Протягом тридцяти років незалежності України, наші чоловічі збірні команди з ігрових видів спорту не вибороли не лише жодної олімпійської нагороди, а й взагалі, майже не потрапляють на Олімпійські ігри та фінали світових чемпіонатів. А йдеться про найпопулярніші у світі види спорту – футбол, баскетбол, волейбол, хокей на траві, гандбол, регбі, водне поле… Не було жодної нашої чоловічої та жіночої команди і на останніх Олімпіадах в Токіо, Ріо-де-Жанейро, Лондоні, Пекіні... А на Білій Олімпіаді наші хокеїсти були лише одного разу в 2002 році...
Якщо, одна-єдина золота українська нагорода на Зимовій Олімпіаді для нас, майже успіх — то на Літній — повний провал...
До Японії прибула найменша за кількістю спортсменів українська збірна за весь час. У ній було лише – 157 спортсменів, які змагалися тільки в 25 дисциплінах із 52 у 41 виду спорту. І це при тому, що вистачало таких видів де ми були представлені лише одним атлетом... То ж, ще до початку Ігор можна було їх назвати провальними для України...
І ніякий героїзм окремих наших спортсменів не міг врятувати загальної картини — наш спорт, потребує докорінної реорганізації. І те, що деякі наші провідні спортсмени на чолі з олімпійським чемпіоном Ріо гімнастом Олегом Верняєвим, були відсторонені від участі в токійських змаганнях напередодні Олімпійських ігор через допінгові проблеми, лише підтверджує цю необхідність... Раніше спортивна і художня гімнастика, важка атлетика і академічне веслування, стрибки у воду і стрільба з лука завжди приносили нам нагороди. Цього разу в цих видах — жодної медалі. Як і в багатьох інших, де ми мали раніше медалі. Королева спорту, легка атлетика розігрувала, майже 150 нагород. Нам дісталася лише одна бронзова медаль...
Треба негайно провести форум та заслухати керівників федерацій, провідних експертів і фахівців. Необхідно створити державний спортивний телеканал, який висвітлюватиме і пропагуватиме всі види спорту. Те, як транслював Олімпіаду офіційний мовник, є наругою над спортом та вболівальниками. Під час драматичного чвертьфінального тенісного матчу нашої Еліни Світоліної, 18 (вісімнадцять...) разів поєдинок переривався рекламою. Хіба подібне сприятиме захопленню дітьми спортом і бажанням їм займатися? Адже нічого іншого, крім відрази від подібних телетрансляцій нормальна людина не відчуває... У нас є футбольні телеканали -1,2,3. Можливо, що скоро будуть й 4,5... Але жодного баскетбольного, хокейного, волейбольного, шахового та інших. Хіба це нормально?..Якщо порівняти досягнення гри мільйонів з грою мудрих — футбол неймовірно програє шахам, де ми маємо перемоги на Шахових олімпіадах, чемпіонатах світу і першостях Європи. Чому ж тоді так?..
А як патріотичному вболівальнику реагувати, коли деякі члени національної збірної України на запитання єдиною в нашій країні державною українською мовою, відповідають іноземною. Ми що, й досі живемо не в Україні ?..
Україна велика спортивна нація, яка має сотні олімпійських чемпіонів і переможців світових чемпіонатів. Ветерани чудово розуміють — необхідно відроджувати по всій країні ДЮСШ, де безкоштовно найталановитіші діти будуть займатися у секціях всіх олімпійських та й не лише видах спорту. Тренери мають отримувати пристойну зарплату. Обов'язково треба створювати спортивну інфраструктуру. Якщо в рамках закону використовувати бюджетні та кошти меценатів, все у нас буде!..
А зараз у нас немає жодного, навіть відкритого льодового ковзанярського стадіону, жодної сано-бобслейної траси. Жодного каналу для гребного слалому. Обмаль стандартних басейнів. Де ж тренуватися спортсменам і звідки ж з явиться у них майстерність на асфальті? Звісно, що по всій країні можливості та й необхідності будувати гребні канали, поля для гольфу та бобслейні траси немає. Але ж в одному з обласних міст нашої країни можна зробити центр розвитку конкретного виду спорту і зробити там центр олімпійської підготовки. Тоді українські спортсмени на своїй рідній землі зможуть пристойно і комфортно готуватися до відповідальних міжнародних стартів. Подібне, звичайно не гарантує нам обов'язково перемог і медалей, але це створить умови нашої конкурентоспроможності у різних видах змаганнь. А медалі обов'язково прийдуть!
