Водний баланс

Влітку, як ніколи потрібно дотримуватися водного балансу. В середньому наше тіло на 60 - 70% складається з води, а її нестача в організмі може привезти до чисельних проблем. Від кількості води в організмі залежить не тільки функціонування наших внутрішніх органів, але й наш зовнішній вигляд. Влітку через спеку ми пітніємо та втрачаємо чимало води, а це впливає на фізичну та розумову активність.

Скільки та що потрібно пити?

У кожної людини своя добова норма води, вираховується вона в залежності від маси тіла, приблизно на 1 кг ваги тіла 30-40 гр води. Пити потрібно звичайну воду, але не водопровідну, а відфільтровану. Можна пити негазовану мінеральну воду, та такі напої як чай, сік, компот, морс та кава також враховується, але варто зазначити що кава приводить до втрати води в організмі, тому після неї варто випити склянку води.

Наш організм має прекрасний індикатор нестачі води – спрага. Але потрібно розрізняти дійсну спрагу від помилкової, перша – це зменшення води в крові та недостатнє надходження або значна втрата рідини. При помилковій спразі пересихає слизова оболонка рота. Такий ефект виникає коли ми довго читаємо вголос, під час фізичних навантажень, при високих теплових температурах, або коли ми знаходимося у стресовій ситуації, в таких випадках не потрібно пити багато, достатньо зробити декілька ковтків води, аби зволожити слизову оболонку ротової порожнини.

Вода є досить корисною для нашого організму, але варто пам’ятати що надмірне споживання рідини також може нашкодити та призвести до розрідження крові та збільшить навантаження на серцево-судинну систему, а розбавлення шлункового соку призводить до проблем з травленням.

Коли пити воду корисно:

- Після пробудження, це відновить водний баланс який порушився під час сну та запустить роботу всіх внутрішніх органів;

- За півгодини до їжі та через годину-півтори після, не рекомендується одразу їжу запивати водою, щоб не порушувати роботу травлення;

- Рекомендується випити склянку води незадовго до сну, щоб мінімізувати порушення водного балансу вночі.

Це лише рекомендації, і дотримуватися чітких правил пиття води не варто, краще слухати свій організм, і пити тоді коли дійсно хочеться.

Надія Корнієнко

Безпека понад усе: український застосунок для протидії насиллю

В Україні запрацював мобільний застосунок для жінок, що постраждали від домашнього або гендерно зумовленого насильства, чи перебувають у групі ризику.

Офіційна презентація  додатка для реагування на випадки насилля  відбулася у Києві за участі першої леді України Олени Зеленської та партнерів. Застосунок створено спільно з Міністерством внутрішніх справ України та Національної поліції України  у партнерстві з UNFPA (Фонд ООН  у галузі народонаселення) та за підтримки  посольства Британії в Україні.

Як зазначає інформаційна компанія «Розірви коло», він допоможе отримати допомогу для жінок, які не мають можливості подзвонити у поліцію через фізичні порушення (наприклад, особи з порушенням слуху),тотальний контроль особистого життя, відсутність коштів на рахунку тощо. Застосунок надійно замаскований від кривдника як звичайна непримітна програма.

Завдяки наявності прихованого інтерфейсу у застосунку можна переглядати інформацію про ознаки насильства, знайти план й мапу контактів служб допомоги.

Перша леді України розповіла у своїй інстаграм сторінці, що назву додатку не повідомляють навмисно аби потенційні кривдники не знали про нього. Ті, хто потерпає від аб’юзерів можуть отримати всю інформацію та завантажити програму, зателефонувавши на гарячу лінію 116 123 або написавши особисте повідомлення на сторінці «Розірви коло» у фейсбуці.

