Українська перлина

Авторка: Анна Некрашевська

     

     Гори – це місце, в яке закохуєшся з першого погляду; місце, в яке хочеш повертатися кожного року; краса, яке запам’ятовується на все життя.

     Поїздка в Карпати не зрівняється з будь-чим, ті емоції, що отримуєш від простого споглядання гір, не змінюються та не забуваються з роками. Кожного разу відкриваєш щось нове та незвичне для себе. Жоден відпочинок чи тур не схожий один одного, тому що це безмежна площина для досліджень нового. У Карпатах неможливо сумувати, адже взимку можна кататися на лижах та пити смачний глінтвейн або ж зустрічати Новий Рік у найкращий компанії та атмосфері. Влітку гарний вибір йти в похід з компанією близьких або й зовсім незнайомих людей, знаходячи нових друзів.

     Похід в гори зимою або літом – це надзвичайна мандрівка, де ти залишаєшся один на один зі своїми силами. Наважуючись на такий крок, людина бере відповідальність не тільки за своє життя, а й товаришів. Похід – це завжди команда робота, де ви допомагаєте один одному нести речі, напинати намети та готувати вечерю. У той же час це відчуття, яке не зрівняється з будь-чим. Посиденьки біля вогнища з гітарою або з цікавими розмовами, ранішнє купання у крижаній гірській воді, зустріч світанку та споглядання заходу сонця. Після такої подорожі емоції та спогади залишаються на все життя. Це досвід, який має важливе значення у житті кожного та який може допомогти у різних справах, адже коли ти думаєш, що більше не можеш щось робити, то в розумі відразу виринає картина, коли ти теж думав, що не вийде, але зміг подолати Говерлу.

     Карпати – це місце, де люди займаються найрізноманітнішими справами, про які ви не почуєте у звичайному життя. Наприклад, мосяжництво, це досить незвичайне слово, яке люди нечасто використовують кожного дня, тому хочу розповісти саме про це.

     Мосяжництво — це виготовлення зі сплавів кольорових металів (мідь, латунь, бронза) різноманітних виробів, а також різновид художньої обробки цих металів. Це ремесло здавна існувало в різних регіонах України й донині збереглося на Гуцульщині. Саме слово «мосяж», від якого і походить назва ремесла, словник визначає як іншу назву латуні. Але в Карпатах так називають сплави міді, олова, цинку та бронзи в різних комбінаціях. Виготовлення прикрас, предметів побуту, зброї з різних металів ще в ХІХ столітті було поширене, фактично, в усіх регіонах України, однак найбільше розвинулося і набуло впізнаваності саме в Карпатах. Тут працювали династії мосяжників: справа передавалася в родині від покоління до покоління. Зараз майстрів лишилося в Україні кілька. Є ті, хто через поважний вік уже нічого не виготовляє. Інші ж покинули справу через складність та шкоду для здоров’я.

     Зараз майстрів-мосяжників в Україні можна перерахувати на пальцях однієї руки. Хоча колись їх було багато: у кожному художньому комбінаті близько тридцяти. Така кількість не перейшла в якість, адже за радянських часів стерлася традиція передавати мосяжницькі знання. Тому зрештою не залишилося нового покоління, яке б підхопило їхню справу.

Отже, гори – це те місце, в якому має побувати кожен з нас, відчувши цю неймовірну атмосферу та емоції, які запам’ятовуються на все життя.

 

 

Херсон – це Україна! Що відомо про місто на півдні країни?

 

Авторка: Сластнова Єва

11 листопада вся Україна безмежно раділа чи не найважливішим змінам на фронті. Після 8 місяців окупації наші ЗСУ повернули під український прапор Херсон. Соціальні мережі заполонили відео від щасливих херсонців, які зустрічали обіймами та щасливими вигуками українських визволителів.

Місто було єдиною обласною столицею, яку була окупована росіянами з початку повномасштабного вторгнення. Регіон є надважливим у багатьох аспектах. По-перше, Херсон – це великий сільськогосподарський край, який відомий своїми помідорами та кавунами. По-друге, місто є прямою дорогою у Крим. Проте Херсон не лише суто продовольчий регіон, а й багатокультурне українське місто зі своєю давньою історією.

