Найкраща українська проза останніх років

 

Авторка - Єва Сластнова

«Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги», - так казав український поет Тарас Григорович Шевченко, і був абсолютно правий. У сучасному світі, де кожен має вільний доступ до будь-яких книжок важко знайти людину, яка б не мала улюбленого роману чи повісті. Дехто перейшов на читання в Інтернеті, де можна завантажити літературу безкоштовно, а є й ті, хто ганяється за матеріальними книгами з гарними обкладинками. Якби там не було, у будь-які часи, книги були головним джерелом розумового розвитку та мислення.

Також книги – це спосіб відпочити та абстрагуватися від зовнішнього світу. З цікавим романом ми можемо мріяти, фантазувати й відчувати емоції героїв. Читання допомагає у важкі часи, коли думки про складність життя не дають можливості спокійно жити, тоді книги можуть дати відповіді на наші запитання або дати відволіктись від проблем.

Багато хто читає закордонних авторів або класичну літературу, що є чудово, а українські автори та книги часто залишаються у стороні від людської уваги. Українське книгодрукування століттями страждало через цензуру, тож активно розвиватися почало не так давно. Звісно, ми маємо велику кількість класичних письменників, але ще не маємо достатнє підґрунтя для масштабного видавництва україномовних книжок. У такий важкий час для України, важливим є підтримувати вітчизняні видавництва, щоб ті не занепали.

Отже, 5 книг від українських видавництв різних жанрів, які захоплюються неймовірним сюжетом та історією і побутом українського народу.

Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

Книга українського історика Вахтанга Кіпіані, яка створена на основі архівних документів по справі Василя Стуса. У книзі йдеться про життя, кримінальну справу, і смерть дисидента Стуса. Думка автора повністю побудована на фактах, листах поета з тюрми, показах свідків, спогадах сім’ї та друзів. Книга стала такою сенсаційною та скандальною, що з 2019 року триває справа за позовом Віктора Медведчука (який був адвокатом Стуса у 80-ті роки) про заборону книги. «Справа Василя Стуса» входить у рейтинг тридцяти найважливіших книжок часів української незалежності за версією Українського інституту книги 2021 року.

Експрес до Галіції

Український детектив Богдана Коломійчука, що розповідає про розслідування львівського комісара поліції Адама Вістовича, який вплутується у шпигунську гру. Після розшифровки таємничого документу, він дізнається про те, що знати не має. У цей час у двох різних місцях світу стаються дивні вбивства, які непов’язані між собою. Австрійська імперія стоїть на межі розколу. Головному герою потрібно зрозуміти зв'язок між цими подіями та рідним містом.

Чорне сонце  

Збірка оповідань Василя Шкляра, який буде важливо прочитати в українських реаліях 2022 року. Герої роману – це реальні люди, які жили звичайним життям. Усі вони, від бізнесменів до селян та студентів, в один день мали взяти до рук зброю, щоб захищати рідну землю. До збірки увійшли твори: «Чорне Сонце», «Останній шанс Захара Скоробагатька»,  «Крук — птаха нетутешня», «Високі гори у Ялті», «Цілком таємні історії», «Танець під чортову дудку». Цією книгою назавжди увіковічена пам'ять про відважних бійців полку «Азов».

Притулок семи вітрів

Драма Дарини Гнатко розказує про роки кріпацтва в Україні та рід Давидових, які вже декілька поколінь потерпають від невдач та страждань. Історія розпочалася з Яна Гнатко, який мав слабкість до власних кріпачок, але після того, як про його романи дізнається дружина Маришка, коханку чоловіка знаходять мертвою. Усі вважають, що це зробила ревнива дружина, але через декілька днів і саму жінку загризли собаки. Така історія повторюється у наступному поколінні. Чи зможуть герої примиритися та не зруйнувати власного щастя? 

Усі їхні демони

Трилер, що підіймає важливі соціальні теми? Це роман Поліни Кулакової, який розповідає про родину зі звичайного українського містечка, де у хрущовці замість люблячих батьків, дві дитини бачать лише насильство. Хлопець-підліток шукає порятунку та підтримки на вулиці, а дівчинка 9 років вчиться жити з жахливими реаліями у своїй родині. А тим часом місто потерпає від кривавих вбивств. Байдужість, алкоголізм та втрачене дитинство - усе це про книгу «Усі їхні демони».

