Макдональдс: у чому секрет успіху всесвітньої мережі?

     

   Авторка: Єва Сластнова 

     

   30 вересня у Києві відбулось довгоочікуване відкриття Макдональдсу – відомої мережі закладів швидкого харчування. З початку Макдональдс був відчинений у 10 місцях столиці, а станом на 08.10 їх кількість зросла до 12. Нагадаймо, що до цього на лівому березі Києва працювали 3 ресторани, але замовити їжу можна було лише доставлянням.

     З початку повномасштабної війни, Макдональдс, як і більшість інших ресторанів, зачинився на невідомий термін. Проте за пів року війни, більшість відомих корпорацій повернулись до роботи, призвичаївшись до нових умов. Але українці з нетерпінням чекали на відкриття саме цього закладу, а Макдональдс у своїх соціальних мережах, давав лише натяки на своє повернення. Це активно висвітлювалось у соціальних мережах та стало приводом для численних мемів.

      Протягом останніх тижнів, українці спостерігали величезні черги з людей, які бажали потрапити до ресторанів, і відсутність доступних кур'єрів, щоб зробити замовлення онлайн. Чому ж люди так очікували на відкриття саме цього закладу?

       За даними Kantar, 25% українського населення чекало на відкриття, через позитивний вплив на економіку країни. 17% українців вважають, що це збільшує надходження податку та автоматично відкриває тисячі нових робочих місць. 11% - люблять культовий фаст-фуд. 14% людей позитивно ставляться до ресторанів та переконані, що це хороше місце для дозвілля. А для 3% людей - це підвищення надії на швидкий кінець війни та перемогу.

        Проте знайшлись і ті, хто був проти відновлення роботи Макдональдсу. Так 15% людей не відвідують ресторани швидкого харчування. 10% вважають фаст-фуд шкідливою їжею, а відкриття ресторанів недоречним під час війни. А також українці зазначають про підвищення цін, які теж вплинуть на відвідуваність ресторанів.

       Макдональдс сьогодні – це тисячі ресторанів по всьому світу. Географія мережі охоплює більше сотні країн. Загальна кількість ресторанів перевищує 40 000. А у сфері обслуговування корпорації працює 2 мільйони людей. Особливо вражає чистий прибуток ресторанів на рік, а це близько 23 мільярдів доларів.

          У чому ж шалений успіх мережі?

-   

   Макдональдс прикладає максимум зусиль, щоб сподобатись більшому колу людей. Наприклад, в червні 1976 року корпорація ввела меню сніданків, щоб захопити більше клієнтів, згідно з тематичним дослідженням бізнес-аналітика Джима Нельсона. Нельсон заявив, що також став ініціатором створення знаменитого Chicken McNuggets в 1980 році. А щоб сподобатись дітям та заслужити довіру батьків був створений Happy Meals.

-   Ще одним важливим фактором є розташування ресторанів. Ресторанні локації настільки поширені в містах, що до найближчого Макдональдсу не треба їхати надто довго. Торгівельні центри, як правило, мають Макдональдс на фудкортах, або в пішій доступності.

-     Корпорація й досі грає на доступності та відносно невисоких цінах, як це було з початку відкриття перших ресторанів, ще пів століття тому. Ресторани надають можливість клієнтам повноцінно поїсти за невелику вартість. Через здатність мережі швидкого харчування сподобатися сім'ям з низьким і середнім класом, компанія продовжує бачити приріст прибутку.

-        Починаючи з 2017 року, компанія розпочала розвиток технологій, створивши додаток, де можна переглянути меню. Макдональдс також почав зосереджуватися на касах самообслуговування та цифрових дошках меню.

-     Мережа ресторанів вміє вдало підлаштовуватись під різні конфліктні ситуації. У середині 1980-х років Макдональдс стикнувся з групою активістів London Greenpeace. У листівці під назвою «Що не так з McDonald's?» група стверджувала, що дії, які використовуються для виробництва харчових продуктів та пакування, сприяють погіршенню екологічного стану планети. Макдональдс же відтоді, намагається зменшити відсоток твердих відходів та виготовляти пакування з поновлюваних матеріалів.

