Конфлікт навколо Сенкаку

Автор

Олександра Руденко

Японія та Китай — дві провідні держави в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Однак відносини між ними завжди були не прості, тому й існують давні територіальні конфлікти. Одним із таких є приналежність островів Сенкаку, що китайською - Дяоюйдао. Згодом до претензій долучився ще й Тайвань. 

Архіпелаг Сенкаку включає 8 островів та три рифи загальною площею 6,3 км². Уоцурі, Куба, Кітакамі, Мінаміко і Тайсе — найбільші, всі інші ледве виступають з-під води. Цінність островів полягає в багатстві континентального шельфу Східно-Китайського моря на поклади нафти та газу. Ці дані були опубліковані економічною комісією ООН по Азії та Далекому Сходу у 1968 році. Одразу після цього Китай і Тайвань висунули свої претензії на острови, які перебувають під юрисдикцією Японії.

Три сторони доводять своє історичне право на острови, але кожен інтерпретує це по-своєму. Перетягуючи факти на свою користь, країни звертаються навіть до аргументів, які ледь не межують із вигадкою. 

Китай спирається на те, що острів Дяоюйдао відкрили в 1371 році китайці. Але не можна стверджувати це точно, адже острови належали королівству Рюку, чиє політичне становище не було однозначним. Деякий час королівство належало двом державам одночасно. В 1372 році китайський імператор зробив Рюку своїм васалом, тобто королівство не мало повного суверенітету. Водночас Рюку з 1609 року належало до японського князівства Сацума. Отже, певний період території одночасно були і китайськими, і японськими. Лише в кінці XIX століття королівство поступово перейшло під контроль Японії. В 1879 році королівство було анексоване. А в 1881 році за посередництва США було підписано угоду, за якою всі території від окінавських островів і далі на північ відійшли Японії, а інші, тобто Яема, залишились в юрисдикції Китаю. Однак островів Дяоюйдао не було безпосередньо згадано у договорі з двох можливих причин: або через те, що вони не належали до королівства Рюку, або через їх мізерну значущість. У 1884 році бізнесмен Кога звернувся до влади місцевої префектури з проханнями надати йому в оренду землі островів, але отримав відмову з причини неясності їх приналежності. Проте в 1885, 1890 та 1893 роках центральному управлінню було надіслано запит про необхідність безсумнівного включення островів Сенкаку, тож в 1894 році територія стала частиною префектури Окінаву. А вже в 1895 році рішенням кабінету міністрів острови були приєднані до Японії. Ці рішення не мають ніякої міжнародно-правової сили, тому що є наслідком внутрішньої політики Японії. Рішення довгий час були секретними навіть для зацікавленої сторони — Китаю.

Першим міжнародним договором можна вважати угоду в Сімоносекі 17 квітня 1895 року, заключену після японо-китайської війни 1894-95 рр. Однак значення цього договору також є неоднозначним. Китай віддавав Японії острів Формоза, тобто Тайвань, разом зі всіма островами, які до нього належали. Окремо про острови Дяоюйдао мова не йшла. З цього можна зробити припущення:

1) острови були частиною Тайваню і відійшли до Японії у складі острова Формоза.

2) Це були окремі острови, які після цієї угоди перейшли у власність японського уряду. 

Важливим фактором є й те, що цей договір був продиктований Японією, як країною-переможницею, тому він не можу вважатись як рівноправний. На цих історичних фактах грають і японці, які спираються на те, що на острові не було доказів приналежності Китаю, так і китайці, які стверджують, що острови були захоплені Японією, хоча конкретно їх згадано в Сімоносекському договорі не було.

В 1985 році встановлено знак приналежності островів до Японії. Зважаючи на відсутність людської присутності протягом довгого періоду, в 1986 році бізнесмен Кога все ж отримав чотири острови в оренду на 30 років. Після закінчення терміну оренди ці ж острови перейняв син бізнесмена. 

