Де і як працюватимуть помічники ветеранів

Набирає обертів пілотний проєкт з розбудови в Україні затребуваного часом інституту, повідомляє "Урядовий кур'єр".
   Помічник ветерана — так називатимуть фахівців у громадах, що надаватимуть професійний сервіс для демобілізованих військових, захисників та захисниць, які повертатимуться з військової служби, фронту в цивільне життя. Міністерство ветеранів разом з партнерами у найближчі пів року має за допомогою експерименту у Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській та Львівській областях напрацювати модель цієї системи. Нас зацікавила новація, що може фактично всюди з’явитися за підсумками пілоту: сервісні офіси у справах ветеранів як осередки діяльності згаданих помічників та місця сили ветеранських спільнот.
   Нині у громадах означених регіонів на практиці формується прототип ветеранського місця сили. Очевидно, що дуже жорстких рамок не існуватиме, адже громади зможуть організовувати такі офіси на доступних комунальних неприбуткових підприємствах на кшталт медзакладів, помічники матимуть віддалені робочі місця.
Місця сили і допомоги
   Ці офіси зможуть створювати спільно кілька ОТГ відповідно до Закону «Про співробітництво територіальних громад».
Проте громади, та й ветерани і їхні родини, вже зараз потребують певної ясності й розуміння, що ж являтиме собою цей офіс допомоги, як, де, за рахунок чого він функціонуватиме.
   Найголовніше скажемо одразу: сервісні офіси локалізують у центрах громад, а організацію їхньої роботи та забезпечення належної матеріальної бази покладено на органи місцевого самоврядування. Вони ж призначають керівників офісів за погодженням з Мінветеранів та контролюють на місці їхню діяльність. Профільне відомство рекомендує створювати ці осередки в неприбуткових підприємствах за рахунок внутрішнього перерозподілу обов’язків та штатної чисельності. Це цілком логічно і прагматично.
   На час експерименту робота офісів помічників ветерана матиме трирівневе фінансування: з державного і місцевого бюджетів та із залученням ресурсів партнерів з розвитку. Уже обраховано, що один помічник зможе надавати професійну підтримку не більш як 100 клієнтам. Щонайбільше ж в окремому сервісному офісі працюватиме 20 таких фахівців. Протягом дня помічник має надати максимум 20 послуг, щоб отримати 16 тисяч гривень на місяць. Послуги можна надавати наживо і дистанційно.
   Допомогти розібратися в перипетіях такої модернізації сервісної складової у громадах ми попросили директорку директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Мінветеранів Світлану Березіну.
   Вона зауважує: є три варіанти бази створення сервісних офісів. Перший і найприйнятніший для громад — комунальне неприбуткове підприємство.
   Механізм тут такий. Приміром, обирають некомерційну установу, що надає медичні чи інші послуги, з укомплектованим штатом. Щоб у межах пілотного проєкту вона могла обслуговувати ветеранів, в її установчі документи вносять зміни, додаючи нові функції. Вносять зміни у штатний розпис і, наприклад, передбачають п’ять додаткових посад, які поки що називатимуться консультантами, оскільки в Україні ще немає такої спеціальності, як фахівець із супроводу ветерана. Вони і виконуватимуть функції помічника ветерана, який фінансує держбюджет.
   Керівником сервісного офісу водночас стає очільник підприємства або його заступник, під егідою якого працюватимуть помічники ветерана. Посадові навички керівників у контексті нових функцій удосконалять під час дводенного онлайн-навчання.