Подяка всім, хто захищає нас. У Києві стартував п’ятий фестиваль Bouquet Kyiv Stage

триває з 5 по 7 серпня у Софії Київській і Золотих воротах та охоплює музичний, візуальний та кінонапрями.

Цього року фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage проходить у більш стриманому форматі воєнного часу та з урахуванням усіх необхідних заходів безпеки, але так само пропонує гостям довершену музичну й візуальну програми, інтелектуальні бесіди й ту особливу атмосферу, коли під захистом тисячолітніх стін Софії збираються однодумці.

Тема цьогорічного фестивалю — «Заради життя». А наскрізна ідея – увиразнення особистості. А також пошук опори, підтримки й віри. А ще – вдячність.

«Торік ми проводили Bouquet Kyiv Stage в умовах пандемії та карантинних обмежень, щоб дати змогу собі та іншим відчути, що світ не зруйновано і що в ньому є речі, на які завжди можна спертися, наприклад мистецтво, — розповідає ідейна натхненниця та співзасновниця Bouquet Kyiv Stage Ірина Буданська. — Цього року ми потребуємо цієї опори ще більше, віднаходячи її в собі, в тих, хто поряд, в мистецтві. А також — у нашій єдності та вдячності всім тим, хто нас сьогодні боронить на фронті та в тилу та робить все можливе заради життя».

Організатори  Bouquet Kyiv Stage — команда культурного центру Дом Майстер Клас — пояснюють: цьогорічний фестиваль — це подяка всім нашим захисникам і захисницям. Тема війни — десь зримо, а десь — ледь вловимо, метафорично, ілюзорно — присутня в кожній події фестивалю.

Фестиваль розпочався з концерту  «Сестри: Тельнюк». У Софійському соборі Леся і Галина Тельнюк виконали пісні на нові тексти, в яких виразно проявилася молитовна складова. Далі у Хлібні виступили Богдана Півненко та Анна Хмара з концертом «Присвячення», а завершував музичну програму першого дня виступ гурту Root Fruit Combo і Олі Чернишової у просторі «Золотих воріт».

«Формуючи музичну програму, нам йшлося про те, ким є зараз музиканти і чому їхній вибір саме такий: лишатись у місті, виходити на сцену і представляти ту чи іншу музику. Бо це вже не просто вибір чергової програми, для кожного музиканта це — громадянська позиція. Зараз кожен оркестрант сприймається як соліст, зараз кожен став помітною особистістю», —пояснює співкураторка музичного напряму фестивалю Ганна Гадецька.

Щодня у трьох локаціях — Хлібні, Софійському соборі та Золотих воротах — відбуватимуться три камерні концерти. У програмі: дует, що народився вже під час війни, — Євген Громов та Ігор Завгородній, концерт «Відбудова» Антона Дегтярьова, концерт для двох клавесинів Ольги Шадріної-Личак та її учениці Паоли Прокопенко, концерти «Київської камерати» і Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського з хоровою програмою, що наскрізно проводить ідею звернення до сил, що підтримують, вселяють віру, дарують розраду. Джазові вечірні програми — у Золотих воротах, серед них – і концерт Nazgul Shukaeva Trio «Колискові».

«Зараз дуже загострилося відчуття кожного моменту, особливо музичного. Зовсім змінилося сприйняття класики. Сьогодні потрібна музика, яка володіє лікувальними властивостями», — говорить співкуратор музичної програми Євген Громов.

У перший день фестивалю відкрилися три фотовиставки. «Війна» Олександра Глядєлова — документальні фото, зроблені автором у період з лютого по травень у Києві, Бучі, Ірпені, Бородянці,  Гостомелі, Мощуні, Чернігові, Харкові… «Заради Життя» Єлизавети Клюзко — світлини українських жінок, які виношують дітей під час війни. Та проєкт Дому Майстер Клас «Воїни Світу – Воїни Світла. Портрети» — відео та фотопортрети іноземних легіонерів-добровольців.

Цьогорічна програма Кінобукету присвячена темі «Культура vs війна». Однойменний документальний цикл, присвячений митцям, що пішли на війну, охопить два фільми режисера Кадіма Тарасов. Це стрічки про кінооператора і фотохудожника Сергія Михальчуку та актора й режисера Ахтема Сеітаблаєва. Також у програмі – більше 20 короткометражних фільмів.