Попри гасла російських пропагандистів, до заснування Херсон не був просто степом біля моря. Перші люди оселились на цій території, ще в епоху міді та бронзи. На місці одного з центральних парків міста, де коли стояла Херсонська фортеця, було знайдене скіфське поховання, яке датується IV—III ст. до н. е.

На місці поховання було знайдено багато речових історичних джерел: монети, наконечники стріл, античні амфори, плитки з грецьким написом тощо. Очевидно, що регіон у різний час ділили скіфи, сармати та греки. У часи козацької України на території Херсону були дві відомі Запорізькі Січі: Кам'янська на правому березі й Олешківська на лівому.

А от офіційною датою заснування міста вважається 1778 рік. Саме у цей рік і почали закладати Херсонську фортецю за проєктом головного архітектора Михайла Вєтошнікова. Цікаво, що місто засноване раніше за більш відому Одесі (йдеться саме про офіційне заснування) й місцеві жителі Херсону дуже пишаються цим фактом, бо все-таки піддаються впливу порівнянь. З початку свого заснування, Херсон був господарським та культурним містом на берегах Дніпра.

У 19 столітті місто почало активно розвиватись. У 1813 році – в Херсоні закладено повітове початкове училище – перший державний навчальний заклад в місті. А у 1818 році – було засновано Херсонське духовне училище. Так діти та підлітки мали можливість отримувати початкову та духовну освіту.

У 20 столітті місто стало культурним центром півдня, у порівнянні з промисловим Миколаєвом та торгівельною Одесою. З Правобережної України до Херсону доходили літературні впливи. Осердям українського життя в місті стала так звана Стара Громада, що отримала в часи Української революції формальну назву "Українська хата". Навесні 1917 року громада організувала численні мітинги у підтримку Центральної Ради. Головою організації був український письменник Микола Чернявський. У діяльності «Української хати» також брали участь й інші відомі письменники, такі як: Михайло Коцюбинський та Володимир Винниченко.

Не були слабкими херсонці й у співах. Усі ми знаємо про мужню та незламну Чорнобаївку, але це місто було відоме, ще до 26 невдалих спроб росіян зайняти місто. Мешканці Херсонської області виділяють місто завдяки славетному Чорнобаївському народному хору. У якому мешканці Чорнобаївки показували свою гордість за приналежність до України та любов до неї.

Також Херсонщина є батьківщиною українського футуризму. Давид Бурлюк уроджений херсонець та лідер вітчизняного футуризму. Автор виставки «Бубновий валет», яку відвідало понад 8 тисяч цінителів мистецтва та де було представлено 10 картин автора. А в селі Олешки проживала художниця-наївістка Поліна Райко. Ім’я художниці стоїть на ряду з такими як: Марія Приймаченко та Ганна Шостак.

Наївне мистецтво

У Херсоні на театральній сцені ставили свої постановки корифеї українського театру. Театральні цінності залишились у регіоні й зараз. У Херсоні театральна традиція від корифеїв і мистецтва лялькового театру Всеволода Меєрхольда переросла в майданчик театр-док, який  щорічно влаштовує фестиваль «Мельпомена Таврії».

Точно невідомо, які події відбудуться у цьому регіоні, куди далі будуть просуватись ЗСУ та які ще випробування чекають на херсонців. Але можна сказати впевнено, що Херсон – це українське місто талановитих людей та широкої культури.

Невеликі зміни, що покращать ваше життя

       

Авторка: Єлизавета Капустянська

     Пропоную змінити на краще ваш фізичний і ментальний стан. І почати хочу з води, все елементарне просто, старайтесь пити більше води, це допоможе вашому шлунку краще перетравлювати їжу, а шкірі стати чистішою. З роботою чи навчанням ми часто забуваємо про воду і це не дуже сказується на нашому організмі.

