Теорія доміно — це американська зовнішньополітична концепція, яка була оголошена президентом Д. Ейзенхауером 7 травня в 1954 році. Сенс заяви в тому, що президент переймався можливістю поширення комуністичного ладу на теренах Азії після поразки Франції у війні в Індокитаї 1956-1954 років. «Ви маєте ряд кісточок доміно та штовхаєте першу з них. Те, що трапиться з іншими, досить очевидно — вони дуже швидко впадуть. Отже ви отримаєте початок процесу розпаду, який буде мати найглибші наслідки», — заявив він на прес-конференції 7 квітня 1954 року.
Назва теорії відповідає сама за себе. Кожен бачив збудований з кісточок доміно рядок, якщо сам не споруджував таку конструкцію. Порухавши одну з них, можна зруйнувати все. Таке могло статись і на міжнародній арені. Однак програвши війну, капіталістичні сили не мали наміру спостерігати за падінням кісточок, тобто держав, які могли перейти у сферу тотального впливу СРСР.
На основі цієї теорії США втручались у внутрішні справи країн, в яких, на думку американців, була загроза встановлення комуністичного ладу. Найпершими державами, на які була поширена американська «допомога» в боротьбі зі всепоглинаючим комунізмом, були В’єтнам, Лаос, Камбоджа.
Згодом концепція набула більш універсального характеру та неодноразово використовувалась в інших міжнародних ситуаціях, які вже не мали ніякого стосунку до протистояння Радянського Союзу та США.
Історія виникнення поняття та самої теорії
На думку американських вчених П. Лісона та А. Діна, теорія доміно має у своїй основі геополітичний детермінізм Ф.Т. Рузвельта. Американський історик Ф. Нінкович стверджує, що Теодор Рузвельт навіть є одним із засновників самої концепції разом зі Вудро Вільсоном.
Однак за даними інших вчених ідея створення належить державному секретарю Джону Фостеру Далласу, а назвою теорія завдячує журналісту-міжнароднику Джозефу Олсопу.
Існує також думка, що остаточно теорія доміно була сформована за часів Гаррі Трумена. Можна знайти певні елементи використання концепції під час вирішення «грецького питання», проте в період президенства Г.Трумена теорія не набула серйозних обертів зовнішньополітичного вектору, залишившись лише риторичною складовою політичної практики країни.
Професор теології Дж. Тран стверджує, що теорія доміно, як офіційний спрямований за межі держави напрям діяльності, була озвучена ще в 1950 році Агентством національної безпеки. Підґрунтям упровадження був намір встановлення балансу сил в Південно-Східній Азії.
Насправді теорію можна вважати сформованою за часів Дуайта Ейзенхауера після її проголошення на конференції та впевненого втілення у міжнародні реалії. Президент висловив думку, що в разі захоплення влади комуністами у В’єтнамі, зміна політичного вектору в сусідніх державах не змусить на себе довго чекати. Комунізм буде пускати свої корені все далі й стане найбільш могутньою країною світу. Таким чином США погрузла у війну із В’єтнамом з 1964 до 1973 року, яку ніяк не можна назвати війною чесною. Головною метою Америки було заради всього регіону, для себе та світу побороти нововстановлений комуністичний режим Хо Ши Міна.
За словами С. Уолта, нікому не відома до 7 травня 1954 року, теорія доміно стала для США на найближчі 50 років однією з провідних ідеологій та концептуальних основ. Деякі вчені навіть почали порівнювати теорію з принципом балансу сил.
Не завжди дану теорію сприймали адекватно, висловлюючи думку, що це не є протидія комунізму, адже загрози ніби не існує, це лише параноя та страх перед втратою впливу на міжнародній арені.
У деяких американських політичних колах теорію сприймають не лише на політичному та ідеологічному рівні, а й на економічному. Тобто, захоплення влади в країнах капіталістичного та в перспективі капіталістичного порядку може призвести до серйозних проблем для деяких із країн-стовпів власне капіталізму. Проблеми можуть бути у Великої Британії, Франції та Японії. Отже захоплення комуністами влади в Південно-Східній Азії спричинить не лише зменшення значення країн, а можливо, й серйозні економічні проблеми, які у свою чергу призведуть до проблем і політичного, й ідеологічного характеру.
Досить влучно сформулював теорію доміно Олександр Солженіцин, промовляючи до американських профспілкових лідерів у 1975 році: «Я розумію: ви стомилися. Але не стомилися комуністи, які мають на меті знищити вашу систему. Одна з ваших провідних газет після кінця В'єтнаму на цілу сторінку дала заголовок: «Благословенна тиша». Ворогові не побажав би я такої благословенної тиші! Ми вже зараз чуємо голоси: «віддайте Корею, і будемо жити тихо». Віддайте Португалію, віддайте Ізраїль, віддайте Тайвань, віддайте ще десять африканських країн, дайте тільки нам можливість спокійно жити».