Давайте уявімо собі, що з 15 березня по 15 листопада в нашій країні розігруються окремі чемпіонати, а набрані очки складуються у залік Великого Кубку України! У кожному командному ігровому виді спорту на старт виходять 25 клубів всіх регіонів нашої країни. Уявляєте, скільки гордості та патріотизму буде у місцевих хлопців за свій край, за своїх земляків. Назви команд будуть рідними регіону, а не такими, убогими як деякі нині, на кшталт «Спецтяжмаш» або «Хімпром». Звісно, всі підприємства та установи регіону підтримуватимуть свою команду – гордість краю. А фінансуватися вони будуть частково з державного і регіонального бюджету. І, звісно, команди зможуть самі себе певною мірою утримувати. Економічні розрахунки показали – якщо центр не «грабуватиме» регіони – бюджети клубів будуть пристойні, а структура справедливою. Підпорядковуватись команди мають виключно керівнику обласної ради народних депутатів, обраного громадою регіону на виборах, і представляти не лише місто, а всю область, увесь регіон. Давайте помріємо і уявимо один з таких матчів – команда Донеччини «Шахтар» в Красному Лимані приймає полтавську "Ворсклу". В Северодонецьку - футбол, і хокей на траві, у Авдіївці– гандбол, у Маріуполі – баскетбол, у Волновасі - регбі, у Лисичанську - водне поло, в Дзержинську футзал, у Слов’янську – волейбол. Потім міста міняються видами спорту. І так по всій Україні, де вже є можливість та умови проведення подібних матчів. Вибагливий київський глядач у переважній своїй більшості масово ходить лише на елітні міжнародні матчі. Але ж в області десятки міст. І для кожного з них подібні ігри були б великою подією. Вони й автодороги і готелі у себе нові зроблять, щоб пристойно зустріти дорогих гостей. І вся ця інфраструктура залишиться місту, служитиме розвитку великого спорту і фізичної культури. А наявні зараз футбольні професійні клуби повинні мати статус аматорських команд – колективів фізкультури. Скажімо, «Оболонь» гратиме на першість аматорів, Києва і пивних закладів України. Якщо у заводу є така можливість, чому б ні?
Чим більше буде масового аматорського спорту – тим краще буде здоров’я української нації та вибір кандидатів для професійної гри. Саме з таких команд і будуть запрошуватися до головних клубів талановиті гравці і відстоювати честь свого рідного регіону. Узимку та на початку весни аматори разом із професіоналами зможуть взяти участь у розіграші Кубку України у своїх видах спорту. Фінали можна розігрувати 24 серпня на наше чудове свято. А фінали Суперкубків призначати на 8 березня, за тиждень до старту нового сезону.
А потім кожного туру у дванадцяти регіонах нашої країни проводити поєдинки двадцяти чотирьох команд у восьми найпопулярніших у нас ігрових командних видах спорту! Більше ста наших міст уже зараз можуть прийняти у себе подібні матчі. 48 турів протягом 8 місяців! Уявляєте, яке це буде дивовижне свято для людей? Всюди повні трибуни, інтрига, чесна боротьба. Маленьке містечко цілий рік житиме подією проведення у себе бодай одного матчу. Будуть збудовані нові майданчики, і молодь потягнеться до занять спортом – це стане найпрестижнішим заняттям. А значить з’являться нові таланти і будуть у нас сильні збірні, які виступатимуть на Олімпіадах! І обов’язково до нас прийдуть перемоги, поза усяким сумнівом!
На Іграх у Токіо розігрувалися 339 комплектів нагород. З понад 1000 медалей у нас лише 19. Порівняйте із здобутком США, які мають, сотню з гаком медалей. У командному заліку Україна зайняла 43-е місце, маючи лише одну золоту медаль. Бермудські острови мають золотих нагород як і ми, а Багамські острови, більше і опинилися вище нас в командному підсумку. Лише одна новозеландська байдарочниця виборола золотих нагород втричі більше ніж вся наша національна олімпійська збірна разом узята. Хіба це не вирок українському спорту?..
Дмитро НАГОРНИЙ