«Офіс працюватиме у приміщеннях підприємства. Проте ми не заохочуватимемо саме кабінетний варіант роботи помічника. Він має уособлювати інший тип сервісу — проактивний. Тобто вони постійно перебуватимуть у ЦНАПах, ТЦК та СП, медзакладах, при адміністраціях громад. Ідеться про присутність у локаціях, де найбільший потік цільової аудиторії. Ми вже запитували у громад, де вони бачать такі виїзні робочі місця помічників ветерана. І в кожному разі вказували найоптимальніший варіант. У цьому контексті ще торік восени ми почали співпрацю з Міноборони та Генштабом ЗСУ й отримали дозвіл, щоб помічники ветерана могли перебувати в ТЦК та СП, щоб організувати там виїзне робоче місце», — розповіла Світлана Березіна.
   Окремі громади можуть надати кабінети з меблями й навіть оргтехнікою. Проте такого може й не бути, і представництво офісу, особливо якщо йдеться про невеличку громаду, мігруватиме разом з помічником ветерана, що ніяк не позначиться на його спроможності допомагати підопічним.
   Для проактивної роботи
Головне, що помічників забезпечать службовими планшетами з необхідною інформацією про клієнтів і надавані послуги. Також за допомогою  пристроїв підтримуватимуть зв’язок з Мінветеранів, зокрема, передаватимуть звітність і статистику. Світлана Березіна розповідає, що до кінця літа всіх помічників ветерана (вони саме закінчать навчання) планують забезпечити планшетами із програмним забезпеченням, розроблення якого триває. Наскільки це буде ефективно і зручно, покажуть підсумки пілотного проєкту й відповіді клієнтів в опитувальниках щодо надання сервісу. Для зворотного зв’язку заплановано до кінця року створити відповідний цифровий інструмент: свої реакції отримувачі послуг зможуть залишати в е-кабінеті помічника ветерана.
   «Помічники опрацьовуватимуть звернення і самі виходитимуть на зв’язок з ветеранами та їхніми сім’ями. Адже колишній захисник може певний час перебувати вдома наприклад у складному психологічному стані й не перейматиметься своєю подальшою долею. Для цього у громадах слід створювати спільноти, де ветерани знаходили б розуміння, спілкування й розраду. Це як точка прикладання зусиль з реінтеграції. Є великі сподівання, що в ролі модераторів і навіть лідерів таких спільнот можуть бути помічники ветерана. Вони експериментуватимуть зі своїм місцем роботи та способами комунікації з ветеранською спільнотою, щоб зрештою обирати найоптимальніші, найзручніші», — пояснює очільниця директорату Мінветеранів.
   Другий варіант організації сервісного офісу не передбачає фінансування з держбюджету, але простий для громад — це бюджетування з локальних ресурсів. Механізм тотожний першому способу, але послуги помічника оплачують з місцевого бюджету. Окремі успішні економічно ТГ можуть так утримувати і кількох помічників.
   Третій варіант — коштом донорів. Цей варіант, як запевнили в Мінверетанів, лише опрацьовують. Попередньо є міжнародні партнерські організації, що могли б долучитися до розбудови ветеранського сервісу приміром на грантових засадах. Так само не відкидають тут і практичну участь окремих держав.
   У Мінветеранів упродовж перших днів конкурсного добору в корпус помічників ветерана відчули зацікавленість громад у пілотному проєкті. Від їхньої мотивації та роботи на результат, активності, бажання надавати зворотний зв’язок залежить, чи вдасться сформувати працездатну модель, яка функціонуватиме в масштабі країни з наступного року. Адже очевидно, який виклик буде із завершенням воєнних дій і масовим поверненням воїнів додому. Доки є час, слід створити дієвий інструмент та правильно навчитися ним користуватися.
   У Всеукраїнській асоціації органів місцевого самоврядування «Українська асоціація районних та обласних рад» підтримують ініціативу Мінветеранів з розбудови офісів помічників ветеранів і уклали з відомством меморандум про співпрацю.
Там зауважують, що успішна інтеграція захисників та захисниць у цивільне життя — один з найголовніших викликів суспільству. І профільне відомство самотужки не впорається з ним повноцінно. Тут мають об’єднатися центральна влада, місцеве самоврядування всіх рівнів, громадські організації й небайдужі люди.