Можна стверджувати, що практичне втілення тоді ще не сформованої концепції мало місцем свого зародження Францію, на території якої розпочалась масштабна революція 1848 року, яка згодом поширилась на Німеччину, Австрію та Британію.
Простота, зрозумілість та логіка теорії доміно зумовлена належністю певних положень до теорії ігор. Оскільки ця концепція виведена з теорії ігор, можливі наслідки можна математично розрахувати. У країни, яка застосовує на практиці теорію доміно, завжди є два рішення: кидати виклик режиму чи відмовитися від виклику. В разі останнього залишиться небажаний режим, який ще й почне поширюватись на сусідні держави. Кидати виклик — означає або втручатись, або просто спостерігати на віддалі. Проте в цьому випадку важливу роль грають витрати, як матеріальні так і людські, які можуть значно перевищувати прибуток та переваги за обставин повалення режиму. В дійсності, якщо кинути виклик і, звичайно ж, докладати зусиль, щоб досягти бажаного, порушується принцип мінімаксу.
Критика
Професор політології Й. Хуві відзначив, що спроби перевірити теорію доміно не дали однозначних результатів. Тож в цієї концепції з’явилось чимало противників та критиків, які не вважають її ефективною. Причиною цьому стала невідповідність між практикою та реалізацією.
У. Ліппман, один з критиків, висловив думку, що теорія доміно не є відповіддю на загрозу поширення комунізму, а є принизливим реагуванням на дії Радян ської влади, яка зумисно ініціює загострення таких ситуацій. Журналіст називає теорію «стратегічним чудовиськом».
На думку професора С. Розато теорію не можна вважати діючою в реальному світі. Таку точку зору він пояснив неврахування до основ теорії важливості розстановки сил в тих регіонах, де концепція застосовується. І загалом дослідник вважає, що проведення діяльності держави згідно з теорією може призвести навіть до протилежних бажаному наслідків, оскільки знищення комуністичного ладу у В’єтнамі спричинило збільшення зацікавленості ним в сусідніх країнах. До того ж, теорія доміно, на відміну від балансу сил, не враховує факторів, які впливають на формування режиму, тобто ігнорує історичні, культурні та ідеологічні аспекти в розвитку держави.
Цікавим є проведене дослідження науковим співробітником Уппсальского університету Е. Форсберга. Він проводив свій експеримент на угрупуваннях сепаратистів, враховуючи їх присутність в країнах проведення експерименту та в сусідніх. Результати дослідження виявили, що поступки влади одному з угрупувань викликали сміливість в інших вимагати аналогічних поступок і для себе. Проте так поводились сепаратисти лише в країні проведення дослідження, а «сусідні» угрупування ніяк на це не реагували.
Враховуючи всі критичні думки, можна виокремити декілька обґрунтованих аргументів проти теорії доміно:
Теорія доміно бачить лише загрозу, не враховуючи подій, що стались; подій, які призвели до такого ходу подій, та ігноруючи можливі негативні наслідки внутрішньополітичного втручання в інші держави. Таким чином концепція могла передати стратегічну ініціативу в руки СРСР, який би поманювався «погрозами», відвертаючи увагу від справжнім проблем, які потребували б серйозної сконцентрованості.
Звертаючись до думки Станіслава Бєлковського, у разі ускладнень під час протистояння, країна, яка відчайдушно хоче перемогти і розвиває думку «мене загнали в глухий кут», може вдатися до більш жорстоких, але рішучіших, заходів, аніж того вимагає ситуація. Так можуть постраждати невинні.
Теорія доміно не враховує політичні, ідеологічні, історичні та культурні особливості держав, щодо яких впроваджуються певні заходи. Про інтереси інших держав у регіоні дії взагалі не йде мови, адже загроза комунізму настільки жахлива, що ніщо інше не може зрівнятись з нею.
Теорія доміно не пояснює, як надалі діяти в разі досягнення бажаної цілі та як буде поводити себе країна-противник в разі програшу. Нема передбачення того, що у випадку нового схожого чи аналогічного конфлікту країна, що зазнала поразки піде на певні поступки чи взагалі одразу здасться.
Концепція не завжди має як наслідок тривале утримання результатів перемоги.
Схвалення
Попри всі негативні думки щодо теорії доміно, вона набула неабиякої популярності в американській політиці й не тільки. Так можна впевнено стверджувати, що концепція мала місце в арабських державах та в політичній практиці Російської Федерації.
США активно використовує теорію для виправдання втручання в Ірак, в деякі країни Латинської Америки, розраховуючи на повалення небажаного режиму в інших країнах сходу й Латинської Америки. До використання концепції вдавались Р. Рейган, Дж. Буш-ст. і Дж. Буш-мол. та Б. Обама.