В Каїрській декларації 1943 року союзники мали на меті відібрати всі захопленні японцями території з 1914 року. Це території, які Японія відібрала у китайців, та інші території, які були приєднані з використанням сили. Хоча Сенкаку були приєднанні насильницьким договором, безпосередньо про них в ньому не йшлося. Водночас Китай стверджує, що острови повинні були перейти під китайський контроль разом з Тайванем. Це доводить, що територія є частиною Тайваню. Через це острови не було згадано у Сан-Франциському договорі 1951 року, за яким Окінава була передана США. Однак Пекін не визнає цю угоду з причини відсутності соціалістичних країн під час розробки умов. Тому КНР не підписала договір й наполягає надалі на своєму праві на острови за Каїрською декларацією та Потсдамською угодою. Потсдамська угода встановлювала умови капітуляції Японії та визначала її межі островами Хонсю, Хоккайдо, Кюсю, Сікоку й іншими малими островами, які визначать союзники.

США панували на японських територіях 27 років. Угоду про повернення Окінави було підписано 17 червня 1971 року. Згідно з цією угодою острови Сенкаку та низка інших були включені в список тих, які будуть повернені. Цим документом Вашингтон офіційно визнав приналежність архіпелагу до юрисдикції Японії. Ніхто не протестував проти цих дій.

І лише в 70-х роках виникла перша суперечка. Варто нагадати, що в 1968 році були знайдені на островах багаті поклади нафти та газу. 17 червня 1970 року Японія надіслала ноту Тайваню з підтвердженням приналежності островів до своїх територій попри незгоду Тайваню. А вже 3 грудня 1970 року Китай вперше за 70 років заявив про власний суверенітет над островами Дяоюйдао. А 20 грудня 1971 року було публічно висловлено протест про незаконну передачу Японії урядом Америки цих територій.

Ці обставини не завадили підписати між КНР та Японією у 1978 році договір про мир і дружбу. Китай заявляє, що питання спірних територій було вирішено відкласти на потім, щоб не заважати більш важливим справам. Японія це твердження офіційно спростовує і не визнає факту наявності на той час суперечки. Проблему вирішено не було, але все затихло.

Нова ескалація розпочалась в 90-х роках, коли виникла проблема визначення меж прилеглих територій. Китай ухвалив закон у 1992 році про приєднання Тайваню та островів Дяоюйдао. У відповідь Японія ухвалила Конвенцію ООН з морського права, ввела у 1996 році 200-мильну виключну економічну зону, до якої враховувався архіпелаг Сенкаку. 

Протягом 1999, 2000, 2003, 2004 років відбувалися різні інциденти, пов’язані з проведенням геологорозвідувальних робіт КНР на шельфі Східно-Китайського моря. У відповідь у 2005 році уряд Японії вирішив видавати ліцензії японським фірмам на видобуток газу на шельфі. КНР протестувала. Того ж року розпочались переговори щодо проблеми розробки родовищ, які продовжувались до 2008 року. Переговори закінчились рішенням про спільну розробку родовища Асунаро (Лунцзін), проте це не було реалізовано повністю.

Конфлікт ніби було вирішено, але у 2010 році він спалахнув знову. Спочатку біля південних вод Японії Китай проводив навчання ВМС, згодом у районі Окінави відбулися навчання ВМС Японії, США й Австралії. До того ж раніше було затримано в японських водах китайського рибака, який ще й чинив опір. Японія хотіла притягнути його до відповідальності, а Китай вимагав його відпустити. У відповідь КНР заарештувала японських бізнесменів, припинила експорт рідкоземельних мінералів, важливих для японської електронної промисловості, зупинила всі програми обміну. Водночас було зафіксовано на шельфі островів китайські судна з бурильним обладнанням. 

Нова хвиля суперечок розпочалась у 2012 році. 11 вересня Японія націоналізувала три острови архіпелагу (до того моменту чотири з п’яти островів належали приватним власникам, японським громадянам). Це викликало обурення Китаю, розпочалися масові протести населення, що супроводжувалися погромами японських закладів. З того часу китайські кораблі постійно курсують поблизу спірних островів і періодично здійснюють демонстративні заходи в прибережну зону. 

