День України на Венеціанському кінофестивалі

В День Незалежності України 24 серпня 2022 року Венеціанський кінофестиваль оголосив, що 8 вересня в рамках фестивалю пройде День України. Україну представлять три фільми.

Про це повідомляє Variety. 

79-й Венеціанський фестиваль пройде з 31 серпня по 10 вересня 2022 року в італійській Венеції. Українська делегація представляє такі фільми : «Люксембург, Люксембург» режисури  Антоніо Лукіча, "Свобода у вогні: Боротьба України за свободу" Євгена Афінеєвського та "Київський процес" режисера Сергія Лозниці, раніше виключеного з Української кіноакадемії за лояльність до російської культури.

  Попередні  фільми цих митців  були вдало  представлені на минулих кінофестивалях – «Зима в вогні» Афієвського на 72-ому Венеціанському кінофестивалі, «Мої думки тихі» Лукіча на Міжнародному кінофестивалі у Санта – Моніці у 2021 та «Донбас» Лозиці на міжнародному Фестивалі європейського кіно у 2018.   

 У матеріалі Variety зазначається, що День України розпочнеться з панельної дискусії,  яку представлять президент бієнале Роберто Чікутто і художній керівник 79-го фестивалю Альберто Барбера.

Учасники дискусії: Посол України в Італії Ярослав Мельник; голова Національної установи кінематографії України Марина Кудерчук; режисер фільму «Люксембург, Люксембург» (який буде показаний у конкурсній програмі фестивалю «Горизонти») Антоніо Лукіч; режисер фільму «Свобода в огні: боротьба України за волю» (поза конкурсом) Євген Афінєєвський; художник-експонент українського павільйону на 59-й бієнале Arte Павло Маков; куратор українського павільйону 59-ї бієнале Arte Борис Філоненко; представник Ради України з питань державної підтримки кінематографії Поліна Толмачова; аташе з питань культури України, акторка та режисерка Дар’я Трегубова; та продюсер та голова ГО Андрій Ногін. Модератором панелі буде український телеведучий Володимир Остапчук.

Теми обговорення: співпраця у сфері кіно між Україною та Італією; складне становище української кіноіндустрії, різноманіття й майбутнє українського кінематографа та інші. Також, в рамках Дня України на Венеціанському кінофестивалі представлять українські кіно- і серіальні проєкти на різних стадіях виробництва.

Слідкувати за подією та ознайомитися з списком прем’єр можна на сайті кінофестивалю.