Геннадій КАРПЮК

Закарпаття: Чудове юне покоління українського народу

Молодь Закарпаття і загалом України адаптована до всіх викликів сучасного мінливого світу і виступає рушійною силою змін на краще, повідомляє "Голос України".

Учора, 15 липня, відзначався Всесвітній день навичок молоді. Він присвячений тому, як допомогти молоді вистояти в умовах зміни клімату й опанувати навички для отримання гідної роботи.

– Чудова новина полягає в тому, що українська молодь вистояла навіть в умовах важкої війни, яку росія веде дев'ять років! – ділиться думками ректор ужгородської Академії культури і мистецтв, депутатка Закарпатської обласної ради Наталія Шетеля. – Більшість юнаків і дівчат узяли в руки зброю і пішли на фронт, де стоять на смерть у битві за рідну землю, інші – збирають кошти на підтримку ЗСУ, допомагають внутрішньо переміщеним особам, навчаються, працюють, беруть участь у різних конкурсах і змаганнях, завойовують кубки, медалі, призи всіх ґатунків. І їхні навички – це вже приклад для молоді всього світу!

Сучасне молоде покоління українського народу адаптоване до всіх викликів у сучасному мінливому світі та є рушійною силою змін на краще. І це бачить вільний світ.

Нашою молоддю Наталія Шетеля пишається. І впевнена: спільна хоробрість усіх поколінь українців на фронті, спільна звитяжна наша робота у тилу – це велика сила! Разом переможемо!

Василь НИТКА.

На знімку: студенти Академії культури і мистецтв спільно з ректоркою Наталією Шетелею (в центрі) відзначили Всесвітній день навичок молоді.

Шлях до свободи: відважність українців у боротьбі з агресором

Автор: Анастасія Бондарчук 

   Донедавна українці були відомі світу завдяки своїй гостинності, доброті та щирості. Аграрна країна, «Житниця Європи», ось що спадало на думку людям, коли мова йшла про Україну. Та сучасні реалії показали, якою є насправді наша нація, нація воїнів, котрі захищають незалежність своєї держави, життя мирних людей.

   З часів боротьби за національну самостійність і до сучасної війни на теренах України, українці не зупиняються в своїх прагненнях мати незалежну державу, бути собою. Цей народ незламний та продовжує виступати на захист своїх прав, територіальної цілісності й миру.

   Незалежність і суверенітет України завжди були на першому місці. Не зважаючи на могутність ворогів, зовнішні загрози чи внутрішні перешкоди, українці залишаються об'єднаними та готовими боротися за свої права та майбутнє своєї країни.

   Сучасна Україна стала світовим прикладом мужності та самопожертви, а український народ продовжує демонструвати величність духу, готовність боротися далі. Незламна воля українського народу продовжує надихати не лише своїх громадян, але й всіх, хто стикається з труднощами та випробуваннями. 

   Українські військові стали головним опором на фронті, де вони демонстрували неймовірну сміливість та відвагу. Битви за Київ, Маріуполь, Бахмут, Харківщину і Херсонщину стали свідченням витривалості та героїзму українських воїнів. Вони ризикували власним життям, виступаючи проти переважаючого супротивника, з метою забезпечити безпеку своїх співвітчизників.

   Поряд з військовими, багато українців вступили до добровольчих батальйонів та бригад, щоб допомагати у боротьбі з агресором. Це люди абсолютно різних професій: викладачі, митці, ІТ-фахівці, банкіри, підприємці та менеджери, що виявили надзвичайну відвагу та самопожертву, працюючи у небезпечних умовах. Вони стали справжніми героями, які викликають повагу та вдячність.

   Та варто згадати, що у лавах ЗСУ служить понад 60 тисяч жінок, з них 42 тисячі – жінки-військовослужбовці (а це один з найбільших показників кількості жінок у Збройних Силах серед країн-членів НАТО), частина з них знаходяться безпосередньо на передовій. 