Карина Доломанжи

 

 

Найкраща українська проза останніх років

 

Авторка - Єва Сластнова

«Дивною і ненатуральною здається людина, яка існує без книги», - так казав український поет Тарас Григорович Шевченко, і був абсолютно правий. У сучасному світі, де кожен має вільний доступ до будь-яких книжок важко знайти людину, яка б не мала улюбленого роману чи повісті. Дехто перейшов на читання в Інтернеті, де можна завантажити літературу безкоштовно, а є й ті, хто ганяється за матеріальними книгами з гарними обкладинками. Якби там не було, у будь-які часи, книги були головним джерелом розумового розвитку та мислення.

Також книги – це спосіб відпочити та абстрагуватися від зовнішнього світу. З цікавим романом ми можемо мріяти, фантазувати й відчувати емоції героїв. Читання допомагає у важкі часи, коли думки про складність життя не дають можливості спокійно жити, тоді книги можуть дати відповіді на наші запитання або дати відволіктись від проблем.

Багато хто читає закордонних авторів або класичну літературу, що є чудово, а українські автори та книги часто залишаються у стороні від людської уваги. Українське книгодрукування століттями страждало через цензуру, тож активно розвиватися почало не так давно. Звісно, ми маємо велику кількість класичних письменників, але ще не маємо достатнє підґрунтя для масштабного видавництва україномовних книжок. У такий важкий час для України, важливим є підтримувати вітчизняні видавництва, щоб ті не занепали.

Отже, 5 книг від українських видавництв різних жанрів, які захоплюються неймовірним сюжетом та історією і побутом українського народу.

Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР

Книга українського історика Вахтанга Кіпіані, яка створена на основі архівних документів по справі Василя Стуса. У книзі йдеться про життя, кримінальну справу, і смерть дисидента Стуса. Думка автора повністю побудована на фактах, листах поета з тюрми, показах свідків, спогадах сім’ї та друзів. Книга стала такою сенсаційною та скандальною, що з 2019 року триває справа за позовом Віктора Медведчука (який був адвокатом Стуса у 80-ті роки) про заборону книги. «Справа Василя Стуса» входить у рейтинг тридцяти найважливіших книжок часів української незалежності за версією Українського інституту книги 2021 року.

Експрес до Галіції

Український детектив Богдана Коломійчука, що розповідає про розслідування львівського комісара поліції Адама Вістовича, який вплутується у шпигунську гру. Після розшифровки таємничого документу, він дізнається про те, що знати не має. У цей час у двох різних місцях світу стаються дивні вбивства, які непов’язані між собою. Австрійська імперія стоїть на межі розколу. Головному герою потрібно зрозуміти зв'язок між цими подіями та рідним містом.

Чорне сонце  

Збірка оповідань Василя Шкляра, який буде важливо прочитати в українських реаліях 2022 року. Герої роману – це реальні люди, які жили звичайним життям. Усі вони, від бізнесменів до селян та студентів, в один день мали взяти до рук зброю, щоб захищати рідну землю. До збірки увійшли твори: «Чорне Сонце», «Останній шанс Захара Скоробагатька»,  «Крук — птаха нетутешня», «Високі гори у Ялті», «Цілком таємні історії», «Танець під чортову дудку». Цією книгою назавжди увіковічена пам'ять про відважних бійців полку «Азов».

Притулок семи вітрів

Драма Дарини Гнатко розказує про роки кріпацтва в Україні та рід Давидових, які вже декілька поколінь потерпають від невдач та страждань. Історія розпочалася з Яна Гнатко, який мав слабкість до власних кріпачок, але після того, як про його романи дізнається дружина Маришка, коханку чоловіка знаходять мертвою. Усі вважають, що це зробила ревнива дружина, але через декілька днів і саму жінку загризли собаки. Така історія повторюється у наступному поколінні. Чи зможуть герої примиритися та не зруйнувати власного щастя? 

Усі їхні демони

Трилер, що підіймає важливі соціальні теми? Це роман Поліни Кулакової, який розповідає про родину зі звичайного українського містечка, де у хрущовці замість люблячих батьків, дві дитини бачать лише насильство. Хлопець-підліток шукає порятунку та підтримки на вулиці, а дівчинка 9 років вчиться жити з жахливими реаліями у своїй родині. А тим часом місто потерпає від кривавих вбивств. Байдужість, алкоголізм та втрачене дитинство - усе це про книгу «Усі їхні демони».

