Загадка рейсу 914

Авторка:

Вероніка Прокоф'єва

1992 року в аеропорту Каракаса приземлився пасажирський літак, який піднявся в повітря майже 40 років тому. На його борту перебували 57 пасажирів та 4 члени екіпажу. Після недовгої розмови з диспетчером пілот знову підняв літак і зник. Щоправда, офіційного підтвердження цієї історії так і не було. Звістка про те, що літак повернувся майже через 37 років, в 1992 р. облетіло всі газети. Борт, який здійснював чартерний рейс далекого 1955 р., раптово зник з радарів і приземлився лише через кілька десятиліть.

2 липня 1955 пасажирський літак Pan American Airways рейсом 914 вилетів з Нью-Йорка і повинен був приземлитися о 9:55 в Майамі. На борту була 61 людина: з них 57 пасажирів та 4 члени екіпажу. Через 3 години пілоти перестали виходити на зв'язок, а сам лайнер зненацька зник з радарів. Оскільки маршрут частково проходив над Атлантичним океаном, представники авіації припустили, що літак розбився над водою і втопився. Відразу ж було організовано масштабні пошукові заходи, які так і не дали результатів. Не вдалося знайти жодного уламка — величезна машина ніби розчинилась у повітрі! Незважаючи на те, що повітряне судно вважалося зниклим безвісти, владі США нічого не залишалося, як заявити про його катастрофу. Дивне приземлення сталося вранці 31 травня 1992 р. Один із диспетчерів аеропорту Каракаса почув вдалині шум роботи двигуна літака. Йому здалося, що він лунає від транспорту, що підлітає. На моніторі нічого не відображалось. Ґул продовжував посилюватися – раптом у небі з'явився пропелерний літак незрозумілої моделі. При уважному розгляді було виявлено, що це американський Douglas DC-4, виробництво якого було припинено у 1947 році.

Яким же було здивування диспетчерів аеропорту Каракаса, коли вони зрозуміли, що до них наближається той самий лайнер, який зник 37 років тому! Проте було ухвалено рішення терміново підготувати смугу для прийому повітряного судна. Лайонер благополучно приземлився, і до нього збіглися співробітники аеропорту.

У салонних ілюмінаторах було видно обличчя приголомшених пасажирів. Літак, що щойно приземлився, запустив двигуни і пішов на зліт. За кілька хвилин загадковий борт злетів у повітря і загубився з виду. Екран радара, як і раніше, зберігав повний спокій, не показуючи жодного літака.

Про загадковий інцидент і літак, що безслідно зник вдруге, відомо тільки зі слів співробітників контрольно-диспетчерської служби аеропорту Каракаса. Міністр цивільної авіації, що розбирався в ситуації, зазначав, що показання всієї зміни збігаються, і підстав сумніватися в них немає.

Єдиним доказом таємничого факту став маленький календарик за 1955 р. Судячи з усього, він випав з журналу пілота, коли той відмахувався від співробітників технічної служби аеропорту, які поспішали до нього на допомогу. Більше жодних фактів, які б підтверджували наявність літака в аеропорту Каракаса, знайти так і не вдалося.

Навколо містичної історії майже 20 років не вщухають суперечки. Скептики говорять про нестиковки, які підтверджують, що все це вигадка. Наприклад, публікація у газеті Weekly World News, датована 1985 роком. Видання опублікувало цю історію ще за 7 років до того, як літак, що зник, нібито приземлився в аеропорту Каракаса. Пізніше газета двічі переписувала новину, змінюючи деталі та дату події. У результаті історію визнали качкою, і вона перетворилася на звичайну байку. Проте багато людей продовжують вірити в правдивість легенди. А деякі взагалі стверджують, що пасажири загадкового літака все-таки повернулися додому, причому виглядали вони так само, як і 37 років тому. Офіційних підтверджень цьому немає, і залишається лише здогадуватися, чи був насправді літак.

