Українська кухня найсмачніша у світі

 

Авторка: Надія Корнієнко

        

Українська кухня дуже різноманітна та є популярною у всьому світі. Багато туристів, які відвідали нашу країну були вражені насиченими смаками українських страв. Основними інгредієнтами нашої національної кухні є свинина, вироби з борошна, помідори, баклажани, цибуля, часник.

То які страви варто спробувати, щоб запам’ятати смак України назавжди?

Борщ

Одна з найпопулярніших перших українських страв, кожна господиня має власний рецепт, але основні інгредієнти це свинина, томатна паста, картопля, буряк, капуста, морква, цибуля. Саме борщ вважають найулюбленішою стравою національної кухні, він входить до 20-ки найсмачніших страв світу.

Зазвичай борщ подають з пампушками з часником, це такі собі невеликі пухкі булочки які щедро приправлені часником із зеленню, сметаною, та салом, яке можна вважати окремою стравою української кухні.

Вареники

Важко уявити українську кухню без вареників. Українським вареникам присвячують вірші та картини. Готують їх з прісного тіста з додаванням різних начинок, найпопулярніші це капуста або картопля, а для солодких вареників зазвичай це вишня. З ними пов’язано багато народних звичаїв, наприклад на Старий Новий рік дівчата люблять пожартувати, та зробити вареник із сюрпризом додавши в начинку найнеочікуванішу річ монету, ґудзик, або додати багато солі.

 Полтавські галушки

Страва яка готується на всій території України, та особливої популярності вона набула у Полтаві, тут на її честь влаштовують фестивалі та встановили пам’ятник. Галушки готуються з борошна, солі та води, готове тісто ріжеться на шматочки з яких формують кульки, відварюють частіше на пару. Можна подавати як окреме блюдо зі шкварками, зеленню, сметаною. А можна додати в суп.

Пиріг з яблуками

Існує багато рецептів яблучного пирога, це досить популярна випічка у світі. В Україні пиріг з яблуками традиційно готують з дріжджового тіста, а начинка складається з яблук, цукру та горіхів. Готується пиріг з яблук досить легко на деко викладається тісто, зверху в один шар викладають яблука, та прикрашають пиріг декоративною стрічкою з тіста, та для золотистого кольору все ретельно змащують жовтком.

Узвар

Найпопулярніший напій української кухні. Готують його із сухофруктів яблук, груш, слив, вишень, чорниць, для солодкого присмаку додають мед. Узвар вважається однією з обов’язкових страв на Різдво.

Медовуха

Це популярний український алкогольний напій. Напій на основі меду, перші такі напої готували десятки років, але згодом до медово-ягідної суміші почали додавати хміль що прискорювало процес бродіння.

Була традиція молодятам на весілля дарувати діжку з медовим напоєм, яку молодята мали випити у перший місяць подружнього життя, мабуть, саме тому він і називається медовим місяцям.

    

Ріші Сунак – новий прем’єр-міністр Великої Британії. Що потрібно знати про нового лідера та які зміни чекатимуть на Україну?

20 жовтня Ліз Трасс пішла з посади прем’єр-міністра Великої Британії, що стало абсолютно несподіваною новиною. Вона протрималась на посту всього 45 днів, тобто 6 тижнів. Після її відставки ходили чутки про можливість повернення на цей пост Бориса Джонсона, проте той відмовився від балотування на другий термін. Тож основним претендентом на посаду став Ріші Сунак, який був головним конкурентом Ліз Трасс на минулих виборах.

25 жовтня Ріші офіційно став 57 прем’єром Великої Британії, і у 42 роки є наймолодшою людиною, яка коли-небудь обіймала цей пост. Ріші Сунак також став першою в історії Великобританії темношкірою людиною, яка очолить країну, і першим прем'єр-міністром з Індії. Що відомо про нього та чи буде підтримка для України від Британії такою ж як і раніше?