Отже, суперечки довкола цієї проблеми мають негативний вплив не лише на політичні взаємини між державами, а й на економічне співробітництво. Торгові відносини значно погіршились, японський експорт скоротився на 14,5%, хоча в раніше зріс майже на стільки ж. 

У 2012 році в Японії і Китаї пройшла зміна політичного керівництва. Новий глава КНР Сі Цзіньпін мав проявити себе як лідер, тому не могло бути й мови про те, що Пекін піде на якісь поступки Токіо. Впертість обох сторін призвела до того, що протистояння поширилося і на повітряний простір обох країн. 2013 року КНР створила зону протиповітряної оборони, до якої було включено простір над островами Дяоюйдао. Було зазначено, що ці дії не направлені проти жодної з держав. Японія вже з підтримкою Америки заявила свій протест і направила власні літаки та бомбардувальники. Небезпечне розгортання конфлікту було врегульовано дипломатичним шляхом завдяки США.

Нова суперечка розпочалась, коли Токіо у 2018 році помітили китайського есмінця неподалік від вод островів та ударного атомного підводного човна. Обурення японців викликали відновлені Китаєм роботи на спірних газових родовищах. Тоді ж Японія та США зайнялись розробкою спільного реагування збройних сил у разі виникнення нової загрози.

Такі довготривалі суперечки спричинені відсутністю регіональної системи безпеки. Чимось схожим можна назвати структуру американської системи воєнних договорів «осі та шпиць», але вона не працює досконало.

    Отже, найефективнішим, на мою думку, розв’язанням проблеми є спільна розробка родовищ, але за участі посередника, щоб не повторити ситуацію 2008 року. Проте США не може виступити посередником, адже офіційно підтримує Японію. Тому це має бути нейтральна держава або міжнародна організація. Суперники можуть звернутись до Міжнародного Суду при ООН, але в такому разі не буде враховано економічний фактор так, як цього хочуть Китай та Японія. Державою-посередником може стати Канада, Австралія чи Нова Зеландія, які є нейтральними.

Використані джерела:

Китай загрожує Японії погіршенням торгівельних відносин через спірні острови Сенкаку [Електронний ресурс] // РБК- Україна. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: https://www.rbc.ua/ukr/news/kitay-ugrozhaet-yaponii-uhudsheniem-torgovyh-otnosheniy-iz-za-13092012124600. 

Вопросы и ответы об островах Сэнкаку [Електронний ресурс] // Ministry of Foreign Affairs of Japan – Режим доступу до ресурсу: https://www.ru.emb-japan.go.jp/territory/senkaku/question-and-answer.html 

Японія та США готують план реагування на погрози Китаю біля островів Сенкаку, – ЗМІ [Електронний ресурс] // 24 канал. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://24tv.ua/yaponiya_ta_ssha_gotuyut_plan_reaguvannya_na_pogrozi_kitayu_bilya_ostroviv_senkaku__zmi_n1057988.

Бєлєсков М. Всоте в одну річку. Чи подружаться Японія та Китай? [Електронний ресурс] / М. Бєлєсков // НВ. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://nv.ua/ukr/opinion/vsote-v-odnu-richku-chi-podruzhatsja-japonija-ta-kitaj-2449408.html.

Коваль О. Острів спотикання — Дяоюйдао чи Сенкаку? [Електронний ресурс] / О. Коваль // ZN.ua. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://dt.ua/international/ostriv-spotikannya-dyaoyuydao-chi-senkaku-_.html. 

Китай возобновил разработку газовых месторождений в районе спорных островов в Восточно-Китайском море. Япония вновь протестует [Електронний ресурс] // Neftegas.ru. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://neftegaz.ru/news/politics/196538-kitay-vozobnovil-razrabotku-gazovykh-mestorozhdeniy-v-rayone-spornykh-ostrovov-v-vostochno-kitayskom/.