Карина Доломанжи 

Як адаптуватись до життя на новому місці проживання

Незважаючи на те, що повномасштабна війна триває вже пів року, для багатьох українців, які вимушено покинули свої домівки, питання адаптації стоїть все ще гостро. Дехто намагається продовжувати жити, іншим ж доволі складно пристосовуватися до нового середовища.
Тому нижче пропонуємо вам прочитати про те, що таке адаптація, скільки вона триває та як звикнути до нового міста чи країни.
Етапи адаптації
Загалом поділяють чотири етапи адаптації, проте іноді у деяких людей вони можуть зупинитися на першому чи другому, а більшість навіть не проходить весь шлях адаптації. Це пов’язано з індивідуальним характером кожної особистості. Під впливом психологічних чинників дехто може з легкістю побудувати нове життя в іншій країні, а хтось, не витримавши, повертається дуже швидко додому.
Першим етапом зазвичай називають туристичний. В цей час людина знаходиться під захопленням від нового міста чи країни, і поводиться здебільшого як турист. Вона зачарована навколишнім середовищем, новими місцями, тож з легкістю може перевороти перші труднощі, які спіткають у новій країні, через ентузіазм, який наповнює її.
Після цього починається етап важкої кризи, у якому і закінчується цей туризм. Його називають поступове розчарування. Це перший серйозний удар для психологічного стану, адже емігрант починає порівнювати своє минуле життя з сьогоденням. Людина, котрій доводиться починати все з чистого аркуша, в рази емоційніша, ніж зазвичай. На цьому етапі вже не здається все таким гарним та простим, на заміну цьому може прийти розчарування, роздратування та навіть агресія. Саме під час цього етапу багато емігрантів ламаються та повертаються додому, а у декого розчарування може тривати роками, тим самим тримаючи його в психологічній пастці.
Пройшовши складну кризу, наш мозок потрошки починає мислити по-іншому, тож третій етап – пристосування. Це етап, коли ми підсвідомо вже розуміємо, що знаходимося у безпечному місці, навіть далеко від дому. У цей час зазвичай починають знаходитися нові можливості для самореалізації.
Останнім етапом називаються бікультуралізм. Нерідко він може наступати лише після 4-5 років життя на новому місці. Але якщо ви дійшли до нього, це означає, що вже не просто адаптувалися до життя на новому місці, а й стали більш емоційно витривалими та сильними.
До чого варто бути готовими в перший час адаптації?
1. Туга за домом. Це те, що буде вас переслідувати постійно, адже, на жаль, ніякі відеодзвінки чи фото не замінять рідної домівки, близьких та друзів.
2. Відчуття ізоляції. Зазвичай воно найбільш помітне, коли в новій країні ще не сформувалося коло спілкування та немає знайомих. Так, людина на деякий час відчуває себе повністю відстороненою від усіх.
3. Проблеми з іноземною мовою. Навіть якщо ви володієте на мінімальному рівні мовою, перший час буде присутній страх говорити з місцевими, бо буде відчуватися невпевненість у собі та рівні мови. Проте це треба переборювати якнайшвидше, бо такий затяжний страх та невпевненість можуть перерости у небажання вчити мову далі.
4. Культурний шок. Культура кожного народу досить відрізняється, тож перший час може бути важко та дискомфортно почувати себе у новому культурному середовищі, особливо, якщо ця країна повністю відрізняється від рідної.
5. Проблеми з ідентичністю та пошук себе. Аби відчувати себе повноцінним членом суспільства, ми постійно ідентифікуємось через певні групи чи зібрання, які випливають з наших хобі.  Доводиться з самого початку шукати себе не лише у новому місці, а й у справі, якою ви звикли займатися.
Як полегшити адаптацію?
Безперечно найлегше адаптуються саме діти, для яких не є проблемою заводити нові знайомства. Вони легко вивчають мову та взаємодіють з навколишнім середовищем, коли всім іншим зробити це буває доволі тяжко. Але щоб покращити процес адаптації, варто дотримуватися кількох правил:
1. Зберігайте звичний ритм життя. Намагайтеся не переробляти себе в іншу людину. Якщо до переїзду у вас були певні звички, які супроводжували вас кожен день, дотримуйтеся їх і на новому місці.
2. Формуйте своє оточення. Варто зробити місце проживання навколо себе максимально комфортним, тому шукайте поруч кафе чи пекарні, дитячі майданчики чи парки, які б подобалися вам та надихали. Поступово формуйте своє оточення гарними місцями, у які б хотілось повертатись.
3. Заводьте нові знайомства. Щоб почувати себе впевненіше на новому місці, людині просто необхідно з кимось спілкуватися. Зазвичай можна розпочати з знайомств з сусідами чи людиною, яку ви часто бачите у своїх улюблених місцях. Можна приєднатися у бесіди та групи, де також ближче познайомитися з оточуючими.
4. Дайте собі час. Все не буде йти дуже добре, бо навіть при таких умовах, адаптація може проходити не один місяць. Не варто знецінювати свої старання, а навпаки – намагатися вести звичайний спосіб життя, який був і до цього, аби організму було легше пристосуватися до нових умов.

Олена Гусарова

Що варто знати про культуру відміни?

   

Авторка: Анна Козик

   

  Культура скасування – це явище, яке появилось відносно недавно та являє собою своєрідний суд авдиторії над певним громадським діячем чия поведінка чи думка неприпустима в соціумі.
   Інфлюенсерам слід бути обачними, адже зараз люди в інтернеті стають більш жорстокими та часто засуджують за дуже примітивні речі. Щодо так званого «кенселінгу» у всіх складаються дуже різні думки. Одні вважають, що це чудове явище, тому що можна відмінити будь-кого чия думка не збігається з твоєю, інші ж переконані, що це надто радикальний метод і кожен має право на помилку. У всьому повинен бути баланс. Іноді лідери думок роблять справді неприпустимі речі і повинні нести відповідальність за свої вчинки, та бувають випадки, коли людина просто висловила свою думку, підібравши невдало слова і може бути покарана просто за погано складене речення. Ми повинні визнати, що в соціальних мережах сидить безліч невдоволених, що шукають помилки у всьому, та це також частина демократичного суспільства і варто бути готовим до будь-якої думки.
Одним з недоліків культури скасування є чорний піар. Багато зірок та їхні маркетологи використовують це явище, як спосіб привернути до себе увагу. Люди витрачають час та емоції, гніваючись на лідерів думок та шукаючи справедливість, хоча інколи для других це стає перевагою. Безліч інфлюенсерів попадають в інфопростір та заповнюють собою все, просто використовуючи культуру скасування, як рекламу.
  Також, інколи це явище буває геть несправедливим до відомих людей.
  На цю тему можна довго дискутувати, бо з одного боку в демократичному суспільстві всюди має бути свобода слова, а з іншого – люди часом викладають неприпустимі матеріали, які роблять перебування в інтернеті зовсім некомфортним. Ми всі повинні прагнути бути максимально толерантними, але звісно ж боротись за свої цінності, безпечні соціальні мережі та відсутність пропаганди чи інших речей, що завдають шкоди розвитку суспільства.