Подяка всім, хто захищає нас. У Києві стартував п’ятий фестиваль Bouquet Kyiv Stage

триває з 5 по 7 серпня у Софії Київській і Золотих воротах та охоплює музичний, візуальний та кінонапрями.

Цього року фестиваль високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage проходить у більш стриманому форматі воєнного часу та з урахуванням усіх необхідних заходів безпеки, але так само пропонує гостям довершену музичну й візуальну програми, інтелектуальні бесіди й ту особливу атмосферу, коли під захистом тисячолітніх стін Софії збираються однодумці.

Тема цьогорічного фестивалю — «Заради життя». А наскрізна ідея – увиразнення особистості. А також пошук опори, підтримки й віри. А ще – вдячність.

«Торік ми проводили Bouquet Kyiv Stage в умовах пандемії та карантинних обмежень, щоб дати змогу собі та іншим відчути, що світ не зруйновано і що в ньому є речі, на які завжди можна спертися, наприклад мистецтво, — розповідає ідейна натхненниця та співзасновниця Bouquet Kyiv Stage Ірина Буданська. — Цього року ми потребуємо цієї опори ще більше, віднаходячи її в собі, в тих, хто поряд, в мистецтві. А також — у нашій єдності та вдячності всім тим, хто нас сьогодні боронить на фронті та в тилу та робить все можливе заради життя».

Організатори  Bouquet Kyiv Stage — команда культурного центру Дом Майстер Клас — пояснюють: цьогорічний фестиваль — це подяка всім нашим захисникам і захисницям. Тема війни — десь зримо, а десь — ледь вловимо, метафорично, ілюзорно — присутня в кожній події фестивалю.

Фестиваль розпочався з концерту  «Сестри: Тельнюк». У Софійському соборі Леся і Галина Тельнюк виконали пісні на нові тексти, в яких виразно проявилася молитовна складова. Далі у Хлібні виступили Богдана Півненко та Анна Хмара з концертом «Присвячення», а завершував музичну програму першого дня виступ гурту Root Fruit Combo і Олі Чернишової у просторі «Золотих воріт».

«Формуючи музичну програму, нам йшлося про те, ким є зараз музиканти і чому їхній вибір саме такий: лишатись у місті, виходити на сцену і представляти ту чи іншу музику. Бо це вже не просто вибір чергової програми, для кожного музиканта це — громадянська позиція. Зараз кожен оркестрант сприймається як соліст, зараз кожен став помітною особистістю», —пояснює співкураторка музичного напряму фестивалю Ганна Гадецька.

Щодня у трьох локаціях — Хлібні, Софійському соборі та Золотих воротах — відбуватимуться три камерні концерти. У програмі: дует, що народився вже під час війни, — Євген Громов та Ігор Завгородній, концерт «Відбудова» Антона Дегтярьова, концерт для двох клавесинів Ольги Шадріної-Личак та її учениці Паоли Прокопенко, концерти «Київської камерати» і Ансамблю класичної музики імені Бориса Лятошинського з хоровою програмою, що наскрізно проводить ідею звернення до сил, що підтримують, вселяють віру, дарують розраду. Джазові вечірні програми — у Золотих воротах, серед них – і концерт Nazgul Shukaeva Trio «Колискові».

«Зараз дуже загострилося відчуття кожного моменту, особливо музичного. Зовсім змінилося сприйняття класики. Сьогодні потрібна музика, яка володіє лікувальними властивостями», — говорить співкуратор музичної програми Євген Громов.

У перший день фестивалю відкрилися три фотовиставки. «Війна» Олександра Глядєлова — документальні фото, зроблені автором у період з лютого по травень у Києві, Бучі, Ірпені, Бородянці,  Гостомелі, Мощуні, Чернігові, Харкові… «Заради Життя» Єлизавети Клюзко — світлини українських жінок, які виношують дітей під час війни. Та проєкт Дому Майстер Клас «Воїни Світу – Воїни Світла. Портрети» — відео та фотопортрети іноземних легіонерів-добровольців.