Марія-Антуанетта як ікона свого часу

Авторка: Олеся Заболотня

 Її стратили на площі Згоди у Франції в 1793, на той момент королеві було 37. Не проронивши жодної сльози вона зійшла на ешафот  і лягла під ніж гільйотини. Перед тим наступила на ногу знаменитому кату. Вибачилася. То були її останні слова. 

  Цікавим є те, що коли мама Марії-Антуанетти Марія Терезія народжувала її, стався землетрус у Лісабоні та й вагітність правительки Австрії проходила важко, хоча до цього без проблем народила 14 дітей. Марію-Антуанетту виховували суворо, вже з 3 років дівчина носила корсет та вчилась за програмою своєї матері: уроки танців, відвідування театральних вистав, уроки історії, живопису, правопису, вивчення теорії управління державою, трохи математики та іноземних мов. Але юна леді особливо не цікавилась навчанням.

  У другій половині XVIII століття австрійські та французькі дипломати прагнули союзу двох династій: Бурбонів і Габсбургів. Тоді 14-річна Марія-Антуанетта на кордоні Австрії та Франції назавжди відреклась усього, що пов’язувало її з домом, щоб стати дружиною майбутнього короля Людовика XVI.

 Її зневажливо називали «австріячкою» і «мадам дефіцит», вважали екстравагантною, обмеженою, легковажною, хтивою, зверхньою. Вона стала уособленням марнотратства і корупції монархії. Неодноразово ходили чутки про те, що королева зраджувала свого чоловіка, хоча достеменно невідомо чи справді у неї були коханці. Марія-Антуанетта стала жертвою «чорного піару»: окрім пліток, також на неї робили карикатури, зображаючи у вигляді звіра. А після початку Французької революції Конвент звинуватив її в контрреволюційних заколотах, іноземній інтервенції й надмірних витратах.

  Але, попри весь негатив у свій бік, Марія-Антуанетта були іконою стилю своєї доби: законодавицею мод по всій Європі, уособленням стилю рококо. Вона замовляла до 300 суконь на рік, і, як відомо, ніколи не носила нічого двічі. Унікальні речі для неї розробляла і виготовляла її "міністр моди", Роуз Бертін. Вона також започаткувала моду на високі й надмірно оздоблені зачіски, які називалися "пуфами". Також завдяки французькій королеві почали забарвлювати волосся в пастельні відтінки. На жаль, розкішний гардероб Марії-Антуанетти лише створив для неї імідж легковажної марнотратки, що стало однією з головних причин, чому про неї іноді зневажливо відзиваються французи. Проте сучасні дизайнери й досі надихаються образами Марії-Антуанетти.

 Свого часу її ненавиділи та любили, а зараз вона стала символом жінки, яка жила для себе і не намагалась підкоритися суспільству. 

Момент, коли зникло все…

Авторка: Валентина Ліскевич

  У світі відбувається безліч різних подій, таких як тайфуни, виверження вулканів, різні кібератаки, терор та інше, все це несе дуже відчутні зміни у життя людей і навіть тих, хто до цього не причетний.

  Одним із наслідків усіх цих подій може бути і відключення електропостачання і, коли це відбувається, світ ніби зупиняється і перестає так шалено гнатися вперед, досягати мети та заповітних мрій жителів планети, підтримувати стан планети для подальшого життя на ній, переробляти продукти та інші різні речовини для існування, світ починає жити у своєму реальному темпі, нікуди не біжить.

  У цей момент починаєш відчувати всю сутність буття, розуміти всі привілеї, що дає нам сучасний, удосконалений, технологічно просунутий світ і, паралельно з цим, приходить розуміння того, наскільки складний насправді цей світ без усіх інновацій, що створило людство, що все не так просто, насправді, як здавалося.

  Коли вимикають електропостачання, стає важко, але ще важче стає тоді, коли його немає не кілька годин, а цілодобово.

  Крім того, що ми відчуваємо себе дикунами з минулого і, звичайно ж, у такі моменти у нас закінчується вода, нам потрібно на якусь зустріч, загалом, саме в цей момент у нас з'являється всесвітня необхідність перевернути весь світ з ніг на голову, але У НАС НЕМАЄ ЕЛЕКТРИКИ!