-        Макдональдс надає велику кількість робочих місць для молоді та не тільки. До того ж корпорація активно підтримує ідеї рівності та толерантності. Відтак, на керівних посадах працює 50% чоловіків та 50% жінок, яким надаються однакова оплата праці, можливості кар’єрного зростання, незалежно від віку, статі чи віросповідання. Також у закладах працює 4% людей з інвалідністю. У компанії немає вікових обмежень, щодо приймання на роботу, окрім тих, які встановлені законодавством.

 

ППО України. Як ви уявляєте собі роботу ППО та що це взагалі таке?

Авторка: Надія Корнієнко

З початку повномасштабного вторгнення рашистів на територію України, в нашому лексиконі з’явилося чимало нових слів, зокрема байрактар, джавеліна, повітряна тривога та ППО, про існування та значення яких раніше ми не замислювалися. То що таке ППО?           

 Багато українців уявляють собі ППО – як щит який прикриває собою міста від ворожих літаків та ракет. Виявляючи в небі ворожий об’єкт збиває його. Якщо пояснювати роботу ППО простими словами, то так воно і є.

   Ми покладаємо велику надію на роботу системи протиповітряної оборони, але не всі ракети та літаки можна збити, на жаль вона не всесильна та не завжди може захистити від повітряних атак, бо для деяких цілей вона просто не призначена.    ППО розшифровується як протиповітряна оборона, це заходи які спрямовані на зменшення чи відвернення удару. Працює виключно по ворожих об’єктах. 

  ППО буває 6 видів: військова, об’єктова, корабельна, повітряна, наземна, радіотехнічна, але виділяють два основні перше це ППО сухопутних військ, яке захищає війська на полі бою та ППО Повітряних сил України воно призначене, щоб захистити стратегічно важливі об’єкти країни, та міста.

   ППО – це зброя, яка працює проти літальних об’єктів супротивника. Виявити ворожий об’єкт та вчасно його знищити, є головним завдання ППО. Після оголошення повітряної тривоги, протиповітряна оборона виходить на позиції, приводить системи в бойову готовність та у разі необхідності знищує літальні об’єкти ворога.

   Звук ППО схожий на постріл новорічного салюту або великої петарди, він гучний, відлуння його може бути чути на велику відстань. Багато українців вже навчилися відрізняти звук ППО від вибухів. Не нехтуйте сигналами повітряної тривоги, у разі спрацювання протиповітряної оборони не варто покидати укриття до відбою тривоги, адже небезпека ще не минула, ворог дуже підступний та може повторити удар.

                                                                                                              

Круті подкасти, які варто послухати

Авторка: Анастасія Сорока

   Інколи нам бракує інтелектуальних розмов про психологію чи літературу, про технології чи мистецтво, чи просто цікавих історій про життя, тому ми слухаємо подкасти. Сьогодні в українському просторі з’являється все більше крутих та якісних україномовних подкастів на різну тематику, тому тут кожен може обрати щось цікаве для себе.
Ось мої топ-5 подкастів для тих, хто любить читати українську літературу, кому цікава культура України, хто любить подорожувати, і не тільки.

Наразі без назви

Подкаст ведуть дві чудові панянки Богдана Неборак, культурна менеджерка, журналістка, та Анастасія Євдокимова, літературознавиця. Подкаст сподобається всім, хто любить читати книги і їх обговорювати. Дівчата вже аналізували такі книги – «Інтернат» Сергія Жадана, «Місто» Валер’яна Підмогильного, «Московіада» Юрія Андруховича, «Сад Гетсиманський» Івана Багряного і т.д. Також подкаст буде цікавий для тих, хто любить складні запитання про культуру на кшталт «Як і чому культура стає національною?», «Як Україні повернути вкрадених митців?», «Коли почалася культурна колонізація України?» та інші.

Музика з історіями

Шо допомагає людям не падати духом у важкі часи? Авжеж, музика. Цей подкаст для тих, хто любить добру музику. Веде його український історик Ярослав Грицак, який супроводжує пісні цікавими історіями про написання цих пісень чи про їх авторів тощо. Він знайомить слухачів зі знаковою західною музикою 1960х-1980х років, що надихала на зміни. В Україні тоді такого не чули, а сучасні радіостанції цього вже не грають. Тож запрошую послухати музичні шедеври минулого століття.