Цього року під відбудуться і традиційні бесіди під Ясенем, присвячені темі війни й культури.

 «Темою нашого першого Bouquet Kyiv Stage були "Звуки Міста". Навколо і всередині нас звучить не просто сукупність хвиль різних частот, а звуки Музики, з якою ми жили, раділи та переживали у нашому рідному Києві. Нині у Місті з'явилися інші звуки. Звуки болю, страждань та ненависті. Як і чому це можливо в сучасному світі, говоритимемо під 200-річним Ясенем із філософами, істориками та культурологами», — розповідає співзасновник фестивалю й автор ідеї бесід під ясенем Євген Уткін.  

Також у програмі фестивалю – оглядові екскурсії Софійським Собором, Золотими Воротами та Будинком митрополита.

Вхід на фестиваль традиційно є безкоштовним, потрібно лише сплатити вхідний квиток на територію Софія Київської чи «Золотих воріт». Також цього року обов’язковою є попередня реєстрація на всі події музичної програми. На кінопокази, бесіди під ясенем та фотовиставки реєстрація не потрібна.

Організатори наголошують, що будуть дотримані усі правила безпеки. У випадку оголошення повітряної тривоги, події будуть призупинені до її відбою. Гостей події запросять перейти в безпечне укриття на території Софії Київської або ж спуститися у метрополітен на Золотих Воротах.

Слідкуйте за новинами та шукайте детальну програму фестивалю тут:

         https://bouquetstage.com/     https://www.facebook.com/bouquetstage/

Контакти для акредитації та допомоги у роботі:

Дар’я Коваленко +38 095 419 67 98 d.kovalenko@prhouse.com.ua

Стаття - Леонід Коваленко

Ґонвальд

Інтерв'ю записала Христина Корнєва

Ґонвальд - чотири хлопці, яких об’єднала столиця. Вони - представники українського року, які неодноразово ставали хедлайнерами найбільш запальних тусовок. Ґонвальд - це фронтмен гурту Ігор, басист Оскар, гітарист Іван та барабанщик Василь.

- Як ви взагалі зрозуміли, що хочете займатися музикою?

Василь: У мене мама вчитель зі скрипки, тому в дитинстві я вчився грати на скрипці. Провчився 4 роки, а потім поїхав на навчання в інше місто. Я взагалі приїхав у Київ, щоб займатися музикою. Спочатку грав на вулиці, знайомився з усіма, а потім потрапив у гурт.

Оскар: У мене все вийшло рандомно. Я якось спробував зіграти на гітарі, це була Yamaha C40 чорного кольору. Я поставив собі ціль, що, коли я навчуся грати, піду в гурт. Я спершу пішов в Київську рок школу. Там мені сказали, що місць на гітару немає, є лише на бас. Спочатку подумав, що бас - фігня, але потім спробував і мені сподобалося. А тепер вже не можу грати на акустичній гітарі.

Іван: Мені просто завжди хотілося, з самого дитинства. Може, надивився на свого дядька. Коли він приїжджав у гості - завжди грав.

Ігор: Я в світ музики прийшов з вуличних виступів, мені музика дуже подобалась з дитинства. Я багато виступав у школі, але ніколи не задумувався над тим, щоб писати власні пісні. Коли я гуляв Сумами, тоді ще в школі вчився, побачив вуличних музикантів. Один з них грав на гітарі, інший - на кахоні. І у них ще був шейкер, який вони дали мені, щоб я спробував зіграти. Потім один з хлопців поїхав до Польщі, і я став замість нього грати на кахоні. Інколи кавери грав. Потім купив гітару в 2019 році. Почав вчитися грати на ній. Зараз я не дуже добре граю на гітарі, але вистачає для наших пісень. Почав писати власні пісні, і так закрутилося все. Я розумію, що це єдина річ, якою я можу займатися весь час, мені це не набридає і, щоб не було, я завжди готовий іти на репетицію. Мені це навпаки піднімає настрій.

- Як ви створюєте вашу музику?

Ігор: Я пишу тексти і основу пісні, акорди. Потім приношу її на репетицію, Василь підбирає барабани, гітаристи також свої партії трохи змінюють. Розбираємо по ходу.