   Ріші Сунак народився 1980 року на південному англійському узбережжі в Саутгемптоні. Він був старшою дитиною у родині, де батько був лікарем, а мати керувала власною аптекою. Його батьки обоє мали індійське походження та емігрували до Британії зі Східної Африки у 1960-х роках. Сам Ріші неодноразово розповідав про те, як тяжко працювали батьки, щоб відправити його навчатися до одного з найпрестижніших коледжів у світі - Вінчестерського, відвідування якого коштує 43,335 фунтів стерлінгів на рік.

   Після коледжу Сунак вивчав політику, філософію та економіку в Оксфордському університеті, де й отримав диплом бакалавра. Пізніше він отримав диплом магістра ділового адміністрування у Стенфордському університеті. Там він і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Акшатою Мурті – донькою індійського мільярдера Нараяни Мурті. Йому вдалось швидко підійматися кар’єрними сходами, і з часом він став партнером компанії з управління інвестиційним фондом The Children's Investment Fund Management. Також Сунак працював директором у компанії свого тестя Catamaran Ventures.

   Політична кар’єра Ріші розпочалася у 2015 році, коли його обрали депутатом-консерватором, де він був парламентським приватним секретарем у Департаменті бізнесу, енергетики та промислової стратегії. У 2018 році він став Міністром місцевого самоврядування, а у 2019 році  - Головним секретарем казначейства. До свого призначення Міністром фінансів Великої Британії, він був відомий як один з перших прихильників кампанії Brexit. Але на початку пандемії COVID-19 він отримав популярність після того, як пообіцяв зробити «все, що потрібно» для підтримки британського бізнесу в умовах безпрецедентної глобальної кризи.

Під час участі у виборах, Ріші Сунак неодноразово висловлював свою позицію щодо війни в України. Він засуджує агресивну політику Кремля, називаючи її «злом, якого Європа не бачила з часів Другої світової війни». Під час виборів Ріші обіцяв, що збереже курс на підтримку України та намагатиметься посилювати її. «Якщо я стану прем’єр-міністром, я подвою наші зусилля і зміцню ту політику повної підтримки України, яку так вміло очолював Борис Джонсон», - написав він у Твіттері 18 липня.

Проте і тут не обійшлось без нюансів. Виявилось, що дружина Ріші має частку у розмірі $474 млн у компанії її батька Infosys, яка своєю чергою має економічні зв’язки з росією. Але компанія Infosys недавно заявила що виводить свій бізнес з території росії.

Політик запевнив, що інтереси його дружини не впливають на його політичну діяльність, а бізнес індійської компанії є проблемою самої Індії, яка займає нейтралітет у війні. Але варто згадати, що у березні, бувши міністром фінансів, Сунак закликав компанії відмовлятись від бізнес-партнерства з рф, аби не спонсорувати війну.

Джерела

https://www.theguardian.com/politics/2022/oct/25/who-is-rishi-sunak-everything-you-need-to-know-about-britains-next-prime-minister

https://nypost.com/2022/10/24/who-is-rishi-sunak-new-uk-prime-minister-succeeding-liz-truss/

https://focus.ua/uk/world/534390-yak-vihodec-iz-koloniyi-rishi-sunak-ocholiv-imperiyu

 