Громов А. Японо-китайский территориальный конфликт: причины и последствия [Електронний ресурс] / А. Громов // ТАСС. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/788424.

Белова О. В. Территориальная принадлежность островов Сенкаку/Дяоюйдао: исторические предпосылки и периодизация конфликта [Електронний ресурс] / О. В. Белова // Вісник ОНУ ім. І. І. Мечникова. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?C21COM=2&I21DBN=UJRN&P21DBN=UJRN&IMAGE_FILE_DOWNLOAD=1&Image_file_name=PDF/Vonu_sip_2013_18_1_16.pdf.

Дьячков И. В. Конфликт вокруг островов Сэнкаку 2012 г.: истоки и уроки [Електронний ресурс] / И. В. Дьячков. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/n/konflikt-vokrug-ostrovov-senkaku-2012-g-istoki-i-uroki.

Лещишин Б. М. Територіальний конфлікт Китаю та Японії щодо островів Сенкаку (Дяоюй) / Б. М. Лещишин // Політологічний вісник. - 2014. - Вип. 73. - С. 575–581. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Pv_2014_73_58

Шилак О. Протистояння Японії та Китаю за острови Сенкаку [Електронний ресурс] / О. Шилак. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://eprints.oa.edu.ua/2313/1/Shylak_NZ_stud_Vyp-3_turyzm.pdf.

З Днем студента!

 

Дивовижна Хмельниччина

Хмельниччина, що перше приходить на думку, коли чуєш про це місце? Звичайно  ж старовинні фортеці Кам’янець-Подільського.

А  чи знаєте ви про таке прекрасне місце, як  Бакота? Ні, тоді зараз я все вам розповім.

Бакота – колись столиця цілого краю, місце розташування одного з найдревніших чоловічих монастирів України, пізніше – трагедія тисяч людей, а нині – місце, де тілом і душею відчуваєш спокій. Бакота – бажане місце.

Бакота розташована на півдні Хмельницької області, за 55 кілометрів від славетного Кам’янця-Подільського. До 1981 року тут знаходилось село, яке і дало назву території, але тепер на його місці розлилась велична затока, утворена водами Дністра. 

Це місце вражає не тільки своєю красою ,а й історію. Бо вже у першій половині XIII століття Бакота стає великим містом і найважливішим центром Пониззя, яке входило до Галицько-Волинського князівства. Стрімкий розквіт закінчується таким же спадом після того, як у 1255 році містом на ціле століття заволоділи монголо-татари. Пізніше переходить під владу Литви , потім стає нейтральною прикордонною територію Польщі та Литви. І можливо і далі це місце було просто звичайним селом, але все змінила нова ГЕС , яку хотіли побудувати радянська влада. Жителям дали вісім років для того, щоб покинути маленьку батьківщину та почати життя заново, а вже у 1981 році почалось поступове підняття рівня Дністра, яке тривало шість років і забрало під воду кілька десятків сіл. 

Так Бакота стала затопленою, а зараз туристичним місцем.

Туристів місце приваблює фантастичними краєвидами, кількома пляжами та, звісно, залишками скельного монастиря. Тут збереглось кілька печер та ніші від поховань ченців. Поруч є три джерела з цілющою водою – Північне, Південне та Найпівденніше. До речі, про останнє кажуть, що воно лікує хвороби очей. Вода прохолодна і дуже смачна, а дорога до джерел прикрашена стрічками та іконками від сотень приїжджих віруючих. 

Також ,тут розташований печерний монастир Поділля. Знаходиться він у товщі 120-метрової Білої гори, яка складається з м’якого пісковику, що легко надається для видовбування печер. Дослідження вказують на те, що місце монастиря використовувалось як капище язичниками ще в дохристиянські часи.

Це місце справді є дивовижним ,воно заворожує з першого погляду.Ти дивишся  на ці безкрайні води та пагорби і не можеш відривати очей.А після цього дивишся вже зі сумом  в очах ,адже розумієш ,що раніше тут жили люди ,але інші люди вирішили по-іншому.