  Але всі ці біди мають і зворотний бік монети. Люди починають розмовляти між собою, дістають із затишних містечок давно недбало розкинуті і запилені настільні ігри, знаходять у засіках своєї пам'яті забуті історії, діляться секретами до яких ніяк не доходив час, говорять на теми, які раніше не обговорювали, бо не було приводу, вчаться пристосовуватися до поточних обставин.

  Думаю, у багатьох були такі вечори, коли ви, в оточенні близьких вам людей, сидите в одній великій кімнаті при свічках (якщо пощастить, навіть зроблених не з підручних засобів), п'єте нагрітий чай на плиті, тому що електричний чайник оголосив вам відпустку, і, повертаєтесь в спогади, забуті історії з дитинства чи з недавнього минулого, або коли у такій самій обстановці, але вже на самоті, знаходите в Богом забутих місцях старі, занедбані книги та поринаєте знову у світ фантазій та пригодницьких подій головних героїв, чи, можливо, дістаєте свою коробку спогадів з різними цукерковими обгортками, листівками з вітаннями, листами і тільки вам відомо, що ще там може бути, добираєтеся до тих самих фотоальбомів, які переглядали багато років тому.

  У такі моменти люди починають помічати світ навколо, наскільки він барвистий, яскравий, зрештою кольоровий в реальному житті, а не лише у роликах Ютуб чи постах селебріті в Інстаграм.

  Так, багатьом незручно просто сидіти і насолоджуватися моментом перебування віч-на-віч з реальністю, вони починають упорядковувати своє житло, свої особисті речі. Дехто починає задумуватися про сенс свого буття, про проблеми, осмислення яких протягом тривалого часу відкладали в далеку скриньку.

  Сусіди починають виходити зі своїх сірих квартир та будинків, починають знайомитися з людьми, з якими проживають за стінкою вже котрий рік поспіль, знаходять нових однодумців, а згодом, можливо, і друзів.

  У більшості людей з'являється можливість здійснити давню мрію, а саме, виспатися вже зрештою!

  В такий час почнемо надавати більше часу собі і своїм рідним у будь-який час дня та доби, а не тільки в такі критичні моменти, забувайте ненадовго про всі новини, плітки та інтриги, пориньте в реальне життя.

Як протидіяти пропаганді?

Авторка: Олеся Заболотня

  Є такий вислів «на війні всі засоби хороші», який однозначно працює. Можна навіть не згадувати період повномасштабного вторгнення, адже російська пропаганда переслідувала нас завжди. І, якщо одні одразу помічали її, то інші не бачили її, здавалось би, у таких очевидних речах. Звичайно, що після 24 лютого більше українців почали розрізняти методи ворожої пропаганди, але все ще лишається великий відсоток тих, на кого вона впливає. І в наших інтересах навчитися протистояти їй. 

  Але методи пропаганди старі як світ. Вона завжди супроводжувала нас у багатьох сферах життя: культура, політика, спорт, музика і т.д. Також слід розрізняти такі поняття як «маніпуляція» та «пропаганда». Пропаганда має на меті добитися від людини певного типу поведінки: вірити в окрему партію або ж навіть просто не палити. Запропонована думка може навіть збігатися з нашими особистими інтересами і не завжди бути шкідливою чи пов’язаною з брехнею. Натомість маніпуляція — це вже викривлення інформації, створення неадекватної картини світу у головах людей; культивація «штучних потреб». Маніпулятор знає всі потреби,  так би мовити, потенційної жертви, щоб спонукати до її дії. Тому пропагандисти часто водночас є й маніпуляторами.  

  До пропаганди часто звертаються представники різних релігій — для поширення своїх поглядів. Вони демонстрували дива, скоєні їхніми пророками, обіцяли людям вічне життя та інші блага, якщо ті перейдуть у їхню віру. 