- Як вам вдалося підлаштуватися під реалії війни?

Ігор: У червні я поїхав в Суми, на початку лютого у нас закінчилась оренда дому. Усі роз’їхалися своїми містами. Наприкінці лютого почалося повномасштабне вторгнення. Було дуже складно на початку, з творчістю взагалі не йшло. Потім уже, в червні, якось ми почали списуватися з хлопцями, набридло сидіти вдома, в Сумах. Там круто звісно: річка, відпочинок, але хотілося щось робити. Ми почали писати всюди, де ми до цього виступали, ще на нові проєкти писали. І так ми назбирали багацько концертів.

- Музика для вас це більше хобі, чи ви плануєте перетворити її на професію?

 Василь: У нас всіх є плани на те, щоб зробити це роботою.

 Ігор: Ми маємо дуже великі надії на наш проект.

 Оскар: Коли так багато вкладаєш в це, то хочеться зробити це чимось більшим, ніж своїм хобі. Хобі - це просто сидіти вдома і грати на гітарі. А ми дуже багато працюємо, тому немає сенсу залишати це маломасштабно.

Іван: Звичайно хотілося б, щоб це стало повноцінною професією. Зараз кожен з нас росте у своєму напрямку.

Ігор: Хочеться, щоб більше людей почуло нашу творчість. Наша основна мета - це, щоб людям подобалась наша музика. Ми робимо її такою, яка нам подобається. Якщо нам подобається, то знайдуться люди, яким це теж сподобається. Зараз ми за грошима не женемося, але хочеться, щоб в майбутньому це приносило нам дохід.

Василь: Загалом ми всі плануємо, щоб це стало нашою основною роботою.  Плани є великі, бажання є велике. Тому ми багато де виступаємо. У нас скоро записи мають вийти.

 Оскар: Нещодавно нам заплатили чотирма банками сидру і тисячма гривнями. Було прикольно.

 - Існує багато стереотипів про рок музикантів. Як ви до них ставитесь?

Ігор: Мені здається, зараз це вже не зовсім актуально

Василь: Мені здається, український рок не так до цього відноситься. Якщо брати українських артистів, популярних, то не видно, що вони вживають речовини. Вони не дуже отвязні чуваки. Український рок більш лояльний такий, більш ідейний, ніж поп. В українських рок піснях є сенс.

 Оскар: У рок музикантів в Україні немає грошей, щоб купити собі наркотики.

 Ігор: Хочу ще наголосити на тому, що я дуже переймаюся текстами пісень, хочу вкласти в них сенс. Мені дуже дивно слухати пісня без сенсу. Хочеться щось донести кожною піснею. Хочеться, щоб люди відчули наш настрій.

 - Ви плануєте скоро випускати ваш перший реліз. Яким він буде?

Іван: Він буде натуральним. Таким, як живі інструменти, голос має звучати так, як його чують на концертах.

Ігор: Ми вже записали пісні, зараз вони на стадії зведення. Пісень буде чотири, бо я по собі дивлюся, що, якщо в альбомі багато пісень, то лінь слухати всі. Ні в кого зараз часу на це немає, всі все роблять швидко. Тому наступні, може, навіть синглами будемо випускати. Після першого релізу, можливо, знайдемо лейбл якийсь для просування.  Хочеться вже професійно цим займатися.

Оскар: Хочу сказати прикольний анонс: в серпні плануємо грати з крутими чуваками, буде багато крутих гуртів. За минулий тиждень нам вдалося зібрати близько 20 тис. гривень на ЗСУ. Дуже приємно виступати з користю і бачити скільки грошей збирають, скільки йде на користь країні.

- Де можна буде послухати музику, ознайомитися з вашим гуртом?

Ігор: Ми будемо розвивати всі соцмережі, основа зараз - Інстаграм. У нас також є ТікТок. Будемо ще щось на ютуб робити. А музику збираємося випускати на всіх музичних платформах.

Українське кіно, за яке не соромно

У нашому суспільстві існує думка, що якісне кіно – це щось про закордонний продукт. Ми звикли дивитися фільми та серіали виробництва інших країн, і навіть не хочемо звертати увагу на вітчизняне. Проте думки, які ширяться нашим суспільством, що український кінематограф ще не готовий робити стрічки, які варті уваги, здебільшого – хибні.