 Єва Сластнова

Як побудувати особистий бренд

Авторка: Олена Гусарова

Вважається, що вперше термін «особистий бренд» ужив у своїй статті автор Том Пітерс у 1997 році. Щоправда, в американській бізнес-літературі схожі ідеї з’явилися ще в 1930-х роках. Згодом почало з’являтися все більше формулювань про бренд особистості. Тож Нині термін «бренд» стосується не тільки компаній, що продають товари або послуги. Кім Кардаш’ян, Ілон Маск, Дональд Трамп – це такі самі бренди, як Nike чи McDonald’s.
Зараз уже не достатньо просто бути кваліфікованим спеціалістом, аби досягнути кар’єрних висот. На першому місці стоїть розвиток особистого бренду. Особистий бренд — це те, що про вас думають усі люди, які хоча б щось про вас чули або спілкувалися з вами бодай раз. У часи соцмереж та інфлюенсерів особистий бренд стає в пригоді не лише селебрітіз, а й кожному, хто створює та просуває свій контент. Він формується з візуальної частини, цілей, глобальної ідеї, меседжів, які прагне донести людина.
Цікаво, що люди часто не довіряють рекламі, проте готові повірити живим людям. Знаменитості, інфлюенсери, будь-яка незнайома людина, що підтримує влучний імідж, відчувається як хтось, кого ви знаєте. І в таких випадках до хорошої рекомендації блогера дослухаються навіть ті, хто не сприймає осіб, які стоять за брендом продукту.
Формування особистого бренду – це доволі кропітка та складна робота, однак, вирішивши її, ви закриєте багато питань у своєму кар’єрному зрості. То з чого ж формується особистий бренд?
1) Оригінальність
Ми більше не користуємось просто банком, ми йдемо в банк Дубілета, їмо не у будь-якому ресторані, а саме у Кацуріна. Таких прикладів безліч. Особистий бренд повинен мати “родзинку” — те, у чому ви унікальні, чим відрізняєтеся від конкурентів і колег. Чи то нестандартний вигляд, чи неповторна історія. Це стосується як візуального враження про вас, так і ваших ідей, і меседжу, який ви несете.
2) Репутація
Репутацію довго заробляти, проте можна за мить втратити. Усе, що ви кажете чи робите, автоматично сприймається як позиція особистого бренду й відображається в ставленні людей. Працюйте над своєю репутацією — і одного дня вона почне працювати на вас. Адже що сильніша  віра у вашу репутацію, то простіше вам просувати себе та продати будь-яку ідею.
3) Цінності
Кожен бренд несе свою філософію та чітко окреслені цілі. Навіть працюючи майстром манікюру, можна стати лідером думок у цій галузі. Цінності персонального бренду допоможуть сформувати коло однодумців та привернути увагу людей, що поділяють ваш світогляд.
4) Face to face
Про пряму комунікацію усі забувають. Скільки ви маєте людей навколо? 10? 100? А в соцмережах — тисячі. Проте оті 10-100, які знають вас особисто, можуть або дуже підсилити ваш бренд, або дуже його зіпсувати.
5) Оцінка себе
Що сильного, що слабкого: тематика, досвід, знання, вміння, хобі, особливості. Розділіть сторінку навпіл і вперед: досвід — такий-то, знання — такі-то, це знаю, це ні. У цій екосистемі обов'язково є прогалини, їх треба заповнювати.
Отже, підходьте до розвитку особистого бренду через любов до того, чим ви займаєтесь. Діліться власним досвідом без нав’язування та надмірних повчань. Допускайте, що ви теж можете помилятися. Не давайте собі оцінку, дайте людям можливість самим оцінити вас як спеціаліста. У часи діджиталізації та соціальних мереж можливість якісно створити особистий бренд має кожен – від голови інвестиційної компанії до людини, яка має магазин свічок в Instagram на 200 фоловерів.

Що сталось с Манчестер Юнайтед?

Авторка: Олександра Мельниченко

Один із найвизначніших клубів в історії футбола. Мільйони людей полюбили гру і футболістів, вони стали для них ідолами, прикладами для наслідування. Юнайтед заснували в 1878 році, але історію він почав писати пізніше. Піднявшись з низів, підкоривши серця мільйонів, взявши не один трофей він почав здавати лідерські позиції. Років ще 5 тому ця команда була одним із претендентів на перемогу у Лізі чемпіонів, а зараз вони «б’ються» за місце хоча б у Лізі Європи. Якщо говорити про чемпіонат, то крайній раз вони перемагали в АПЛ у 2013 році, для фанатів це дуже болюча тема. Феномен цього клубу в тому, що скільки б не минуло років, але перемагати вони будуть сильні клуби та програвати слабшим. Коли саме все пішло не так сказати важко і коли все повернеться також. Але у кожного вболівальника «червоних дияволів» є витримка і жага до перемог, а найголовніше віра в клуб який вони закохались.