 З часом пропаганда ставала складнішою, більш продуманою. Безумовно, на це вплинули зміни в політиці, поява засобів масової інформації. У першій половині ХХ століття тоталітарні держави (СРСР, Німеччина, Італія) встановили контроль над ЗМІ і зробили пропаганду одним із головних інструментом державної політики. На початку ХХІ століття вже сама інформація почала використовуватися як зброя. Відповідні технології та прийоми відпрацьовує російська федерація у війні проти України. Російські військові стають лише елементом військових дій. У першу чергу ведеться війна інформаційна. 

  Фахівці дають кілька порад, як протидіяти не тільки російській пропаганді, а їй у цілому:  

- Стежте за офіційними джерелами інформації 

  Перш за все це можуть бути телеграм-канали голів держави, адміністрації чи офіційні телеканали міст. В еру технологій та соцмереж багато новин є також на сторінках Telegram, Facebook, Instagram, Twitter, але знову ж, вони мають бути офіційними, а не сторінка якогось сусіда, наприклад, який пише, що на фронті все погано. Також можна використовувати ресурси з  "білого" списку медіа: Українська Правда, Радіо Свобода та інші. 

-  Перевіряйте першоджерело інформації

  Якщо стикнулися з інформацією, яка видається дуже однобокою та емоційною, – обов’язково постарайтеся знайти її першоджерело. Офіційні джерела повідомляють хороші і погані новини, а також пропонують план дій і закликають зберігати спокій. Пропагандистські ж намагаються зробити все, щоб посилити паніку.  

- Звертайте увагу на подання інформації та свої відчуття від неї

  Головна відмінність інформації від дезінформації та пропаганди в тому, що перша має на меті лише одне – сповістити суспільство про щось важливе за допомогою фактів і нейтрального подання. Говорячи про дезінформацію, варто відмітити, що вона, перш за все, викликає хвилювання та паніку, а також дуже емоційно забарвлена.  

- Помічайте неузгодження. Намагайтеся наблизитися до істини

 В основі дезінформації та пропаганди зрідка є хоч якісь реальні факти, спіймати джерело "інформації" на брехні досить просто – згодом представлені раніше факти перестануть збігатися.  

  Пропаганду складно описати чітко та якимись певними ознаками. Але, в умовах війни, потрібно вчитися її розрізняти, аби не стати поширювачами пропаганди.

Цивілізація стародавнього сходу. Стародавня Вавилонія.

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

 Суспільство Південного Дворіччя, переживши найжорстокішу соціально-економічну і політичну кризу, знову набирало сили. Намітилося нове піднесення іригаційного землеробства, пожвавилася торгівля та міське життя. Цим тенденціям перешкоджали політична роздробленість та міжусобні війни. На порядку денному знову постало питання про створення єдиної централізованої держави. У ХХ – ХХ ст. до н. е. держави Месопотамії, такі як Марі, Ешнунна та Ашшур, вели виснажливі міжусобні війни. Поступово в ході цієї боротьби набуває незалежності і підноситься місто Вавилон («Баб-Ілу» - «Брама бога»), де запанувала | Вавилонська династія, час правління якої називають Старо-вавилонським періодом (1894-1595 рр. до н.е.). 

  Вавилон - найбільше місто середньої Месопотамії, столиця Вавилонського царства в XIX - VI ст. до н.е., найважливіший торговий і культурний центр Стародавнього Сходу. Серед міст Стародавнього Сходу Вавилон був, мабуть, найшановнішим. Сама назва міста - Баб-Ілу - говорила про його святість, про особливе заступництво богів. Верховному вавилонському богу Мардуку поклонялися багато народів, навіть не підвладні Вавилону, його храми та жерці отримували багаті дари від царів сусідніх держав. Вавилон не був одним із найдавніших міст Межиріччя — шумерські міста Ур. Урук, Еріду та інші були приблизно на тисячу років старші. Місто розташовувалося в дуже зручному місці - там, де зближуються річки Євфрат і Тигр і від головного русла Євфрату починають відокремлюватися численні протоки. 