Останні роки український кінематограф почав набирати нових обертів, формуючи у громадськості думку про вітчизняне кіно як продукт, що вартий уваги. Наші фільми все частіше можна побачити у списках номінованих робіт на визначні премії, а їх режисери стають відомими на весь світ.

Тож пропоную переглянути добірку фільмів нашого виробництва, які варті вашої уваги.

 

«Погані дороги» (2020, реж. Наталія Ворожбит)

Сюжет фільму заснований на однойменній п'єсі «Погані дороги», яку Ворожбит вперше написала російською для Лондонського театру «Королівський двір». Стрічка складається з п'яти новел, об'єднаних темою доріг. Як зазначає сама режисерка, це кіно про п'ять розбитих доріг. П'ять реальних історій жителів Донбасу і українських військових. Тих, чиє життя проходить по обидва боки лінії розмежування. Історії про кохання, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на тлі порушення кордонів державних.

Міжнародна прем'єра фільму відбулася 3 вересня 2020 року на Венеційському кінофестивалі в конкурсній програмі Міжнародного тижня критиків, де стрічка не змогла перемогти, однак отримала заохочувальну «Нагороду веронського кіноклубу. В український ж прокат фільм вийшов 20 травня 2021 року.

 

«Носоріг» (2021, реж. Олег Сенцов)

Це перший фільм українського режисера Олега Сенцова після повернення з російського ув’язнення. Проєкт фільму був готовий ще у далекому 2012 році, проте через незаконне ув’язнення режисера, зйомки стрічки розпочалися лише у 2019.

Фільм створений у копродукції України, Польщі та Німеччини.  Його дія розгортається у 1990-ті в Україні. Головний герой — бандюга на прізвисько Носоріг втрапляє у лещата українського кримінального світу 1990-их та починає свій кривавий шлях, що приводить його зовсім не туди, куди він очікував. Фільмування стрічки «Носоріг» проходило в Кривому Розі, Львові та Києві.

Фільм брав участь у програмі «Горизонти»  Венеціанського кінофестивалю й отримав схвальні відгуки західної преси. А пізніше ця кримінальна драма вийшла на Netflix.

 

«Плем’я» (2014, реж. Мирослав Слабошпицький)

«Плем’я» - це кримінально-драматичний фільм, дебютна робота режисера Мирослава Слабошпицького, яка стала найтитулованішою в українській історії кінодрамою.

Фільм розповідає про молодого хлопця Сергія, який прибуває до інтернату для глухих, де вступає в кримінальне угрупування «Плем'я» й закохується в дівчину Аню. Стрічка особлива тим, що вона стала першим фільмом у світі, знятим без єдиного слова — виключно українською жестовою мовою, і при цьому не має субтитрів, інтертитрів чи закадрового голосу.

Стрічка вийшла в прокат у десятках країн та була представлена на понад 100 кінофестивалях світу, де отримала понад 40 нагород, серед яких Європейський кіноприз і три призи Каннського кінофестивалю. А 10 вересня 2015 року творцям «Племені», режисеру Мирославу Слабошпицькому та оператору Валентину Васяновичу, була присуджена Державна премія України імені Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.

 

«Сторожова застава» (2017, реж. Юрій Ковальов)

Найвідоміший український фільм-фентезі, знятий за мотивами однойменної книги Володимира Рутковського. У центрі сюжету — сучасний школяр Вітя, який через портал часу потрапляє до минулого — на тисячу років тому за часів богатирів.

У лютому 2015 року на Європейському кіноринку Берлінського міжнародного кінофестивалю права на прокат фільму було продано до Франції. У березні 2016 року на Гонконзькому кіно та телеринку фільм «Сторожова застава» був проданий дистриб'юторам на територію Індії, В'єтнаму та Малайзії. А папередодні виходу фільму відбулася широкомасштабна рекламна кампанія. Окрім традиційних бордів, плакатів, громадський транспорт, інтернет та телевізор, один із спонсорів фільму — компанія-оператор « Укрпошта » — випустила 130 тисяч марок із зображенням фільму. ^[13] А на станції метрополітену " Золоті ворота " пройшов рекламний флешмоб за участю акторів фільму, які в лицарському обмундируванні пройшлися з мечами по станції, виконуючи саундтрек фільму. 