Механізм проникнення демократичних цінностей в межах теорії доміно складається з простих положень, звернених в першу чергу на масову свідомість:
використання міграцій з метою розповсюдження власних ідей в різні куточки світу;
створення міждержавних економічних спільнот та організацій, які провадили б свою діяльність в потрібному напрямі;
демонстрація демократичних ідеалів та капіталістичних норм на велику публіку за допомогою ЗМІ;
використання політики наслідування, згідно з якою США зможе впроваджувати аналогічні до своїх кроки в країнах, близьких за ідеологією.
Отже можна виокремити декілька позитивних аргументів за теорію доміно, які зумовили таку її поширеність:
Теорія має всього два результати подій.
Універсальність концепції, адже незалежно від регіону та часу суть залишається такою ж самою.
Теорія доміно має найбільше шансів для вдалої реалізації за наявності спільних культурних та ідеологічних факторів.
Існує думка, що теорія доміно є зброєю слабких держав. Наприклад, Д. Ейзенхауер оголосив про спрямування американської політики в даному векторі, саме коли комуністи перемогли французькі війська, союзників США, з Індокитаю. Вдруге теорію відкрито було використано, коли повстанці за міцної підтримки СРСР та Куби захопили владу в Нікарагуа. В Росії теорія доміно набула поширення після кольорових революцій в Україна, Грузії та в Киргизії.
Теорія доміно унікальна?
На думку професора теології Дж. Трана, теорія доміно та баланс сил мають, як вимогу для використання, чітке дотримання правил та меж. Професор юриспруденції Е. ван ден Хааг стверджує, що математичний розгляд теорії зі сторони певної приналежність до теорії ігор робить її близькою до балансу сил, а нематематичне трактування, пов’язане зі встановленням цілей та стратегій, схоже до політики стримування. На думку професора К. Ачена, теорія доміно взагалі є частиною теорії стримування.
Однак різниця все ж існує:
Баланс сил в процесі його використання не може забезпечити конкретних результатів в ситуації. Водночас теорія доміно має лише два кінцеві результати. Багатосторонність вибору при застосуванні балансу сил розконцентровує увагу.
Принцип балансу сил залежить від стану середовища і поведінки інших акторів на міжнародні арені. Теорія доміно зовсім не враховує ні особливості регіону, ні бажання акторів.
Теорія доміно за весь час свого існування неодноразово досліджувалась, тому нашарувала безліч висновків, які спричинили надто багато протиріч, що в свою чергу призвело до великого розриву між практикою та самою теорією.
Регіональні інтеграції
Теорія доміно вперше була сформована і обґрунтована в теорії регіональних інтеграцій Р. Болдуїном в 1993 році. Суть полягає в тому, що створення регіонального об’єднання тисне на країни, які не входять до асоціації. Такий тиск спричинений зниженням конкурентоспроможності на внутрішньому ринку інтеграції. Це згодом змушує країни, на які тиснуть, входити до об’єднання.
Згідно з теорією, сформованою Р. Болдуїном, механізм доміно в регіональній інтеграції складається з двох етапів:
Створення блоку в першу чергу розділяє сусідні країни на прихильників та противників інтеграції. Першими, зазвичай, є експортери, можливості яких обмежуються зі створення нової асоціації. Другими — вітчизняні виробники, яким зовсім невигідно збільшення ролі іноземного продукту в країні. Більше тиснути будуть прихильники інтеграції, оскільки більша сміливість проявляється саме за можливості втрати доходів, аніж за потреби їх сек’юритизації.
Другий етап має місце, якщо сусідня країна вступить до об’єднання. Зі збільшенням кількості держав-членів збільшується тиск, тому розглядати питання вступу можуть навіть країни, які спершу про це навіть не задумувались.
Як приклад можна навести спроби країн в 1834 році створити блок без участі Пруссії, проте це їм так і не вдалось, тому 18 країн вступили до Німецького митного союзу.
Список використаних джерел:
Кречетников А. Работает ли в политике "принцип домино"? [Електронний ресурс] / Артем Кречетников // BBC. – 2014. – Режим доступу до ресурсу: https://www.bbc.com/russian/international/2014/04/140407_eisenhower_domino
Губерський Л. В. Українська дипломатична енциклопедія / Л. В. Губерський (голова) та ін. – Київ: Знання України, 2004. – Т.1. – 760 с.
Зобнин А. В. теория домино в зарубежной политической мысли [Електронний ресурс] / А. В. Зобнин. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://nbpublish.com/library_get_pdf.php?id=38654
Бедерак Д. А. Эффект домино: расширение региональной интеграции в Европе [Електронний ресурс] / Д. А. Бедерак. – 2011. – Режим доступу до ресурсу: http://elar.urfu.ru/bitstream/10995/60192/1/rive_2011-1_05.pdf
Ягья В. С. Россия, мировая политика и «принцип домино» [Електронний ресурс] / В. С. Ягья. – 2017. – Режим доступу до ресурсу: http://www.intelros.ru/pdf/svobodnay_misl/2017_06/17.pdf