Тому знайомитися з фантастичними красотами України.Подорожуйте Україною у нас є ще багато чарівних місць .

Ксенія Дахно

     

Одяг майбутнього

Середина листопада зустрічає вже справжньою осінньою прохолодою. Все частіше на вулиці можна побачити людей, вдягнених у теплі зимові куртки. Уявляєте, якщо ваш пуховик буде утеплений не шерстю тварин чи пухом птахів, а польовими квітами? Виглядає як щось надзвичайне, але це нова колекція від провідного шведського бренду одягу та косметики H&M та PETA.

Джерелом натхнення нової колекції Co-Exist Story стала бунтарська мода 90-их: об’ємні шуби зі штучного хутра, яскраві плаття з бахромою, оверсайз-речі з графіті-принтом, дуті черевики з наповнювачем із польових квітів та дитячі футболки зі слоганами про любов до тварин та їх захист.

У колекції відсутні матеріали тваринного походження. Вони були замінені на екологічні альтернативи: наповнювач FLWRDWN, матеріал VEGEA, створений з залишків виноробства, перероблений поліестер та нейлон, гума Yulex.

Колекція Co-Exist Story містить у собі не лише одяг, взуття, аксесуари, а й декоративну косметику.

Веганський гардероб набирає популярності, і багато брендів переходять на екологічні матеріали. Один з таких ще незвичних для нас матеріалів, який використовують дизайнери для створення своїх колекцій — водорість.

Дизайнерка Шарлотта Маккарді створила водонепроникну куртку з пластику, зробленого з водоростей. Кожна нитка та застібка речі рослинного походження.

Скарлетт Янг використала екстракт водоростей, щоб створити сукню, здатну розкластися у воді протягом доби. Під час навчання дівчина усвідомила, як багато відходів утворюється при розробці одягу та скільки речей не підлягають перероблюванню. Саме це надихнуло Скарлетт на пошук нових матеріалів.

Pangaia, компанія, місією якої є збереження навколишнього середовища та позитивне майбутнє планети, у своїх колекціях замінила качиний та гусячий пух на пелюстки квітів, а Mara Hoffman створює сукні з тканини на основі деревної целюлози.

Українські бренди також не відстають від світових та використовують нові матеріали. Ksenia Schnaider — український бренд, у колекціях якого є речі, створені з переробленого одягу. Raw Flaw — марка, що виготовляє сумки для покупок та косметички з матеріалів, що не містять матеріалів тваринного походження. Ali Saulidi — український бренд взуття, що випустив модель кросівок без використання натуральної шкіри.

Про глобальне потепління, екологічну кризу та гуманне ставлення до тварин говорять не перший рік, і важливість цієї проблеми важко не усвідомити. Надихнути людей на зміни — нелегка задача, але чудово, що через моду, якою слідує більша частина населення, є можливість донести цінності та погляди майбутнього планети.

Анастасія Рашевська

Чому варто розмовляти з бабусями?

Прохолодний осінній ранок, ти мерзнеш на зупинці і чекаєш свого жовтогарячого Богдана. Звуки шумного міста не турбують, бо для чого тоді придумали навушники? Стоїш така невиспана, мрієш про теплу каву, як раптом підходить бабця і починає імпульсивно щось розповідати. Ідилія  в голові перетворюється на хаос: «А, що? Це до мене?». Оглядаєшся і розумієш, щасливчик з яким вона хоче говорити це ти. Через гучну музику нічого не чуєш, та і чхати хотів на ту бабцю з її монологом. Хитнув головою, запхався в комфортний автобус, навіть не підозрюючи, що бабця продовжила шукати собі нову жертву. 

