— Насте, в який момент життя ти вирішила ,що станеш художницею? З чого почалась твоя творча діяльність?
— Запитання дуже специфічне, бо є декілька моментів того, як відчувала це для себе. У цьому буду банальна та відверта , тому що малювала я ще з дитинства , як і багато інших творчих людей. У результаті - це переросло в бажання розвинути свій талант, з де більшого , завдяки моїй просто чудовій вчительці, яка приходила до мене, тому що художню школу я не відвідувала - для мене це був просто жах. Я часто кидала малювання, це була звичайна історія, бо на мене впливали зовнішні обставини, а саме : люди, які збивали мене з шляху. Раніше я ставилась до малювання як до захоплення ,і не дивлячись на те, що мої батьки шанують сучасне мистецтво, вони ніколи не пропагували, що художником бути престижно та не соромно. Але в дев`ятому класі зрозуміла, що більше не можу тікати від самої себе, я обожнюю малювати людей! І почала більше практикуватись, вчитись, малювати з натури, робила комікси і просто все підряд. Тоді я ще не думала, що колись зможу репрезентувати сучасне мистецтво, а просто писала картини та насолоджувалась цим. А на шлях справжньої художниці я стала два роки тому.
— Чи маєш ти ритуали, яким слідуєш, перед початком роботи? Чи то прикмети, в які віриш?
— Цікава тема , бо я зовсім не вірю в прикмети, але іноді приходить настрій у стилі «I want to believe», і тоді дивлюсь розклади карт таро, але не сприймаю це всерйоз. На мою думку, психосоматика завжди робить свою справу: якщо людина буде думати про погане, то воно обов’язково з нею трапиться. Я намагаюсь завжди мислити позитивно і цим самим притягую до себе хороше, наприклад, коли б’є стрілка на годиннику, завжди говорю, що це до щастя! А з приводу ритуалів – ні, мені здається, що в мене немає ніяких ритуалів, але я люблю багато рефлексувати, читати, спілкуватися з людьми та шукати відповіді на питання перед початком написання нової картини. Можливо, є сукупність якихось маленьких деталей, які я просто не помічаю за собою. Я більш стихійна, аніж виконавча.
— Які художники тобі подобаються? Хто з них тобі симпатизує?
— Я дуже підтримую українських художників, наприклад, Оля Штейн (вона просто божественна!), завдяки їй мені пощастило познайомитись з багатьма митцями, з якими тепер спілкуюсь та дружу. Також дуже люблю своїх колег, з якими навчаюсь у вільних майстернях, вони всі дуже цікаві та творчі. Я закохана в своє оточення. Знаєш, я навчилась знаходити серед величезних «мастодонтів» такі маленькі перлинки і це мені подобається. Здається, що моя зацікавленість в художниках залежить від різних спектрів і від того, хто вони взагалі є. Для мене важлива особистість митця, вона грає величезну роль у сприйнятті його картин. Із класиків я надихаюсь такими художниками: Анрі Матісс, Ван Гог, Густав Клімт. Не стільки творчістю, як саме біографією. Вони – це золотий фонд мистецтва.
— Що тебе, Насте, надихає на творчість?
— Супер банальна відповідь, але це люди. Однак, я дозволяю собі думати про те, що людина – дуже полярна, тому що ми можемо бути як і неймовірно щирі, добрі та щедрі, так і робити жахливі речі , від яких волосся стає дибки. Через свої роботи я транслюю історії, які пережила, які мене поранили, або вилікували. Також, зараз я активно торкаюся теми дорослого та дитини, цієї грані, коли ти є одним, а потім стаєш іншим – мені цікава така метаморфоза.
— Розкажи про те, як ти знайшла свій неповторний стиль в картинах.