   Жінки в українській армії не просто відстоюють свої права та рівність, вони також виконують важливі військові завдання на рівні з чоловіками. Вони проходять ту саму військову підготовку, виконують складні маневри та бойові операції, а також виявляють високий професіоналізм у різних сферах військової діяльності. Займають різні посади, включаючи вищий офіцерський склад ЗСУ командирів військових підрозділів, офіцерів, технічний та медичний персонал, розвідників та багато інших. Жінки демонструють відмінну фізичну підготовку, витривалість та твердість духу, необхідні для виконання вимог військової служби.

   Участь жінок у військових операціях є свідченням зміни у світогляді та сприйнятті їх ролі у суспільстві. Вони доводять, що мають право на свободу вибору та можуть проявляти свої таланти та здібності у будь-якій сфері діяльності, включаючи військову службу.

   Складно недооцінити внесок волонтерів та різноманітних доброчинних організацій у наближення перемоги. Проведення зборів коштів на потреби військових, забезпечуючи їх необхідними речами та екіпіруванням, цивільних, що постраждали від агресорів, матеріальної допомоги, ліків та продуктів. Волонтери та доброчинні організації стали справжніми героями на фронті допомоги. Вони вкладали величезні зусилля та ресурси, працюючи нон-стоп, щоб забезпечити допомогу тим, хто цього потребує. Їхні вчинки та жертовність дали відчуття підтримки та надії.

   Важливо пам'ятати, що боротьба за свободу та незалежність України триває далі. І незважаючи на труднощі, українці продовжують виступати за свої права та гідність. Їхні вчинки стали прикладом відваги та волі, який варто вшановувати та надихати інших країн до захисту своїх цінностей та свободи. Боротьба українців з агресором показала, що відважність і воля народу здатні здолати будь-які виклики та відновити справедливість.

"МИ Є"

     У головній виставковій залі Музей Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України  (директорка Ирина Дробот) відкрилась художня виставки "МИ Є!" талановитої української художниці Олени Смаль. 

     На відкриття виставки зібралися друзі мисткині, гості, відомі художники, які прийшли привітати головну винуватицю цього дійства та висловити свої теплі враження щодо картин. Так виступило чимало присутніх, які всі вітали Олену із яскравою мистецькою прем’єрою. 

     Відкрила виставку одна із організаторів чарівна Жанна Маценко, яка провела ґрунтовну і цікаву бліц – лекцію про творчий та життєвий шлях Олени Смаль. Інший організатор виставки Сергій Коміссаров приєднався до теплих слів привітання і всім принагідно нагадав, що успіх ніколи не прийде до нас, бо тільки ми самі повинні дійти до нього… 

     Олена Смаль  є членкинео Міжнародного арт-об’єднання «Повертайся живим!», яка разом із іншими українськими художниками минулого 2022 року формувала позитивний імідж України за кордоном. Вона подякувала всім присутнім, що прийшли її привітати з прем’єрою та розповіла як до неї приходять ідеї та творче натхнення творити такі чудові шедеври, що були представлені на виставці. 

     Виставку «МИ Є!» всі бажаючі можуть відвідати в Музеї Марії Заньковецької, де реалізуються найзаповітніші мрії як художників, так і поціновувачів сучасного образотворчого Мистецтва за адресою: вул. Велика Васильківська ,121.

Леонід Коваленко

Світова епідемія нарцисизму

Авторка: Владислава Давидовська

   Нерідко можна почути закиди зі сторони старших поколінь про те, що молодь пішла якась зіпсована. Чому ж є така різниця в поколіннях окрім очевидних факторів як наприклад розвиток технологій, зміна  орієнтирів та соціально-політичних ідеологій? 

   В книзі "Епідемія нарцисизму" американських авторів Джін Твендж і Кейт Кемпбелл пишеться, що є таке поняття як сучасний невроз, тобто в кожному часі культура суспільства складається так, що діти які народжені в той чи інший час будуть мати закономірності в поведінці, люди народжені у кінці 90-х та початку 00-х вважаються поколінням нарцисів, тому що прояви характеристик зустрічаються у більшості. 