Навряд знайдеться людина в якої не було схожої ситуації і не лише на зупинці, а в черзі до лікаря, на базарі чи в парку. Інколи, того не очікуючи, можеш вислухати цікаві історії. Одного разу до мене підсіла бабуся зі зламаною рукою. За 5 хвилин поїздки я дізналась яка в неї пенсія, ким працюють її діти, що недавно в неї помер чоловік і як самій жити важко. За 5 хвилин! А коли я прийшла здавати аналізи в поліклініку, то натрапила на життєрадісну бабцю, яка розповідала усім анекдоти в черзі до лікаря. Звісно слухали її одиниці але ж.. Виникає питання: чому бабусі такі легкі на розмови? І чи варто з ними вести бесіду?

Уяви що ти на пенсії. Діти давно виросли, живуть в іншому кінці міста, або ж країни. Внуки не мають час навідати бабусю, бо вчаться. До тебе рідні приїжджають в край рідко, і зазвичай на день народження. Сил працювати нема та і голова вже не так швидко думає, за порадами до тебе не звертаються, бо вважають застарою. Якщо бути чесним, з кожним роком коло твоїх друзів зменшується і тобі просто стає нудно. Розваги – це телевізор і політичні ток-шоу, тобто спілкування зводиться до нуля. Єдина можливість поговорити з живими людьми – сусіди, які і так неохоче вітаються і стараються уникати раптової зустрічі в під’їзді. Тоді на допомогу приходять черги, зупинки, парк… 

Зазвичай нас дратують такі дідусі і бабусі але, оцінюючи ситуацію з іншої сторони, варто спробувати поговорити. Якщо поцікавитись минулим співрозмовника та його сучасними поглядами, ми відкриємо для себе багато нового і заодно зможемо задовольнити потребу в спілкуванні людей похилого віку. Тому, якщо до тебе раптом підійде бабуся і почне розмовляти, сприйми це як виклик, продовж розмову, будь справжнім героєм, який рятує бабусь від нудьги.

Юлія Кишковська

Загадковий твір української літератури

Наша література налічує чималу кількість важливих для історії, нації та культури творів. Про більшість з них неодноразово чули: «Енеїда», «Тіні забутих предків», «Маруся Чурай» та інші. А чи чули коли-небудь про «Історію Русів» - трактат, що свого часу сприяв національно-патріотичному піднесенню та оповитий загадковістю від першої і до останньої сторінки? В чому його особливість і чому про нього варто знати – читайте в даному матеріалі.

«Історія Русів» — твір української національно-політичної думки початку XIX століття. Змальовується історичний розвиток неньки України від давніх часів і аж до 1769 року. Цю роботу, власне, не вважать науковою працею, а називають її «політичним памфлетом». Фахівці згадують, що написаний твір у традиціях козацьких літописів. У творі недостатня документальна обґрунтованість тверджень, певні неточності та відверті фантазії автора. Тобто, ті дати і числа, що містяться в творі здебільшого вигадані.

«Історія Русів» має дві головні ідеї. По-перше, вона підкреслює історичну відмінність  між русами (Україною) та Московією, вона ж Велике князівство Московське. По-друге, наголошує історичну цілісність українців (русів) від середньовічної Київської Русі до Козацької держави.

Ще у передмові обґрунтовується необхідність написання історії України тим, що по визволенні її від татар вона у загальній російській історії замовчувалася. Загалом ж, книга містить три частини. В першій описують історію України від першого гетьмана Лянцкоронського до гетьмана Богдана Хмельницького і походу польського короля Яна II Казимира до України. Друга частина розповідає про період від підписання Зборівського трактату і до заслання гетьмана Самойловича до Сибіру. А фінальна частина про обрання Івана Мазепи гетьманом України та царювання Катерини ІІ, зачіпаючи ліквідацію козацтва.

Дослідники вважають це першою політичною історією України. Зважаючи на цензуру, багато власних думок автора приховуються між рядками або приписуються неіснуючим історичним особам минулого, що дуже розумно. Автор стверджував, що Україна - це пряма спадкоємиця Київської Русі. Так він намагався обґрунтувати право власного народу на свободу та державність. Польсько-литовська доба — це час розвитку української автономії, коли Україна вступала у відносини з Литвою та Польщею, щоб бути «як вільний з вільним і рівний з рівним". Визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького — це справедлива боротьба пригніченого народу за своє «буття, свободу, власність».