Українські номінанти на Нобелівську премію з літератури

Авторка: Анастасія Сорока

Кілька тижнів тому оголосили нову лавреатку Нобелівської премії з літератури. Нею стала французька письменниця Анні Ерно. Ця премія – найпрестижніша відзнака у світі літератури, яка присуджується людям за найбільш видатні твори. А чи були за всю історію премії лавреати серед українських письменників? Є чимало українців, які стали номінантами на Нобелівську премію з літератури, але з різних причин вони не увійшли до списку лавреатів.

Іван Франко – український письменник, поет, публіцист, перекладач, вчений, громадський і політичний діяч. Його кандидатуру як «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» висунув 26 листопада 1915 року професор, доктор філософії Йосип Застирець з Відня. Кандидатуру І. Франка підтримав шведський історик Гаральд Єрне, який був тоді головою Нобелівського комітету. Але Франку так і не вдалося отримати Нобеля. На це було дві причини: перша – це те, що лист від Застиреця прийшов надто пізно, коли список претендентів уже був затверджений, а друга – смерть Франка 1916 року. А як ми знаємо Нобелівську премію присуджують лише живим. За правилами комітету, посмертне присудження можливе тільки в тому випадку, коли переможець живий на момент оголошення про його лавреатство.

Іван Багряний – український поет, прозаїк, публіцист, політичний діяч. Акцію за надання Нобелівської премії письменникові у 1963 році розпочала філія Об’єднання демократичної української молоді (ОДУМ) в Чикаґо, проте його несподівана смерть перешкодила офіційному висуненню на здобуття нагороди.

Микола Бажан – український письменник, філософ, громадський діяч, перекладач, поет. Його кандидатуру у 1971 році запропонував Омелян Пріцак, широко відомий у світі український вчений-славіст і тюрколог. Бажан, подякувавши Шведській академії літератури за увагу до його особи та творчості, в надісланому листі висловив сумніви в реальності та своєчасності висунення його кандидатури.

Улас Самчук – український письменник, журналіст, публіцист і редактор. Після того, як світ побачив трилогію «Волинь», кандидатуру Самчука на здобуття Нобелівської премії з літератури у 1980 році висунув російськомовний журнал «Современник», що виходив у Торонто. Подати кандидатуру встигли, але для її затвердження не вистачило рекомендації нобелівського лавреата, що у Стокгольмі було одним із визначальних факторів.

Василь Стус – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Кандидатуру поета висунув у 1985 році нобелівський лавреат Генріх Белль. Того ж року Стус загинув у таборі для політв’язнів, тому його кандидатуру не було розглянуто. Белль дійсно підтримував Стуса і в грудні 1984 року навіть надіслав тодішньому генсеку СРСР К. Черненку телеграму з вимогою звільнити поета з ув’язнення. Але кремль відповів мовчанням. Існує поширена думка, що Василь Стус був убитий за наказом «згори», щоб не допустити отримання поетом престижної літературної премії, яка могла б привести до його звільнення.

Олесь Гончар – український письменник, літературний критик, громадський діяч. Його кандидатуру висунула українська діаспора після того, як у 1989 році з’явилося видання його роману «Собор» англійською мовою. Чимало писали про те, що ще в 1968 році Гончара висував саме за «Собор» Папа Римський Павло VI. Професорка Києво-Могилянської академії Віра Агеєва називає історію з висуненням Гончара від Ватикану «дивною і цілком фантастичною історією», адже як Папа мав прочитати роман, коли перший тираж книги був заарештований, а сам роман заборонений на довгі роки, бо не імпонував радянській владі. Вдова письменника Валентина Гончар в інтерв’ю одному з українських видань також підтвердила, що ця історія – не більше, ніж чутки. Зрештою, й у 1989 році премію письменник не отримав, але його твір «Собор» справді вартий прочитання.