 

«Атлантида» (2019, реж. Валентин Васянович)

«Атлантида» — український фільм режисера Валентина Васяновича. Світова прем'єра стрічки відбулася 4 вересня 2019 року на 76-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі , на честь чого над островом Лідо , головною його локацією, підняли прапор України.  На цьому ж кінофестивалі у програмі «Горизонти» картина отримала приз за найкращий фільм.

Фільм розповідає про майбутню перемогу України у війні з Росією та деокупацію Донбасу . В «Атлантиді» події розвиваються у 2025 році на Донбасі, «через рік після закінчення війни». Територія вже визнана непридатною для проживання, а довкілля настільки спустошене, що зміни видаються неможливими.

Олена Гусарова

Кобзареві настанови онлайн, безкоштовно та без реєстрації

  

Чи хотіли ви колись поставити питання або отримати пораду від людини з минулого? Думаю, що під час читання будь-якою книги в кожної виникають питання до автора. А якщо я вам скажу, що діалог з визначним  українським письменником 19 століття можливий? Цікаво хто це? Дам підказку –  талановитий модник та шибайголова родом з Черкаської області.

Звичайно, це Тарас Шевченко. З його талантом знайомий кожен українець ще з дитинства.  Збірка «Кобзар»,  поеми «Катерина» та «Гайдамаки» - найпопулярніші приклади творчості Тараса Григоровича. Він став вчителем з патріотизму й любові до України  для багатьох українців. До вашої уваги – справжній ШевченкоБот. «Поговорити» з Кобзарем можна через застосунки Messenger та  Telegram.  

Це спільний проєкт креативної лабораторії та інтернет-журналу Platfor.ma (ідея, контент, дизайн) та агентства з розробки чат-ботів U!Bots (технічна реалізація). Мета такого бота — розповідати про українську культуру прогресивно та ненудно. Як зазначають автори, запитати в бота Кобзаря теоретично  можна будь-що. А для тих, хто  не може визначитися, пропонують перелік можливих запитань. Для того, аби відповіді Кобзаря були коректними, потрібно поставити граматично правильні  питання українською мовою.

Бот Тараса Григоровича – некомерційний проєкт, ми інвестували в нього свій час і розум, а отримати хочемо лише ваш гарний настрій та новий погляд на класику.» - розповідають творці проєкту на власному сайті.

Презентація бота відбулася  напередодні Дня Незалежності  України ще у 2018 році. З початку повномасштабної війни рф проти України ШевченкоБот знову зайняв провідне місце  серед українських користувачів. Отже, тепер українці мають змогу попросити пораду чи  пожартувати з батьком «Кобзаря».

Карина Доломанжи

 

 

«Cпіймати Кайдаша» – феномен українського ТБ

У 2020 році на телеканалі СТБ відбулася прем’єра серіалу «Спіймати Кайдаша», створеного за відомою повістю «Кайдашева сім’я». Серіал отримав гарні відгуки як від критиків так і від глядачів, то в чому ж його феномен?

Насамперед, хочу відзначити, що це не просто перенесення книги на екрани, а локалізація її під сучасні реалії (2005-2015 роки). Це доволі важка задача, проте автори знайшли грамотний підхід. Одна із головних заслуг творців – атмосфера сучасного українського села: реалістичний побут; доречний суржик, що характерний для того регіону, популярна музика тих часів і саундтрек від гурту ДахаБраха. З першої серії закріплюється відчуття присутності ти наче навіть відчуваєш запах тієї місцевості, адже майже всі з нас бували у схожих селах.

Також велику роботу зробили кастинг менеджери, такий органічний акторський склад до виходу серіалу складно було уявити, всі артисти виглядають так, наче ролі під них і були написані. До речі, актори грають неймовірно, чого вартує тільки Антоніна Хижняк у ролі Мотрі, вона настільки реалістично передає емоції і стан своєї героїні, що до дій Мотрі зовсім не виникає питань, хоча вони і не здаються правильними. Тарас Цимбалюк у ролі Карпа органічний настільки, що важко уявити Тараса добрим і ніжним, бо його персонаж зовсім не такий.