Яке значення цього історично-літературного надбання?

Автор трактату стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його палке бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму народові чітко зафіксоване у творі. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Дмитро Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки». Тобто, твір спонукав і досі спонукає до вивчення історії походження нашої нації та чітко відокремлює Україну, як спадкоємицю Київської Русі, від Московської держави. Фактом є й те, що у роки радянської влади «Історія Русів» трактувалася як «антирадянський» твір.

До речі, що стоється загадковостей. Першою є авторство твору, оскільки точно так і не встановлене. Найпоширеніша і найперша за часом виникнення гіпотеза та, що автором є Георгій Кониський. Пізніше з'явилися припущення, що авторами можуть бути і князь О. Безбородько, і О. Лобисевич, і князь М. Репнін-Волконський, Чепа Андріян та інші. 

Друга загадковість – історія появи. Ситуація аналогічна: точна дата невідома досі. Проте, офіційно перший рукопис знайдено у 1828 роців Гриневі, що на Чернігівщині. Дослівно твір цитував навіть Гулаком-Артемовським у 1819 році. А це вже свідчить про те, що рукописи трактату існували і до офіційної знахідки. Три видання трактату видавали різні особи і в різних містах: у Москві, Нью-Йорку та останній в незалежній Україні.

Використані джерела для дослідження:

«Історія русів». Проблема авторства. Патріотизм літопису

«Iсторія Русів»: міфи та факти

Історія Русів, Исторія Русовъ

Ангеліна Вовк

Недосипання або як виспатися?

Сон - необхідна складова здорового життя. Коли людина висипається вона бадьора, ясно мислить, уважна та продуктивно працює. Проте, багато людей постійно недосипають з різних причин: від довготривалого користування гаджетами до малюка.

Згідно з дослідженнями, яке проведене American Journal of Clinical Nutrition , неякісний сон приводить до порушення обміну речовин, організм спалює менше калорій, оскільки економить енергію , це в подальшому приводить до збільшення ваги.

Також наслідками недосипання є: синці під очима, втомлений організм, нездоровий вигляд обличчя, погіршення здатності приймати рішення, непродуктивна робота мозку.

Кількість необхідних годин, щоб виспатися для кожного індивідуальна. Комусь буде достатньо й чотирьох годин , а комусь потрібно дев’ять годин.

Як покращити сон:

- дотримуватися режиму сну (лягати спати  і прокидатися в один і той самий час)

- не користуватися гаджетами , телевізором принаймні за 30 хвилин до сну, взагалі покласти девайс подалі від себе

- не пити напої , що містять кофеїн у другій половині дня

- не їсти за 3 години до сну і не пити багато води перед сном

- ходити на прогулянки хоча б на одну годину

- має бути темно у кімнаті і комфортна кімнатна температура

Як заснути швидко:

- максимально розслабити тіло

 Техніка 4-7-8

Ця техніка була розроблена американським експертом зі сну, доктором Ендрю Вайлом, і, як кажуть, вона змусить вас заснути впродовж 60 секунд. Ось як ви це робите:

- Тримайте кінчик язика на піднебінні.

- Видихніть через рот.

- Вдихніть через ніс під час, повільно рахуючи подумки до чотирьох.

- Затримайте дихання, повільно рахуючи до семи.

- Видихніть через рот, повільно рахуючи до восьми. Потім  ви маєте повністю видихнути повітря з легенів.

- Повторюйте чотири рази

Ця техніка дозволяє вашим легеням повністю наповнитися повітрям і збільшує рівень кисню в організмі. 

Це сприяє швидкому засипанню.

Отже, якість сну впливає не тільки на те , як мине ваш день , а й на здоров’я в цілому. 

Приємних снів!

Наталя Коваль