     По можливості, мінімізуйте цукор з вашого раціону, це гарно вплине на вашу шкіру і загалом ви перестанете відчувати залежність від солодкого і тоді поласувати морозивом для вас стане набагато більшим задоволенням. Якщо не маєте проблем зі здоров'ям, то можна не повністю виключати цукор.

     Також, додайте у ваше життя трохи занять фізичною культурою, не обов'язково записуватись в зал, можна замість ліфту, вниз спускатись сходами, наприклад, чи робити щоранку зарядку, це не займе багато часу, але принесе стільки користі.

     Візьміть за правило читати в день визначену кількість сторінок, це може бути 5 чи 35, проте читання кожен день це дуже корисно, нам з усіх боків вічно кажуть "Читайте", до речі сам процес читання паперових книг, неважливо якої вони якості, розвиває наш мозок.

     Заведіть собі блокнотик де будете записувати справи, чесно кажучи звучить як щось не потрібне, але повірте, з цим ви станете набагато продуктивніше, адже вам захочеться ставити плюсики на всі справи, а не відкладати їх на наступний день.

Неповторні, мальовничі, небезпечні - можна підібрати десятки епітетів та метафор для опису найвищої гірської точки Землі, та ніякі слова не здатні сповна передати усю їх величність

Авторка: Надія Ткаченко

     Гірський хребет, розташований в Азії, з‘єднує 6 різних країн, а саме Індію, Непал, Бутан, Тибет, Афганістан і Пакистан.  «Мандрівник, що вирішив підкорити висоти Гімалаї, приречений на трагічну загибель» - так думають більшість людей. Хотілося б спростувати цей факт і відкрити можливості для туристів пірнути у незвіданий світ.

     Проте, на жаль, гори нас зустрічають з досить жорстким кліматом: мусони, повені, снігопади, зсуви і землетруси, сильні вітри.

     Завдяки величезній площі гірської системи, Гімалаї вражають одночасно живописними зеленими долинами та засніженими холодними вершинами. 

     Гімалаї є найменш відвідуваною частиною Землі, що робить цей район найбільш незайманою частиною планети після Антарктиди.

     Гірський хребет часто порівнюють зі стіною, але не просто через великі розміри і особливості рельєфу. Гімалаї захищали одразу 3 войовничі народи: Монголію, Китай та Індію, утворюючи природний бар‘єр. 

     Через нестерпний клімат та активну вирубку лісів є загроза для життя багатьох тварин і рослин, їх кількість щорічно зменшується. Тим не менш, лікарські рослини, що ростуть у цьому районі, вважаються найчистішими на планеті і можуть вилікувати від страшних людських хвороб.

Якщо перекласти назву «Гімалаї», ми отримаємо «Домівку снігу».

Як креативні миколаївці своєю творчістю допомагають наблизити перемогу

Авторка: Діана Шликова

Неординарна сфера, як мистецтво нагадування

Ландшафтні картини,  портрети відомих особистостей, філософські полотна,  провокаційні  графіті та інші монументальні праці  –  українські міста трансформуються  ніби по-новому. Фасади будівель більше не похмурі й журливі бетонні плити,  які вміщують безгоміння та закривають  прісний горизонт,  а гігантські полотна з надзвичайними малюнками.

Протягом декількох років  низка галерея стріт-арту поповнюється свіжими екземплярами.  Для нашої Батьківщини - новий напрямок вуличної творчості,  але він уже щільно  вкоренився в нашій українській  культурі.

Стріт-арт – це мистецтво повної свободи, що підносить живописний спіч будь-якого митця,  який хоче йти на діалог з суспільством та  донести важливість розуміння історії й контексту своєї праці.

Самобутній настінний живопис виконує не тільки естетичне призначення,  а й несе величезне змістовне навантаження,  порушуючи загострені суспільні питання,  що глибоко зворушують зовнішні та внутрішні проблеми людини та людства в цілому.

Ця творча ланка націлена на розкриття героїзму,  відваги та,  звичайно ж,  сміливості індивідуальностей, намалювати шедеври на будь-яких поверхнях.