Цьогорічна програма Кінобукету присвячена темі «Культура vs війна». Однойменний документальний цикл, присвячений митцям, що пішли на війну, охопить два фільми режисера Кадіма Тарасов. Це стрічки про кінооператора і фотохудожника Сергія Михальчуку та актора й режисера Ахтема Сеітаблаєва. Також у програмі – більше 20 короткометражних фільмів.

Цього року під відбудуться і традиційні бесіди під Ясенем, присвячені темі війни й культури.

 «Темою нашого першого Bouquet Kyiv Stage були "Звуки Міста". Навколо і всередині нас звучить не просто сукупність хвиль різних частот, а звуки Музики, з якою ми жили, раділи та переживали у нашому рідному Києві. Нині у Місті з'явилися інші звуки. Звуки болю, страждань та ненависті. Як і чому це можливо в сучасному світі, говоритимемо під 200-річним Ясенем із філософами, істориками та культурологами», — розповідає співзасновник фестивалю й автор ідеї бесід під ясенем Євген Уткін.  

Також у програмі фестивалю – оглядові екскурсії Софійським Собором, Золотими Воротами та Будинком митрополита.

Вхід на фестиваль традиційно є безкоштовним, потрібно лише сплатити вхідний квиток на територію Софія Київської чи «Золотих воріт». Також цього року обов’язковою є попередня реєстрація на всі події музичної програми. На кінопокази, бесіди під ясенем та фотовиставки реєстрація не потрібна.

Організатори наголошують, що будуть дотримані усі правила безпеки. У випадку оголошення повітряної тривоги, події будуть призупинені до її відбою. Гостей події запросять перейти в безпечне укриття на території Софії Київської або ж спуститися у метрополітен на Золотих Воротах.

Слідкуйте за новинами та шукайте детальну програму фестивалю тут:

         https://bouquetstage.com/     https://www.facebook.com/bouquetstage/

Контакти для акредитації та допомоги у роботі:

Дар’я Коваленко +38 095 419 67 98 d.kovalenko@prhouse.com.ua

Стаття - Леонід Коваленко

Ґонвальд

Інтерв'ю записала Христина Корнєва

Ґонвальд - чотири хлопці, яких об’єднала столиця. Вони - представники українського року, які неодноразово ставали хедлайнерами найбільш запальних тусовок. Ґонвальд - це фронтмен гурту Ігор, басист Оскар, гітарист Іван та барабанщик Василь.

- Як ви взагалі зрозуміли, що хочете займатися музикою?

Василь: У мене мама вчитель зі скрипки, тому в дитинстві я вчився грати на скрипці. Провчився 4 роки, а потім поїхав на навчання в інше місто. Я взагалі приїхав у Київ, щоб займатися музикою. Спочатку грав на вулиці, знайомився з усіма, а потім потрапив у гурт.

Оскар: У мене все вийшло рандомно. Я якось спробував зіграти на гітарі, це була Yamaha C40 чорного кольору. Я поставив собі ціль, що, коли я навчуся грати, піду в гурт. Я спершу пішов в Київську рок школу. Там мені сказали, що місць на гітару немає, є лише на бас. Спочатку подумав, що бас - фігня, але потім спробував і мені сподобалося. А тепер вже не можу грати на акустичній гітарі.

Іван: Мені просто завжди хотілося, з самого дитинства. Може, надивився на свого дядька. Коли він приїжджав у гості - завжди грав.

Ігор: Я в світ музики прийшов з вуличних виступів, мені музика дуже подобалась з дитинства. Я багато виступав у школі, але ніколи не задумувався над тим, щоб писати власні пісні. Коли я гуляв Сумами, тоді ще в школі вчився, побачив вуличних музикантів. Один з них грав на гітарі, інший - на кахоні. І у них ще був шейкер, який вони дали мені, щоб я спробував зіграти. Потім один з хлопців поїхав до Польщі, і я став замість нього грати на кахоні. Інколи кавери грав. Потім купив гітару в 2019 році. Почав вчитися грати на ній. Зараз я не дуже добре граю на гітарі, але вистачає для наших пісень. Почав писати власні пісні, і так закрутилося все. Я розумію, що це єдина річ, якою я можу займатися весь час, мені це не набридає і, щоб не було, я завжди готовий іти на репетицію. Мені це навпаки піднімає настрій.