 Становище Вавилона було сприятливим для торгівлі. У ньому було багато ринків, на яких можна було продати або купити рибу фініки, зерно, тканини та інші товари, найняти вмілого працівника. 1800 до н.е. Межиріччя перетворилося на квітучий, дбайливо доглянутий садок. Нові способи господарювання сприяли зміцненню Вавилону, тому що старі міста насилу пристосовувалися до господарської незалежності ремісників та селян. Перші правителі невеликого Вавилонського царства вели обережну політику. Вони укладали союзи з сильними сусідніми державами — Ларсою, Ісіном, Марі — і при цьому точно обирали найвигіднішого партнера. Таким чином, перші п'ять вавилонських царів змогли значно розширити свої володіння, але нарівні зі своїми союзниками Вавилон поки не встав. Поки що до влади не прийшов Хаммурапі.

 Розквіт Вавилона посідає час правління шостого царя | Вавилонської династії - Хаммурапі (1792-1750 рр. до н.е.), який був видатним державним діячем, прозорливим та спритно-хитрим дипломатом, великим стратегом, мудрим законодавцем, розважливим та вмілим організатором. Найважливішим діянням царювання Хаммурапі було складання склепіння Законів. Економіка, суспільний і політичний устрій Вавилонської держави в правління Хаммурапі відомі завдяки цьому збірнику Законів царя, що зберігся, його листуванні з намісниками і чиновниками і приватноправовим документам. Видання Законів було серйозним політичним заходом Хаммурапі, спрямованим консолідацію його великої держави. Збірник Законів поділяється на 3 частини: вступ (пролог), текст самих законів (розбивка тексту на 282 окремі параграфи) та висновок (епілог). Він є найважливішим джерелом з багатьох сторін життя вавилонського суспільства у першій половині XVIII в. до н.е.

  У тексті Законів можна назвати такі розділи: 

1. Основні принципи правосуддя (§ 1 - 5)

2. охорона власності царя, храмів, общинників та царських людей (§ 6 - 25);

3. норми, що стосуються службового майна (§ 26 – 41); 

4. операції з нерухомістю, пов'язані з нею делікти (§ 42 – 88); 

5. торгові та комерційні операції (§ 89 - 126): 

6. сімейне право (§ 127 - 195); 

7. тілесні ушкодження (§ 196 – 214): тощо

 Далі слідує епілог, що містить прокляття тим, хто відступить від установ, що містяться в Законах. «Пролог» та «Епілог» написані урочистою та архаїчною мовою та у багатьох відношеннях нагадують літературні твори, самі ж узаконення викладені сухим та ясним, діловим мовою. 
 Закони Хаммурапі вважалися зразком законодавства протягом усієї подальшої історії «клинописної культури» Месопотамії. Слід зазначити, що думки фахівців: месопотамські закони значно розходяться. Деякі вважають, що маємо не закони у сенсі слова, а самовихваляння царів, які мають показати їх мудрість і справедливість, чи деякі теоретичні вправи месопотамських учених, які мали практичне значення. У науці ж утвердилася думка, за якою ці тексти є реальними законами, хоч і дуже архаїчними, і поширюються попри всі населення царства; однак вони не дублюють звичайного права там, де воно, з погляду законодавця, достатньо забезпечувало інтереси правосуддя та не потребувало заміни новими нормами; крім того, безперечно, що ці закони, природно, приділяють особливу увагу інтересам царського господарства та царських людей, особливо там, де царські інтереси могли стикатися з інтересами приватних осіб.

Час діяти, Україна

 

 Завдяки новому грантовому проекту громади можуть отримати до 100 тисяч грн 

  Десятого квітня стартував новий грантовий сезон для локальних ініціатив у місцевих громадах. Громадські організації, комунальні підприємства, благодійні фонди з 13 областей України зможуть усього залучити на свої потреби до 14 млн грн, що виділятиме на проекти  благодійний фонд «МХП-громаді». 