Особливістю серіалу є його хронометраж: 1 сезон 12 серій по 40 хвилин, для українських серіалів це доволі мало, що грає тільки в плюс Кайдашам, адже ця особливість дає зрозуміти, що авторка робила це заради мистецтва, а не заради рейтингів.

Фінал серіалу є відкритим, це дає глядачам дописати сценарій у своїй голові і самостійно зробити висновки із цієї історії.

Всі ці особливості і зробили «Спіймати Кайдаша» улюбленцем глядачів.

Liza Fezr

Зернові угоди-безпечний шлях подолання кризи?

Авторка - Ріка Брезецька

22 липня у Стамбулі були укладені угоди стосовно транспортування українського зерна.

Одну угоду підписували три сторони: Україна,Туреччина і ООН. А другу, дзеркальну угоду, з Туреччиною підписала росія.

За словами ООН, угоди стали «Маяком надії» у подоланні кризи транспортування зерна.

На перший погляд,угоди мала б гарантувати безпеку перевезення зерна, виключати всі можливі військові провокації та інциденти.

«З військової точки зору загроз ми не бачимо. Є пропрацьований фарватер. Судна будуть рухатися виключно цим фарватером. Жодна ділянка узбережжя, крім згаданого мною фарватеру, не буде розміновуватися. Тобто якщо хтось думає, що росія зможе під приводом функціонування цього коридору висадити десант, то це абсолютно нереально.

Крім того, берег уже захищають берегові ракетні комплекси, які роблять такі дії абсолютно нереальними», – висловився Кирило Буданов,голова ГУР.

Також Буданов зазначив,що Україна «стовідсотково» відстояла свою позицію в переговорах щодо угоди.

Але ясна річ,одна зі сторін-підписантів,не порушуючи свою звичку тероризувати і  все порушувати, зірвала угоду вже наступного дня після її підписання.

Російські загарбники обстріляли порт Одеси ракетами типу «Калібр». З чотирьох випущених ракет у ціль влучили дві, інші дві були збиті українськими системами ППО.

На міжнародному рівні акт тероризму одразу викликав реакцію:

- США, зокрема Саманта Пауер,закликали повернутись до розглядання ідеї, яку Джо Байден подав ще в березні. Ідея полягає у тому,аби перевозити зерно сухопутним шляхом через західний кордон України.

- Генеральний секретар ООН Антоніо Гуттеріш беззастережно засудив обстріл і ще раз нагадав представникам РФ важливість подолання кризи експорту.

- Посол США в Україні Бріджит Брінк заявила, що Кремль продовжує використовувати їжу як зброю у війні.

- Головний дипломат ЄС Жозеф Боррель у своєму твітері зреагував на атаку таким чином:

"ЄС рішуче засуджує ракетний удар РФ по морському порту Одеси. Удар по цілі, яка є дуже важливою для експорту зерна, на наступний день після підписання Стамбульських домовленостей викликає особливий осуд і вкотре демонструє, що Росія цілковито нехтує міжнародним правом і зобов’язаннями"

   

Натомість Кремль повідомив,що удар по одеському порту був зроблений начебто через знаходження там військової бази,а речник путіна пєсков додав,що цей удар ніяк не зашкодить подальшому транспортуванню зерна.

Загроза нових атак,пов‘язаних з зерновими угодами,лишається високою. І у випадку здійснення цих атак росіяни,скоріш за все,у виправдання відповідатимуть, що:

- Вони намагались поцілити у кораблі,що супроводжували судно,адже ті були

військовими(хоча транспортні судна супроводжуватимуть не військові кораблі);

- Вони виявили над територією моря українські безпілотики;

- Вони дізнались,що на бортах кораблів перевозили зброю для України;

Також в цей час рф намагатиметься схилити Туреччину на свою сторону, наполягатиме на побудові у себе заводу байрактарів, проводитиме з Туреччиною зустрічі, зокрема буде тиснути на економічну складову, наголошуючи, що турецький бюджет значно поповнюють російські туристи, і доводитиме Туреччині користь співпраці з рф.

    Ситуація вкотре довела,що конструктивний діалог і,тим більше, угоди з країною, яку Сенат США визнав спонсоркою  тероризму, неможливі. Що за будь-яких обставин перевезення зерна залишається небезпечною справою, адже для рф важливе не подолання транспортної кризи, а тільки позиціонування себе як країни, що начебто готова до діалогу.