- Як ви створюєте вашу музику?

Ігор: Я пишу тексти і основу пісні, акорди. Потім приношу її на репетицію, Василь підбирає барабани, гітаристи також свої партії трохи змінюють. Розбираємо по ходу.

- Як вам вдалося підлаштуватися під реалії війни?

Ігор: У червні я поїхав в Суми, на початку лютого у нас закінчилась оренда дому. Усі роз’їхалися своїми містами. Наприкінці лютого почалося повномасштабне вторгнення. Було дуже складно на початку, з творчістю взагалі не йшло. Потім уже, в червні, якось ми почали списуватися з хлопцями, набридло сидіти вдома, в Сумах. Там круто звісно: річка, відпочинок, але хотілося щось робити. Ми почали писати всюди, де ми до цього виступали, ще на нові проєкти писали. І так ми назбирали багацько концертів.

- Музика для вас це більше хобі, чи ви плануєте перетворити її на професію?

 Василь: У нас всіх є плани на те, щоб зробити це роботою.

 Ігор: Ми маємо дуже великі надії на наш проект.

 Оскар: Коли так багато вкладаєш в це, то хочеться зробити це чимось більшим, ніж своїм хобі. Хобі - це просто сидіти вдома і грати на гітарі. А ми дуже багато працюємо, тому немає сенсу залишати це маломасштабно.

Іван: Звичайно хотілося б, щоб це стало повноцінною професією. Зараз кожен з нас росте у своєму напрямку.

Ігор: Хочеться, щоб більше людей почуло нашу творчість. Наша основна мета - це, щоб людям подобалась наша музика. Ми робимо її такою, яка нам подобається. Якщо нам подобається, то знайдуться люди, яким це теж сподобається. Зараз ми за грошима не женемося, але хочеться, щоб в майбутньому це приносило нам дохід.

Василь: Загалом ми всі плануємо, щоб це стало нашою основною роботою.  Плани є великі, бажання є велике. Тому ми багато де виступаємо. У нас скоро записи мають вийти.

 Оскар: Нещодавно нам заплатили чотирма банками сидру і тисячма гривнями. Було прикольно.

 - Існує багато стереотипів про рок музикантів. Як ви до них ставитесь?

Ігор: Мені здається, зараз це вже не зовсім актуально

Василь: Мені здається, український рок не так до цього відноситься. Якщо брати українських артистів, популярних, то не видно, що вони вживають речовини. Вони не дуже отвязні чуваки. Український рок більш лояльний такий, більш ідейний, ніж поп. В українських рок піснях є сенс.

 Оскар: У рок музикантів в Україні немає грошей, щоб купити собі наркотики.

 Ігор: Хочу ще наголосити на тому, що я дуже переймаюся текстами пісень, хочу вкласти в них сенс. Мені дуже дивно слухати пісня без сенсу. Хочеться щось донести кожною піснею. Хочеться, щоб люди відчули наш настрій.

 - Ви плануєте скоро випускати ваш перший реліз. Яким він буде?

Іван: Він буде натуральним. Таким, як живі інструменти, голос має звучати так, як його чують на концертах.

Ігор: Ми вже записали пісні, зараз вони на стадії зведення. Пісень буде чотири, бо я по собі дивлюся, що, якщо в альбомі багато пісень, то лінь слухати всі. Ні в кого зараз часу на це немає, всі все роблять швидко. Тому наступні, може, навіть синглами будемо випускати. Після першого релізу, можливо, знайдемо лейбл якийсь для просування.  Хочеться вже професійно цим займатися.

