslidki-distresu-vijni-v-ukrayini-shho-mi-ochikuyemo-ta-shho-potribno-vrahovuvati-pri-nadanni-medichnoyi-dopomogi

https://epravda.com.ua/publications/2022/12/8/694732/

https://life.pravda.com.ua/columns/2023/08/23/256042/