 

Українські козаки

Авторка: Надія Корнієнко                                                                                           

    Про них пишуть балади, складають вірші, створюють мультфільми та знімають фільми. Та чи всі ми знаємо історію українського козацтва та хто такі козаки, чим вони прославилися та завоювали довіру народу.                                     Українське козацтво це дуже важливе явище в Українській історії, воно набагато глибше та значуще ніж нам розповідали у школі. Козаки берегли культуру та звичаї. Це мужні воїни з якими пов’язані багато легенд, та які залишили вагомий слід не тільки у нашій історії, але й в історії світу. Козаки вправно їздили на конях, були сильними воїнами, які вміли гарно битися, були дуже кмітливими та хитрими що допомагало їм впоратися з ворогом. Козаки намагалися непомітно підкрастися до супротивника, щоб застати його зненацька, це додавало шансів перемогти.                                                                       Розповідаючи про козаків, не можна оминути увагою оригінальні на цікаві козацькі човни, які називалися «Чайка», їх використовували в походах вони були легкими, маневрені та міцними. Будувалися вони з двома днищами, між якими потім розміщувався вантаж, щоб судно занурити під воду, це були перші підводні човни. Завдяки такій конструкції човна козаки непомітно підкрадалися до ворога, для якого було неочікувано що човен може з’явитися із під води посеред моря. Козацькі човни «Чайка» є зразком суднобудування.                            Серед козаків були особливі хлопці, їх прозвали характерниками, вважалося що вони мали не аби яку силу, що «ані вода, ані куля, ані вогонь чи шабля» їм не страшні, та «що вони можуть відкривати замки без ключів, плисти по підлозі мов на човні, наче на морських хвилях, бачити за декілька кілометрів навкруги себе, тримати в руках розпечені ядра та вилазити навіть з зашитих мішків.                                                                                                                    Збираючись разом козаки вирішували всі питання шляхом голосування. Дисципліна у козаків була сувора, та й методи покарання були не гуманними й жорстокими, за вбивство одного з побратимів чи крадіжку могли до смерті забити кийками, або навіть ховали живцем в одній домовині з небіжчиком.                Чомусь у фільмах та навіть мультфільмах, нам часто показують що козаки у вільний час любили випити. Насправді ж козаки дуже любили культурно відпочивати, вони збиралися та грали на різноманітних музичних інструментах, танцювали, влаштовували справжні вистави з поєдинки та розповідали багато цікавих історій. Також козаки мали немало справ по господорству, оскільки дівчат на Січі не було. А вживання міцних напоїв у походах суворо карали та прирівнювали до зради.                                                                                                     Їжу козаки готували на відкритому вогнищі у великому казані, а їли з ваганів (товста дерев’яна миска). Їли вони завжди колективно та мали традицію, за столом потрібно з’їсти все що наварено та спечено. Найголовнішим продуктом була риба, яку козаки ловили у водоймах недалеко від дому, її варили, сушили, в’ялили.                                                                                Воїни-побратими були вірними друзями та щоб показати свою відданість один-одному обмінювалися натільними хрестиками. Також вони були гостинними, є згадки що у козаків гостювали іноземні гості, більше ніж двадцяти національностей. Курені козаки завжди тримали відкритими, щоб перехожий міг зайти поїсти, попити води, перепочити, але було сурове правило, з куреня нічого не можна брати, за порушення якого суворо карали. Козаки не тільки приймали гостей, але й самі любили подорожувати, вони знайомилися з культурою та традиціями інших народів, чим збагачували свою.

    Важко уявити собі козака без чуба або вус, є легенда за якою козаки вірили що коли помруть у полі бою, то янгол понесе їх в небо за чуприну. Думка дослідників є повною противагою козацькій легенді, вони вважають що цю традицію запоріжці успадкували у своїх предків язичників. Ще за однією версією, чуб вважали Ангелом-Хоронителем козака, через яку він отримував силу від Сонця, мужність та здатність логічно мислити. А вуса вважали провідником чоловічої енергії. 

Як підтримати рідних, що знаходяться у зоні бойових дій?