  Особливо це важливо під час повномасштабної війни, коли місцевим громадам вкрай бракує коштів для підтримування функціонування, вважає директорка фонду Тетяна Волочай. Фонд готовий підтримати місцеві громади, зокрема, у таких ініціативах як створення молодіжних просторів, наповненням бібліотек книгами, музеїв – новими експонатами, підкреслила очільниця. 

Як пригадав керівник відділу проектів Володимир Панченко, торік їх структура суттєво допомогла одному з сільських лялькових театрів на Івано-Франківщині, який дуже популярний в регіоні. А найбільш пам`ятним для нього став фестиваль Борщу у селі Бобриця на Трахтемирівщині, де їх структура допомогла встановити сцену, завдяки чому виступали колективи; зібрані гроші з заходу переказали нашим хлопця на фронт. Пріоритетними напрямками є підтримка ветеранів, створення умов для їхньої реінтеграції та реабілітації, у фокусі ініціативи зі збереження традицій та спадщини, зауважив Панченко. Підтримуватимуться проекти в освіті, медицині, інфраструктурі, громадських просторів та енергобезпеці.

 Проекти можуть подавати органи місцевого самоврядування, комунальні установи, медичні та освітні заклади, неурядові організації, громадські обєднання. Конкурс поширюється на Вінничину, Волинь, Дніпропетровщину, Житомирщину, Івано-Франківщину, Київщину і Київ, Львівщину, Полтавщину, Сумщину, Тернопілля, Хмельниччину, Черкащину, Чернігівщину. Ініціативна група отримуватиме від 50 до 100 тисяч грн. Але обовязковою умовою є співфінансування з боку претендентів, не менше 50% від очікуваного фінансування від фонду. 

  Проекти приймаються з 10 квітня до 12 травня. Заявки прийматимуться на сайті https://timetoact.com.ua/.  Виходячи з того, що не всі вміють писати на гранти, передбачено навчання. А вже 20 червня планується презентація проектів-переможців. 

  Оголошення проекту відбувалося в містечку Баришівка на Київщині, у молодіжному хабі. Обраний обєкт для презентації був невипадковим. Адже завдяки МХП-Громаді хаб був відновлений. Відкритий незадовго до початку війни, молодіжний простір був вщент зруйнований російською ракетою навесні 2022р. Як розповів очільник теперішнього Ігор Нечиталюк, молодіжний простір постав вже на новому місці – він значно більший за попередника, окрім того, знаходиться у підвальному приміщенні, що набагато безпечніше. Переважний контингент – підлітки, тінейджери… Тут є три напрямки для відвідувачів: змістовне дозвілля, інформативна діяльність, волонтерська діяльність… На заходи приходять від 10-12 людей. Приміщення продовжує розбудовуватися, і незабаром до великого головного залу приєднаються ще приміщення…

Сергій Бахін

Сім див світу. На що варто подивитися?

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

Сім див світу недарма називають дивами. Всі об'єкти по-своєму чарівно красиві та притягують своєю індивідуальністю. Для багатьох туристів, та й просто любителів помандрувати, хоча б один об'єкт має бути в списку куди варто відправитися. На жаль, у 2024 році зберіглося лише одне «диво». Інші — були сильно зруйновані природними силами чи руками людини. До речі, дехто вважає, що одне з чудес взагалі не існувало.

Великі піраміди розташовані на західному березі Нілу в місті Гіза, що на північ від Каїра. Це єдине диво світу, яке зберіглося до сьогодні.

Піраміди Гізи складається з трьох пірамід: Хуфу (Хеопса), Хафра (Хефрена) та Менкаура (Мікерімус). Кожна з царських гробниць була побудована між 2700 та 2500 роками до нашої ери. Найбільша з них - Хуфу, або Хеопса - займає 13 акрів землі та містить понад два мільйони кам'яних блоків. Ця піраміда була найвищою будівлею у світі протягом 4 тисяч років. Вища споруда була побудова лише в XIX столітті.

Висячі сади збудували біля річки Євфрат на території сучасного Іраку. За однією легендою сади були ідеєю вавилонського царя Навуходоносора II близько 600 року до нашої ери. Інша легенда передає авторство дива - цариці Семіраміді.