   Звісно на це вплинула поява соціальних мереж і наразі їх відсутність є скоріш дивакуватістю аніж нормою, в сучасному світі нам важливо рекламувати себе, такі платформи як Instagram, Tik Tok, Facebook ідеально для цього підходять. 

   Лаура Буффарді – докторка філософських наук та соціальної психології пише «Люди з нарцисичним характером потребують захоплення та уваги з боку інших. Вони процвітають завдяки легким для отримання схвалення способів у соціальних мережам, таким як підписники, лайки, поширення та ретвіти.»

   Сучасна проблема соціальних мереж полягає у тому, що покоління нарцисів демонструє нереалістичне уявлення про себе, в той час як інші покоління не намагаються створити «вилизану» картинку. Цим часто користуються інфлюєнсери та блогери підливаючи масло в вогонь, тим самим продаючи товар або курси, які допоможуть створити кращу версію себе, покращити себе зовнішньо або заробити статок. Всі розуміють, що ця реальність фальшива, але вся хочуть досягнути ідеалу створенного соц мережами та програмами по обробці фото.

   Але чи вважається нарцисизм набутими рисами, а не вродженими? 

   Нарцисизм простими словами це егоцентричність та виключна самозакоханість, у психології та психотерапії надмірний нарцисизм вважається розладом особистості, якому характерні перепади сприйняття себе, від самозакоханності до самокритики та ненависті.

   Нові дослідження по порівнянню життєвих цінностей, цілей та звичок молодих людей та покоління, яке народилося з 1946 по 1964 рік – доводять, що значно зросла важливість зовнішніх цінностей на противагу внутрішнім, тобто молоде покоління більше цінує зовнішній вигляд та гроші як показних своєї загальної успішності у нашому столітті. Будуючи таку закономірність, виникає питання – нарциси створюють попит на коучів та т.д. чи сучасні стандарти та вимоги створюють з людей нарцисів? 

   Нарцисизм це не нове явище, тобто соцмережі просто погіршили те, що могло бути. Зміна цінностей пов‘язана з тим, що наразі ми маємо більше можливостей, ми можемо навчатися онлайн, можемо мати час на те, щоб обрати професію та змінювати її впродовж життя, завдяки розвитку медицини та спростовуванням міфів про те що народити після 25 років буде неможливо, ми маємо час на те, щоб аналізувати та приймати рішення, наша епоха це про любов до себе в першу чергу, не має сенсу поспішати та виховувати онуків у свої 45 років. Те що більшість старших людей вважають нарцисизмом є скоріш здоровим егоїзмом, аніж патологією, адже це не відповідає цінностям минулого століття, тому викликає таке обурення. Цей феномен має як позитивні так й негативні сторони, більшість людей, отримуючи підтримку в Інтернеті, можуть підняти свою самооцінку, а деякі люди навпаки втрачають впевненість у собі, щоб не загубити себе у цьому потоці iнформації та гарних картинок, треба знайти ту золоту середину та не будувати свою особистість на тому, що ми бачимо в Інстаграмі.

Війна за реальність

Авторка: Юлія Лесько

   Соціальні мережі кардинально змінили людство та стали невіддільною частиною сучасного світу. Вони відкрили безліч нових можливостей, проте стали залежністю для багатьох користувачів. 

   Соціальні мережі створили нові види комунікації та спілкування. Швидкий обмін інформацією дозволяє нам відчувати себе ближчими один до одного, навіть якщо ми знаходимося на різних континентах.

   Однак, вони частково заполонили наш мозок та зробили своїми «заручниками». Від соціальних мереж часто може страждати самооцінка користувачів та їх психологічний стан.

   Проте, головною і глобальною проблемою соціальних мереж, та й загалом усього Інтернету, є фейки.