Стріт-арт по-миколаївськи

В містечку Миколаїв, що знаходиться в південній частині України,  цей напрям набув великої популярності. На багатьох околицях «незламного» містечка , можна побачити найгарніші мурали на різноманітні тематики,  від яких перехоплює подих,  адже  надто творчі художники на кожному кроці розфарбовують у яскраві  й  різноколірними фарбами сірі вуличні полотна. Через те, щоб побачити справжній витвір  не традиційного мистецтва, не обов’язково йти в галерею,  адже  творіння культури перебуває зовсім близько,  лише варто тільки підняти очі й подивитися навкруги.

Нещодавно,  спілка креативних художників «Культурного десанту» на чолі з артистом Колею Сєргою,  розписала різнокольоровими фарбами стіни прифронтового міста патріотичними постерами та муралами.

Поміж робіт - вагома символічна композиція на вулиці Маріупольській. Символізм картини виражається у кольорах :жовтий колір означає сонце Миколаєва, а сині барви —  Азовське море Маріуполя.

Також,  один із муралів намалювали на честь голови обласної державної адміністрації Миколаївської області Віталія Кіма. Пан  Кім був зображений у незвичному персонажі,  а саме в вигляді  кота та втілює пряму копію світлини,  яка стала трендовою в Інтернеті.

В  умовах тотальної глобалізації спільноту стріт-арт потрохи посідає свою окрему нішу в сучасному мистецтві. Тому,  щоб не стояти на місці,  а рухатись жваво вперед,  необхідно попрактикуватися  сприймати останні події мистецтва. Та, звичайно ж,  не окреслювати творчість митців такими словами,  як  “вандалізм" або" нікчемність",  а намагатись їх осмислити.

За призмою стріт-арту ховається серйозний ідеологічний контекст, що направлений на окрему особистість, а саме на підвищення рівня критичного мислення.  Звідси,  слід вміти триматися спеціального балансу,  бо  автентичність має гармонійно взаємодіяти із сучасністю.

Проте,  важко не погодиться,  що розмальований  скрізь світ набагато яскравіший і блискучіший,  ніж буденна,  сіра рутинність !

 

Українці співуча нація

Авторка: Надія Корнієнко

Українська мова дуже милозвучна, вірші написані українською мовою ідеально лягають на музику створюючи неперевершену композицію. Наш народ співав про все що бачив, чув чи відчував, кожна подія була описана в чарівних піснях про Україну. Співали про кохання щасливе чи нещасне, про те як українці боронили свою землю від ворогів, які прийшли на неї з війною, про наречених та їхні хвилювання, про біль втрати, співали й про роботу та здавалося б про звичайні буденні справи. Кожна подія була висвітлена по особливому, хоча інколи з’являлися схожі мотиви.  

Пісні передавалися усно з покоління в покоління, інколи в слова пісні вносили зміни, підбирали більш влучні, одні епізоди викладали більш детально, а інші зовсім – опускали. З часом народні пісні змінювали мотиви, їх переспівували вже на сучасний лад, як, наприклад всім відому пісні «Ой у лузі червона калина», пісня була написана Степаном Чарнецьким у 1914 році, до п’єси-опису життя славетного гетьмана Дорошенка. Після повномасштабного російського вторгнення пісня набула нової популярності, її стали переспівувати професійні та непрофесійні виконавці у багатьох містах та країнах, показуючи свою підтримку Україні під час війни.

Українські народні пісні можна поділити на декілька видів, одними з найпопулярніших є:

Історичні – козацькі, кріпацькі, емігрантські;

Обрядові пісні – це щедрівки, веснянки, колядки.

Побутові – колискові, жартівливі, про важку роботу.

Ліричні – про кохання. 

Кожна українська народна пісня має свою історію створення, та розповідає нам про життя нашого народу. Коли автор оприлюднював слова та музику пісні їх підхоплювали сотні вуст, вони розходилися світом та викликали захоплення у інших народів.