Сади являють собою багаторівневу каскадну терасу, на якій зростала велика кількість різних дерев, чагарників та квітів.

Це єдине диво світу, після якого не залишилося жодного археологічного доказу. Розкопки ведуться до цього дня.

Більшість вчених вважає, що існування садів — частина натхненної та поширеної, але вигаданої казки про східні сади.

Відому статую Зевса - царя богів у грецькій міфології - створив афінський скульптор Фідій. Статуя прикрашало місце проїдання Олімпійських ігор у середині V століття до н.е. Згідно з описами стародавніх поетів, статуя зображала Зевса, який сидить з оголеними грудьми на дерев'яному троні. Підлокітники трона підтримували два сфінкси. Статуя була прикрашена золотом та слоновою кісткою.

На честь грецької богині полювання Артеміди було збудовано цілий комплекс з кількома вівтарями та храмами в Ефесі, на заході сучасної Туреччини.

Храм Артеміди був спроектований критським архітектором Херсіфроном та його сином Метагеном та прикрашений знаменитими художниками стародавнього світу. Найбільш казковими із споруд були два мармурові храми, побудовані в 550 і 350 році до нашої ери відповідно.

Будівля згоріла 21 липня 356 до нашої ери. За легендою, саме цієї ночі народився Олександр Македонський. Храм підпалив грецький громадянин на ім'я Герострат, який спалив диво, щоб його ім'я увійшло до історії. Щоправда, після смертної кари уряд оголосив незаконним вимовляти його ім'я.

Мавзолей у Галікарнасі знаходиться на території південно-східної Туреччини. Це гробниця, яку Артемізія збудувала для чоловіка Мавсола. Мавзолей виконаний із білого мармуру та досягав висоти 40 метрів. Складна конструкція будівлі, що складається з трьох прямокутних шарів, поєднувала лікійський, грецький та єгипетський архітектурні стилі. Перший шар являв собою 60-футову основу з щаблів, за яким слідував середній шар з 36 іонічних колон і ступінчастої пірамідоподібної даху. На самому верху даху була гробниця, прикрашена роботами чотирьох скульпторів, і шестиметрове мармурове зображення колісниці з чотирма кіньми.

Мавзолей був значною мірою зруйнований землетрусом у XIII столітті, яке залишки пізніше використовувалися для зміцнення замку. Частину фрез витягли із замку 1846 року і помістили до Британського музею в Лондоні разом з іншими реліквіями з Галікарнасу.

Колос Родоський - величезна бронзова скульптура бога сонця Геліоса, побудована родосцями за 12 років у III столітті до нашої ери. Статуя зображувала бога сонця, що стоїть оголеним. Однією рукою божество піднімало смолоскип, а в іншій — тримав спис.

Спроектована скульптором Харесом, статуя висотою в 100 футів була найвищою у стародавньому світі. Будівництво було завершено близько 280 року до н.е., і вона простояла шістдесят років, доки не була перекинута землетрусом. Колос так і не було відновлено.

Через сотні років араби захопили Родос і продали залишки статуї як металобрухт. Точне розташування статуї все ще невідоме, як виглядав Колос — теж.

Олександрійський маяк розташовувався біля острова Фарос біля єгипетського міста Олександрія. Маяк збудували за указом Птолемея II, щоб убезпечити плавання кораблів у прибережних водах.

Олександрійський маяк збудували у 285 році до нашої ери під керівництвом архітектора Сострата Кнідського. Будівля мала три яруси з чотирма гранями, які звернені до всіх боків світу. Висота маяка сягала 120 метрів. Паливо для ліхтаря маяка доставлялося мулами у возах. Вежу прикрашали різні скульптури.

Маяк простояв тисячу років, але в 796 році нашої ери почав руйнуватися через сильний землетрус. Нині від Олександрійського маяка залишилися лише руїни колон. На його місці зараз знаходиться форт Кайт-бей, усередині якого знаходиться історичний музей.