Завези мене

Дуже цікавий подкаст від Ukraїner про місця неймовірної краси, які вам точно захочеться відвідати. Людям, які обожнюють подорожувати, цей подкаст буде до душі. Кожен новий епізод начитують відомі особистості Христина Соловій, Катерина Павленко з гурту Go-A, Сергій Стерненко, гурт ТНМК та інші. Ви дізнаєтесь цікаві, а подекуди й таємничі, історії про замки, фортеці, міста та села. Обережно, після прослуховування подкасту одразу захочеться вирушити в мандри.

Робота на здоров’я

Особливість подкасту – його створюють слухачі і слухачки. Люди надсилають власні історії, зв’язані з їх роботою, з проблемними ситуаціями, які виникали на роботі, а ведуча Марія Насєдкіна разом із експертами слухають, аналізують і намагаються допомогти. Теми кожного епізоду дуже різноманітні та цікаві: про закоханість і стосунки на роботі, про те, як поєднувати сім’ю і роботу, про зарплату і те, як не знецінити себе, про критику і багато іншого. Подкаст вчить того, що стосунки людини з її роботою повинні бути здоровими.

Історії культурного спротиву

Цей подкаст – це обмін історіями про те, як наші митці під гнітом імперій зберігали національну ідентичність та поширювали українське. ІКС – це спроба в часи нового спротиву, в часи повномасштабної війни, знайти силу в тих, хто цей супротив успішно чинив до нас. Подкаст ведуть Олена Катола та Соломія Сабат, любительки пообговорювати культуру. В епізодах ви дізнаєтесь про те, який випадок хабарництва в українській історії найшляхетніший; чи зрадники, і чи колаборанти писали українські інтелектуальні романи; хто в СРСР насмілився зробити вечір пам'яті Голодомору, та ще багато цікавенького.
 

Романи завдяки яким ти можеш буквально відчути запах міста

Чи помічали ви нудьгу під час читання, коли діло доходить до опису місцевості, пейзажів чи вулиць? Чи можливо навіть перегортували сторінки де це було? Тоді моя сьогоднішня підбірка літератури саме для вас.

Валер’ян Підмогильний «Місто». 

   Почнемо з української класики, автор неймовірно описує Київ ХХ століття. Антуражу прибавляє те, що ми можемо самі поїхати і подивитися на місця по яким гуляв головний герой Степан Радченко. Київ тут іноді похмурий, а іноді теплий і сонячний, все як в житті. Сам твір написаний не нудно, він динамічний і розкриває важливі питання. Тож пориньте в українську класику.

      

     Ернест Гемінґвей «Свято, яке завжди з тобою».

   Перенесемося в столицю Франції, цей чудовий Париж. Всі ми знаємо яке це чудове місце, Гемінґвей також це розумів, тож і написав роман про власні пригоди в Парижі. Це спокійний твір, де описується багато побуту, проте це ж побут генія літератури. Ернест обожнює Париж і це читається у його строках. Опис кафе на гарних французьких вуличках де він до ночі писав свої романи, це незабутній досвід.

Сер Артур Конан Дойль «Пригоди Шерлока Голмса». 

     

   Продовжуємо подорожувати. Всі ви чудово знаєте цього персонажа з серіалів, але раджу вам ще й прочитати першоджерело, де Лондон виступає учасником розслідувань двох друзів. Він загадково-туманний, або навпаки сонячний після розгадки таємниць. Детективи це те що треба, для власного літературного вечору.

Читайте, та саморозвивайтеся!

Авторка: Ліза Капустянська

Аспарагус : «Я зливаюся з персонажами своїх картин»

Сучасна художниця, блогерка та тіктокерка Анастасія Струєва , яка працює під псевдонімом Аспарагус, за бажанням своїх батьків закінчила університет та отримала диплом юриста, але навіть місяць не працювала за спеціальністю, бо її покликання – мистецтво. Сьогодні вона  розповідає про свій особистий шлях, натхнення та дохід.

— Насте, в який момент життя ти вирішила ,що станеш художницею? З чого почалась твоя творча діяльність? 