   Завдяки легкому доступу до поширення інформації, брехня легко потрапляє у наш інфопростір. І головним завданням усіх користувачів є знайти правду серед потоку фейкової інформації.

   Як на мене, головним тренером у боротьбі з фейками може стати книга Дмитра Кулеби «Війна за реальність». Міністр закордонних справ України у своїй книзі розповідає, як не втратити відчуття реальності, коли фейки змішалися з правдами, а комунікативна війна стала не менш запеклою, ніж фізична.

   Люди мають можливість керувати інформацією, змінювати факти. Ця «зброя» у руках людини може змінювати сприйняття мільйонів. А сприйняття з часом може стати реальністю.

   «Немає проблеми у тому, що кожен вірить у щось своє та існує у власній реальності. Проблема виникає тоді, коли хтось намагається нав’язати іншому свою реальність силою м’язів, зброї, політики чи грошей. А інтерпретація фактів спрямовується на провокування конфліктів і безпідставне приниження гідності й обмеження свободи», - пояснив автор у своїй книзі.

   Дмитро Кулеба переконує, що інформаційній агресії можна протистояти. Завдяки своїй книзі він вчить, як перемагати у світі фейків, правд та спільнот. Тому якщо ви бажаєте дати відсіч інформаційному агресору, запрошую вас прочитати книгу «Війна за реальність»!

Купайла у Музеї просто неба

24 червня у Національному музеї народної архітектури та побуту України відбулося свято Купайла у Музеї просто неба. Музей повернувся до першоджерел та з цього року розпочав відзначати давнє свято за григоріанським календарем.

Відвідувачі музею, які прийшли на це дійство змогли по-справжньому поринути в атмосферу традиційного східнослов’янського свята КУПАЙЛА! Наймагічніша подія цього літа зібрала та об'єднала киян та гостей міста в одне, міцне і непереможне коло знавців української культури. Відвідувачі побачили відтворювані давні традиції та обряди, почули купальські пісні та дізналися про регіональні особливості цього свята. Під час проведення свята можна було спостерігати за сценічним дійством, у якому були: 

- майстер-клас із вінкоплетіння, дитячі ігри та забави;

- вистава "Кайдашева сім'я" від аматорського театру із Черкаської області;

- реконструкція купальських обрядодій від працівників музею;

- концерт за участю фольклорних колективів;

- видобування живого вогню. 

- відкриття унікальної виставки «Додому до Памфіра», що зібрала кінокостюми, реквізит, обрядові маски, ескізи і розкадровки сцен фільму, фото- і відоматеріали про створення кінокартини, про живу народну традицію Маланки та про особливу художню реальність фільму. -перегляд кінострічки Памфір просто неба та можливість поспілкуватись із командою фільму.

Під час свята були задіяні колективи та артисти, які відтворювали давні традиції та обряди, співали купальських пісень:

 "Art studio" з Вільшанської ТГ, Звенигородського району, Черкаської області

 Молодіжний гурт із с.Сущани Київської області, Кагарлицького району

 Фольклорний ансамбль "Ягілочка", Центру дитячо-юнацької творчості Дніпровського району, м.Київ

 Тетяна Школьна - солістка Національної філармонії України

 Творча лабораторія степового розспіву "Євшан-Зілля" ансамблю народної пісні і побутового танцю "Оксамит", м. Запоріжжя

 Іван Сінельніков і його «Кралиця»

 Богдана Таран- співачка колективу "Намисто",Городоцької ОТГ, Рівненщини

 Валентина Сінельнікова 

 Ольга Парницька- випускниця гурту "Джерело",Рівненського державного гуманітарного університету

 Тетяна Васечко, керівник зразкового фольклорного ансамблю «Намисто» , заслужений працівник культури України, кавалер ордена «Берегиня України»

 Раїса Цапун, доцент кафедри музичного фольклору Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету, керівника гурту «Джерело», лауреат та учасниця численних міжнародних та всеукраїнських фольклорних фестивалів.

Леонід Коваленко