Оскар: Хочу сказати прикольний анонс: в серпні плануємо грати з крутими чуваками, буде багато крутих гуртів. За минулий тиждень нам вдалося зібрати близько 20 тис. гривень на ЗСУ. Дуже приємно виступати з користю і бачити скільки грошей збирають, скільки йде на користь країні.

- Де можна буде послухати музику, ознайомитися з вашим гуртом?

Ігор: Ми будемо розвивати всі соцмережі, основа зараз - Інстаграм. У нас також є ТікТок. Будемо ще щось на ютуб робити. А музику збираємося випускати на всіх музичних платформах.

Українське кіно, за яке не соромно

У нашому суспільстві існує думка, що якісне кіно – це щось про закордонний продукт. Ми звикли дивитися фільми та серіали виробництва інших країн, і навіть не хочемо звертати увагу на вітчизняне. Проте думки, які ширяться нашим суспільством, що український кінематограф ще не готовий робити стрічки, які варті уваги, здебільшого – хибні.

Останні роки український кінематограф почав набирати нових обертів, формуючи у громадськості думку про вітчизняне кіно як продукт, що вартий уваги. Наші фільми все частіше можна побачити у списках номінованих робіт на визначні премії, а їх режисери стають відомими на весь світ.

Тож пропоную переглянути добірку фільмів нашого виробництва, які варті вашої уваги.

 

«Погані дороги» (2020, реж. Наталія Ворожбит)

Сюжет фільму заснований на однойменній п'єсі «Погані дороги», яку Ворожбит вперше написала російською для Лондонського театру «Королівський двір». Стрічка складається з п'яти новел, об'єднаних темою доріг. Як зазначає сама режисерка, це кіно про п'ять розбитих доріг. П'ять реальних історій жителів Донбасу і українських військових. Тих, чиє життя проходить по обидва боки лінії розмежування. Історії про кохання, ненависть, довіру, зраду і порушення особистих кордонів на тлі порушення кордонів державних.

Міжнародна прем'єра фільму відбулася 3 вересня 2020 року на Венеційському кінофестивалі в конкурсній програмі Міжнародного тижня критиків, де стрічка не змогла перемогти, однак отримала заохочувальну «Нагороду веронського кіноклубу. В український ж прокат фільм вийшов 20 травня 2021 року.

 

«Носоріг» (2021, реж. Олег Сенцов)

Це перший фільм українського режисера Олега Сенцова після повернення з російського ув’язнення. Проєкт фільму був готовий ще у далекому 2012 році, проте через незаконне ув’язнення режисера, зйомки стрічки розпочалися лише у 2019.

Фільм створений у копродукції України, Польщі та Німеччини.  Його дія розгортається у 1990-ті в Україні. Головний герой — бандюга на прізвисько Носоріг втрапляє у лещата українського кримінального світу 1990-их та починає свій кривавий шлях, що приводить його зовсім не туди, куди він очікував. Фільмування стрічки «Носоріг» проходило в Кривому Розі, Львові та Києві.

Фільм брав участь у програмі «Горизонти»  Венеціанського кінофестивалю й отримав схвальні відгуки західної преси. А пізніше ця кримінальна драма вийшла на Netflix.

 

«Плем’я» (2014, реж. Мирослав Слабошпицький)

«Плем’я» - це кримінально-драматичний фільм, дебютна робота режисера Мирослава Слабошпицького, яка стала найтитулованішою в українській історії кінодрамою.

Фільм розповідає про молодого хлопця Сергія, який прибуває до інтернату для глухих, де вступає в кримінальне угрупування «Плем'я» й закохується в дівчину Аню. Стрічка особлива тим, що вона стала першим фільмом у світі, знятим без єдиного слова — виключно українською жестовою мовою, і при цьому не має субтитрів, інтертитрів чи закадрового голосу.