— Запитання дуже специфічне, бо є декілька моментів того, як відчувала це для себе. У цьому  буду банальна та відверта , тому що малювала я ще з дитинства , як і багато інших творчих людей. У результаті - це переросло в бажання розвинути свій талант, з де більшого , завдяки моїй просто чудовій вчительці, яка приходила до мене, тому що художню школу я не відвідувала - для мене це був просто жах. Я часто кидала малювання, це була звичайна історія, бо на мене впливали зовнішні обставини, а саме : люди, які збивали мене з шляху. Раніше я ставилась до малювання як до захоплення ,і не дивлячись на те, що мої батьки шанують сучасне мистецтво, вони ніколи не пропагували, що художником бути престижно та не соромно. Але в дев`ятому класі  зрозуміла, що більше не можу тікати від самої себе, я обожнюю малювати людей! І почала більше практикуватись, вчитись, малювати з натури, робила комікси і просто все підряд. Тоді я ще не думала, що колись зможу репрезентувати сучасне мистецтво, а просто писала картини та насолоджувалась цим. А на шлях справжньої художниці я стала два роки тому.

— Чи маєш ти ритуали, яким слідуєш, перед початком роботи? Чи то прикмети, в які віриш?

— Цікава тема , бо я зовсім не вірю в прикмети, але іноді приходить настрій у стилі «I want to believe», і тоді дивлюсь розклади карт таро, але не сприймаю це всерйоз. На мою думку, психосоматика завжди робить свою справу: якщо людина буде думати про погане, то воно обов’язково з нею трапиться. Я намагаюсь завжди мислити позитивно і цим самим притягую до себе хороше, наприклад, коли б’є стрілка на годиннику,  завжди говорю, що це до щастя! А з приводу ритуалів – ні, мені здається, що в мене немає ніяких ритуалів, але я люблю багато рефлексувати, читати, спілкуватися з людьми та шукати відповіді на питання перед початком написання нової  картини. Можливо, є сукупність якихось маленьких деталей, які я просто не помічаю за собою. Я більш стихійна, аніж виконавча.

— Які художники тобі подобаються?  Хто з них тобі симпатизує? 

— Я дуже підтримую українських художників, наприклад, Оля Штейн (вона просто божественна!), завдяки їй мені пощастило познайомитись з багатьма митцями, з якими тепер спілкуюсь та дружу. Також  дуже люблю своїх колег, з якими навчаюсь у вільних майстернях, вони всі дуже цікаві та творчі. Я закохана в своє оточення.  Знаєш, я навчилась знаходити серед величезних «мастодонтів» такі маленькі перлинки і це мені подобається. Здається, що моя зацікавленість в художниках залежить від різних спектрів і від того, хто вони взагалі є. Для мене важлива особистість митця, вона грає величезну роль у сприйнятті його картин. Із класиків я надихаюсь такими художниками: Анрі Матісс, Ван Гог, Густав Клімт. Не стільки творчістю, як саме біографією. Вони – це золотий фонд мистецтва.

— Що тебе, Насте, надихає на творчість? 

— Супер банальна відповідь, але це люди. Однак, я дозволяю собі думати про те, що людина – дуже полярна, тому що ми можемо бути як і неймовірно щирі, добрі та щедрі, так і робити жахливі речі , від яких волосся стає дибки. Через свої роботи я транслюю історії, які пережила, які мене поранили, або  вилікували. Також, зараз я активно торкаюся теми дорослого та дитини, цієї грані, коли ти є одним, а потім стаєш іншим – мені цікава така метаморфоза. 

— Розкажи про те,  як ти знайшла свій неповторний стиль в картинах.

— Я вважаю, що  все ще знаходжусь у пошуку деяких моментів та деталей. Не впевнена, що зможу їх знайти в найближчому майбутньому , але постійно досліджую щось , випробую нові матеріали, вчуся по-різному передавати свої почуття та емоції на картину. Роботи , написані мною, вже впізнають, але я все ще експериментую. Це був багатоетапний процес, в якому велику роль зіграла бразильська художниця Паула Рігун, яка надихнула мене на малювання олійною пастеллю. Вона легка для сприйняття та не має ніяких правил. Після чого відбувалися тривалі експерименти з кольорами, а потім трапився «Углекрафт» – це організація художників, які просто люблять малювати, спілкуватися і добре проводити час.  У нас було одне з правил – просто брати папір та малювати ,не думаючи ,і це найкраще, що зі мною могло статись! Тому що в цей момент ти перестаєш бути перфекціоністом і дозволяєш собі насолодитися роботою, й ніхто тебе не засуджує при цьому. 

— Чи « зливаєшся» ти з персонажами своїх картин, як актор входить у роль?  