Авторка: Єва Сластнова

Життя українців радикально змінилось після початку повномасштабного вторгнення. З того моменту, у всіх поінакшали пріоритети, думки та манера спілкування. Кожен з нас проживає свою історію: хтось переїхав за кордон, а хтось лишився на своєму місті. А є й ті, хто зі своїх причин не виїхав та залишився жити у рідному місті, не зважаючи на обстріли чи окупацію. Такі люди є в оточенні багатьох – це наші родичі, друзі або просто знайомі. Звісно, усі хто має рідних у зоні бойових дій, відчувають хвилювання, і хочуть підтримати тих у потрібний момент. Проте як спілкуватися із тими, хто живе у постійній небезпеці? Які слова говорити? Та чого уникати, щоб не зіпсувати стосунки? Джерело: в т. ч. zn.ua.

Спілкуйтеся про побут. Людям, що знаходяться у постійному стресі, не хочеться обговорювати новини та жахи війни. Щоб допомогти відволіктись від реальності, треба говорити про буденність. Розповідати про сім’ю, роботу, рутину та все, що є у нашому звичайному житті. І питати в свою чергу про те саме, але не заводячи тему війни. Таким чином, ми даємо людям розуміння того, що життя триває, і не треба ставити його на паузу.

Слова підтримки. Якщо сталося так, що ваші близькі зіштовхнулися із горем і трагедією, важливо знайти правильні слова. Не треба казати того, що знецінює почуття людини: «все буде добре», «та не переживай ти так сильно», «візьми себе в руки» тощо. Краще повністю вислухати та запитати, чим саме ви можете допомогти, наприклад: «мені не все одно, що з тобою»  «я готовий/готова тебе вислухати».

Віра у перемогу. Люди, що знаходяться в окупації піддаються інформаційній війні. Ціль ворога – зламати українців та ввести в оману. Тому важливо підтримувати віру у перемогу та давати надії на звільнення територій. Якщо ви чуєте сумніви у щасливому майбутньому від своїх рідних, то запевніть їх, що вони не покинуті, а для перемоги наші ЗСУ кожен день роблять усе можливе.

Будьте на зв'язку. Домовтеся зі своїми рідними, як їм легше підтримувати зв’язок та використовуйте цей канал для спілкування. Також запитайте у який час їм краще писати або телефонувати. Не потрібно телефонувати, коли дізнались, що у їх регіоні оголошено повітряну тривогу. Це може затримати рух до укриття та створити небезпеку. Краще домовитись про короткі та зашифровані повідомлення. Наприклад, певні емодзі можуть означати «ми в укритті», а інші «ми у безпеці».

Доносьте правду. Якщо особа іде на контакт та хоче обговорювати війну, то обов’язково спростовуйте російські фейки та маніпуляції. Надавайте перевірену інформацію з надійних джерел. Звертайте увагу на позитивні новини. Проте не обговорюйте пересування ворога на окупованих територіях, бо це може чинити небезпеку для вас, ваших рідних та всієї країни.

Будьте готові до різних реакцій. Усі по-різному реагують на запитання «Як ти?». Для одних – це ознака турботи, а для інших – тиск. Тож не ображайтесь, якщо людина відреагувала на вашу турботу агресією, варто розуміти, що люди перебувають у пригніченому стані, тому не можуть контролювати свої емоції. Також людина може не хотіти ділитись своїми емоціями, і це не привід для сварок. Можливо їй це просто не потрібно, або вона хоче уберегти вас від негативних емоцій.

За потреби порадьте психолога. Ми можемо вмотивувати людину звернутися до психолога онлайн. Проте вона сама має вирішити, чи потрібно це їй. Зараз можна знайти багато онлайн психологів в Інтернет, якщо він працює в місці її перебування.

Поважайте особисті кордони. Перш ніж запропонувати допомогу, запитайте чи потребує вона її. Та ніколи не засуджуйте дії людини. Найменше за все у критичній ситуації люди хочуть почути осуд. Не треба тиснути запитаннями про евакуацію чи небажання виїжджати з дому. Усі самі мають право вирішувати, як їм розпоряджатись своїм життя, тож від рідних хочеться почути слова підтримки та розуміння.