— Я вважаю, що все ще знаходжусь у пошуку деяких моментів та деталей. Не впевнена, що зможу їх знайти в найближчому майбутньому , але постійно досліджую щось , випробую нові матеріали, вчуся по-різному передавати свої почуття та емоції на картину. Роботи , написані мною, вже впізнають, але я все ще експериментую. Це був багатоетапний процес, в якому велику роль зіграла бразильська художниця Паула Рігун, яка надихнула мене на малювання олійною пастеллю. Вона легка для сприйняття та не має ніяких правил. Після чого відбувалися тривалі експерименти з кольорами, а потім трапився «Углекрафт» – це організація художників, які просто люблять малювати, спілкуватися і добре проводити час. У нас було одне з правил – просто брати папір та малювати ,не думаючи ,і це найкраще, що зі мною могло статись! Тому що в цей момент ти перестаєш бути перфекціоністом і дозволяєш собі насолодитися роботою, й ніхто тебе не засуджує при цьому.
— Чи « зливаєшся» ти з персонажами своїх картин, як актор входить у роль?
— Так, це невід’ємна частина, оскільки картина – це емоції та події, пережиті мною. Я хочу поділитися цим і знайти однодумців у тім горі, чи радості , чи в забутті, яке я транслюю. Частіше за все персонаж, зображений на картині, і є я сама , навіть коли малюю з натури. Мої картини – це продовження мене, мій особистий щоденник.
— Чи приносить тобі художня діяльність постійний дохід?
— Дохід приносить, але не великий і не постійний. Я завжди намагаюсь говорити про те, що художники-початківці не мають розраховувати на неймовірні лаври зразу ж. До речі, можна сказати, що я все ще пташеня сучасного мистецтва, яке навіть не оперилося. Мені потрібно ще стільки гуль набити та пройти випробування себе, наприклад: бути легкою в написані текстів, навчитися краще презентувати свої роботи, розмовляти з галеристами та колекціонерами. Це все дуже велика робота, бізнес, в який я тільки почала вступати. Мої картини вже продаються, але не часто, тому потрібно шукати дохід , крім художньої діяльності. Це ,мабуть, одне із найскладніших завдань. Але я не хочу робити вигляд, що все так прекрасно та чудово, ні, все буває реально дуже важко , іноді починаєш сумніватись у своєму виборі, але потрібно просто думати, аналізувати, приймати факти, уроки, виносити висновки з помилок.
— Наскільки важлива думка глядачів для тебе? Чи буває хвилювання від того, як картина буде прийнята публікою?
— Буває по-різному. Зараз я вже менше хвилююся, а десь рік тому мене аж трусило від хвилювання. На останній із виставок я не розуміла з яким контингентом людей зіткнулась. Але саме там зустріла багатьох відомих художників, один із них коректно десь робив зауваження, десь хвалив. І такий досвід надав мені новий подих, щоб далі творити. Я вважаю, що це абсолютно нормально - отримувати різні думки і від різних людей з приводу своєї роботи, але ти самостійно вирішуєш - прислуховуватись чи ні. Якщо тебе самого щось бентежить у роботі, то дійсно щось не так, «trust your guts», довіряй своїй інтуїції.
— Опиши в трьох слова своє мистецтво
— Любовна поезія вам.
— Що би ти не радила робити художникам-початківцям ?
— Я не раджу прислуховуватися до думок всіх підряд. Коли знаходишся на початку свого шляху, тобі дуже страшно, ти намагаєшся увібрати всю інформацію в себе, як губка, навіть не звертаєш уваги на те, що саме вбираєш у себе. Молодому художнику варто розібратися, з ким саме він спілкується: говорити з людьми, дізнаватися їх краще, знайомитися з тим, чим вони займаються, і тільки потім вже слухати (чи не слухати) поради цих людей. Також, не варто сподіватися на те, що всі двері відкриються після того, як ти закінчиш якийсь вищий заклад – це далеко не так.
— На твою думку, хто такий художник?
— Художник – це творець, який візуалізує не схожими один на одного медіумами свої відчуття, свої світи та емоції, намагається транслювати різні проблеми іншим людям. Він досліджує, постійно щось вивчає та завжди відкритий до взаємодії зі світом у його будь-яких проявах.
Інтерв'ю записала: Анастасія Симоненко