— Так, це невід’ємна частина, оскільки картина – це емоції та події, пережиті мною. Я хочу поділитися цим і знайти однодумців у тім горі, чи радості , чи в забутті, яке я транслюю. Частіше за все персонаж, зображений на картині, і є я сама , навіть коли  малюю з натури. Мої картини – це продовження мене, мій особистий щоденник.

— Чи приносить тобі художня діяльність постійний дохід? 

— Дохід приносить, але не великий і не постійний. Я завжди намагаюсь говорити про те, що художники-початківці не мають розраховувати на неймовірні лаври зразу ж. До речі, можна сказати, що я все ще пташеня сучасного мистецтва, яке навіть не оперилося. Мені потрібно ще стільки гуль набити та пройти випробування себе, наприклад: бути легкою в написані текстів, навчитися краще презентувати свої роботи, розмовляти з галеристами та колекціонерами. Це все дуже велика робота, бізнес, в який я тільки почала вступати. Мої картини вже продаються, але не часто, тому потрібно шукати дохід , крім художньої діяльності. Це ,мабуть, одне із найскладніших завдань. Але я не хочу робити вигляд, що все так прекрасно та чудово, ні, все буває реально дуже важко , іноді починаєш сумніватись у своєму виборі, але потрібно просто думати, аналізувати, приймати факти, уроки, виносити висновки з помилок. 

— Наскільки важлива думка глядачів для тебе? Чи буває хвилювання від того, як картина буде прийнята публікою?

— Буває по-різному. Зараз я вже менше хвилююся, а десь рік тому мене аж трусило від хвилювання. На останній із виставок я не розуміла з яким контингентом людей зіткнулась. Але саме там  зустріла багатьох відомих художників, один із них коректно десь робив зауваження, десь хвалив. І такий досвід надав мені новий подих, щоб далі творити. Я вважаю, що це абсолютно нормально - отримувати різні думки і від різних людей з приводу своєї роботи, але ти самостійно вирішуєш - прислуховуватись чи ні. Якщо тебе самого щось бентежить у роботі, то дійсно щось не так, «trust your guts», довіряй своїй інтуїції. 

— Опиши в трьох слова своє мистецтво 

— Любовна поезія вам. 

— Що би ти не радила робити художникам-початківцям ?

— Я не раджу прислуховуватися до думок всіх підряд. Коли знаходишся  на початку свого шляху, тобі дуже страшно, ти намагаєшся увібрати всю інформацію в себе, як губка, навіть не звертаєш уваги на те, що саме вбираєш у себе. Молодому художнику варто розібратися, з ким саме він спілкується: говорити з людьми, дізнаватися їх краще, знайомитися з тим, чим вони займаються, і тільки потім вже слухати (чи не слухати) поради цих людей. Також, не варто сподіватися на те, що всі двері відкриються після того, як ти закінчиш якийсь вищий заклад – це далеко не так.

— На твою думку, хто такий художник? 

— Художник – це творець, який візуалізує не схожими один на одного медіумами свої відчуття, свої світи та емоції, намагається транслювати різні проблеми іншим людям. Він досліджує, постійно щось вивчає та завжди відкритий до взаємодії зі світом у його будь-яких проявах. 

Інтерв'ю записала: Анастасія Симоненко

Вплив k-pop індустрії на світ

Авторка: Христина Корнєва

   У 2016 році південнокорейська музика вдруге заполонила весь світ (вперше це зробив хіт PSY у 2012 році). Корейською музикою, а згодом і культурою, почали цікавитися всі: від Азії до Америки. Через цю всесвітню популярність айдолами (артистами) і продюсерськими центрами зацікавилися великі бренди. Адже айдоли мають великий вплив на корейську аудиторію, а згодом їх вплив поширився і на закордонних поціновувачів їхніх пісень. Загалом феномен k-pop дуже цікавий, бо раніше всесвітній вплив мали поодинокі гурти, а не ціла країна. У чому ж цей феномен?

   Щоб зрозуміти феномен, спочатку розкажу про структуру індустрії. Існують великі продюсерські компанії, які на ринку десятки років, а також компанії поменше. У ці центри шляхом прослуховування набирають талановитих людей (від 10 до 20 років приблизно), згодом вони стажуються і після вдалого проходження відбору стають частиною того чи іншого гурту. Чим популярніша компанія, тим більша вірогідність дебютувати і набрати велику аудиторію.