Стрічка вийшла в прокат у десятках країн та була представлена на понад 100 кінофестивалях світу, де отримала понад 40 нагород, серед яких Європейський кіноприз і три призи Каннського кінофестивалю. А 10 вересня 2015 року творцям «Племені», режисеру Мирославу Слабошпицькому та оператору Валентину Васяновичу, була присуджена Державна премія України імені Олександра Довженка за видатний внесок у розвиток українського кіномистецтва.

 

«Сторожова застава» (2017, реж. Юрій Ковальов)

Найвідоміший український фільм-фентезі, знятий за мотивами однойменної книги Володимира Рутковського. У центрі сюжету — сучасний школяр Вітя, який через портал часу потрапляє до минулого — на тисячу років тому за часів богатирів.

У лютому 2015 року на Європейському кіноринку Берлінського міжнародного кінофестивалю права на прокат фільму було продано до Франції. У березні 2016 року на Гонконзькому кіно та телеринку фільм «Сторожова застава» був проданий дистриб'юторам на територію Індії, В'єтнаму та Малайзії. А папередодні виходу фільму відбулася широкомасштабна рекламна кампанія. Окрім традиційних бордів, плакатів, громадський транспорт, інтернет та телевізор, один із спонсорів фільму — компанія-оператор « Укрпошта » — випустила 130 тисяч марок із зображенням фільму. ^[13] А на станції метрополітену " Золоті ворота " пройшов рекламний флешмоб за участю акторів фільму, які в лицарському обмундируванні пройшлися з мечами по станції, виконуючи саундтрек фільму. 

 

«Атлантида» (2019, реж. Валентин Васянович)

«Атлантида» — український фільм режисера Валентина Васяновича. Світова прем'єра стрічки відбулася 4 вересня 2019 року на 76-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі , на честь чого над островом Лідо , головною його локацією, підняли прапор України.  На цьому ж кінофестивалі у програмі «Горизонти» картина отримала приз за найкращий фільм.

Фільм розповідає про майбутню перемогу України у війні з Росією та деокупацію Донбасу . В «Атлантиді» події розвиваються у 2025 році на Донбасі, «через рік після закінчення війни». Територія вже визнана непридатною для проживання, а довкілля настільки спустошене, що зміни видаються неможливими.

Олена Гусарова

Кобзареві настанови онлайн, безкоштовно та без реєстрації

  

Чи хотіли ви колись поставити питання або отримати пораду від людини з минулого? Думаю, що під час читання будь-якою книги в кожної виникають питання до автора. А якщо я вам скажу, що діалог з визначним  українським письменником 19 століття можливий? Цікаво хто це? Дам підказку –  талановитий модник та шибайголова родом з Черкаської області.

Звичайно, це Тарас Шевченко. З його талантом знайомий кожен українець ще з дитинства.  Збірка «Кобзар»,  поеми «Катерина» та «Гайдамаки» - найпопулярніші приклади творчості Тараса Григоровича. Він став вчителем з патріотизму й любові до України  для багатьох українців. До вашої уваги – справжній ШевченкоБот. «Поговорити» з Кобзарем можна через застосунки Messenger та  Telegram.  

Це спільний проєкт креативної лабораторії та інтернет-журналу Platfor.ma (ідея, контент, дизайн) та агентства з розробки чат-ботів U!Bots (технічна реалізація). Мета такого бота — розповідати про українську культуру прогресивно та ненудно. Як зазначають автори, запитати в бота Кобзаря теоретично  можна будь-що. А для тих, хто  не може визначитися, пропонують перелік можливих запитань. Для того, аби відповіді Кобзаря були коректними, потрібно поставити граматично правильні  питання українською мовою.

Бот Тараса Григоровича – некомерційний проєкт, ми інвестували в нього свій час і розум, а отримати хочемо лише ваш гарний настрій та новий погляд на класику.» - розповідають творці проєкту на власному сайті.

Презентація бота відбулася  напередодні Дня Незалежності  України ще у 2018 році. З початку повномасштабної війни рф проти України ШевченкоБот знову зайняв провідне місце  серед українських користувачів. Отже, тепер українці мають змогу попросити пораду чи  пожартувати з батьком «Кобзаря».

Карина Доломанжи