   Айдоли мають значний вплив на корейську аудиторію, а деякі гурти розширили його і на закордонних фанатів. Усе це через таланти айдолів та їхню важку працю, а також стандарти краси, під які більшість артистів мають підходити. Саме через це бренди різних масштабів хочуть співпрацювати з компаніями та гуртами. 

   Сама схема набору артистів та дебюту дуже цікава, бо подібне не побачити за межами Азії. K-pop - унікальний, саме це і приваблює бренди. А ще для реклами дуже вигідний вплив айдолів: все, що рекламує артист, фанати розкупають за лічені хвилини.

Осінні новинки від українських видавництв

Навіть під час повномасштабної війни українські видавництва міцно тримають культурний фонд та продовжують працювати і випускати нові книжки. Тож сьогодні ділимося добіркою найкращих, які варто прочитати вже цієї осені.

 «Як насправді влаштований світ. Минуле, теперішнє і майбутнє з погляду науки»

Ця книжка пояснює сім найбільш фундаментальних реалій, які керують нашим виживанням і процвітанням. Від виробництва енергії та харчових продуктів, через глобалізацію до екологічної катастрофи, книжка «Як насправді влаштований світ» пропонує вкрай необхідну інформацію про реальний стан речей.

Вацлав Сміл не песиміст і не оптиміст, він науковець –  провідний світовий експерт з енергетики. Його книжка – це спроба пояснити важливі факти про світ, спираючись на новітню науку включно із власними захопливими дослідженнями. Прочитавши її, ви отримаєте відповідь на найглибше запитання людства: «Ми безповоротно приречені чи попереду світле майбутнє?»

 «Ukraїner. Країна зсередини 2»  

Книжка від команди Ukraїner за мотивами другого кола експедиції Україною, яка тривала протягом 2019-2021 років. Адже об’їхати всі регіони України один раз виявилося замало, аби її пізнати. Як і всі матеріали Ukraїner — це історії реальних людей та місць, якими вони опікуються, із діалогами та без режисури.

 

«Ми з України»

Це перевидання книжки «#Наші на карті світу» в оновленому дизайні. Тут зібрані історії про непересічних людей, українців за походженням чи місцем народження, яких визнав увесь світ, які змінили хід історії, чиї досягнення дивують і вражають. Часом їхні біографії настільки дивовижні, що виникає думка: «Так буває лише в кіно».

 «Як писати про війну»

«Як писати про війну» — не просто посібник з художнього письма. Його автор Рон Кеппс служив у Армії США, Армійському резерві й Національній гвардії упродовж 25 років. Він — ветеран бойових дій в Афганістані, учасник місій в Дарфурі, Чаді й у Центральноафриканській Республіці.

Книжка розрахована передусім на військових, чинних і колишніх, і зачіпає не лише універсальні питання художнього письма, як-от час і простір, персонаж, тема, точка зору, побудова діалогу та епізоду, зачин і кінцівка, а й таких особливостей, як виписування воєнного досвіду та робота з травмою. Окремо автор зупиняється на перегляді й редагуванні тексту, дає корисні поради щодо видання і просування книги.

Ця книжка для тих, хто, як і автор, пройшов горнило війни, бачив піт, кров і смерть, знає, що таке побратимство і самопожертва. А також для всіх, хто просто хоче писати краще.

 «Best Self. Вивільни своє Супер-Я»

Запитайте себе, чи справді ви є тим, ким хочете бути? Чи ваше життя — саме таке, якого ви дійсно хочете? Чи проживаєте ви кожен день якнайліпше? І що ви можете змінити сьогодні, щоб ваше завтра стало ліпшим? Якщо ви не здатні дати відповіді на ці запитання, прочитайте книгу Майка Баєра — тренера з розвитку особистості, який працює з відомими й успішними людьми. Він не дасть готових відповідей, однак за допомогою тестів та опитувань допоможе вам сформулювати їх самотужки, а відтак — змінити своє життя.

 

«Шум. Хибність людських суджень»

Книжка Лауреата Нобелівської премії з економіки розповідає про те, чому всюди, де є судження, є також шум і чому він є не менш серйозною проблемою, ніж людські упередження. Книжка показує, як шум впливає на різні сфери життя та що ми можемо зробити, щоб його стало менше й він не так впливав на ухвалення рішень.

 

Олена Гусарова