Доглядати за собою під час війни

   

Авторка Надія Корнієнко

  

   Чому важливо робити зачіску, макіяж, манікюр під час війни?

 Багато дівчат відчувають докори сумління, «я не маю права зараз бути гарною, бо ситуація в країні дуже напружена, багато людей залишилися без домівок і вимушені переховуватися у підвалах не маючи змоги навіть умитися» ці думки змушують відмовлятися від звичного буденного догляду за собою. А, дарма, адже це не розкіш і не розвага – це щоденна дія, яка допоможе пережити важкі часи та дасть змогу допомагати іншим.  

   Перше, не забувайте, що, на жаль через війну та постійні повітряні тривоги не всі мають змогу доглядати за собою звичним способом. Однак забувати про догляд за собою не варто. Як тільки з’являється можливість ходіть в душ, приймайте ванну, це допоможе не лише змити бруд, але й розслабитися, протягом дня намагайтеся частіше мити руки. Не нехтуйте й базовими звичками такими як миття та розчісування волосся, намагайтеся мати комфортний вигляд для себе.   

   Щоденні ранкові та вечірні ритуали по догляду – це повторюванні дії, які не змушують мозок працювати, що дає змогу трохи розслабитися та відволіктися від жахливих новин. А, такі маленькі радощі, як масочки для обличчя, скраб для тіла, різні креми по догляду за шкірою – це така собі медитація, яка посилюється завдяки приємним ароматам косметики. Що позитивно впливає на наш емоційний стан. Психологи стверджують, щоб допомагати іншим потрібно мати охайний зовнішній вигляд. Не засмучуйтесь якщо у вас немає змоги побалувати себе косметичними процедурами, ви і без них гарні.

   У жінки є природне бажання бути гарною та подобатися оточуючим тому якщо ви знаходитеся в безпечному місті та маєте змогу доглядати за собою не відмовляйте собі в цьому задоволенні.

Вистоїмо!

Авторка: Вікторія Дуженко 

 

  

  Щодня ми стикаємося з вибором, який так чи інакше впливатиме на наше подальше життя. Задумайтесь над тим, наскільки багато залежить від однієї людини. Від того, які цінності та потреби вона обирає для себе в першу чергу.  Навіть такі прості та непомітні, на перший погляд, рішення, як те, чим нам зайнятися прямо зараз та на що витратити кошти можуть цілковито змінити хід подій… 

  Той же супутник, який нещодавно було куплено для України на гроші громадян. Кожен хто вклав навіть зовсім незначну суму грошей, долучився до такої масштабної події. Людина, як кісточка в грі «Доміно», яка при найменшій взаємодії зачіпає іншу, адже живе в соціумі, де без цього ніяк. 

  Усе просто — ми змінюємо світ, а він у відповідь змінює нас. Існування таких понять, як тренд й популярність лише додаткове тому підтвердження. Навіть носіння різної української атрибутики — це не лише про моду та патріотизм, а й про бажання показати свою позицію та долучитися до чогось більшого, так би мовити, запустити оте доміно про яке я казала вище. Хтось можливо хотів зробити пожертвування раніше, але боявся, що гроші підуть не туди, а йому вони знадобляться більше, тоді як зараз уся наша держава об’єдналася. 

  Війна показала не лише тих, кому ми насправді дорогі, а й увела спільний курс —  до перемоги, розставивши пріоритети мільйонів людей. Тим кому не вистачало рішучості — її вдихнули, тим хто не знав як діяти — показали.   Доміно працює. Перемога наближається. Це довше доміно, ніж те, у яке ви грали, але воно працює так само й у цьому сама суть. 

  Так маленькими рішеннями ми формуємо державу, яка постає на міжнародній арені та не здається ворогові, а навпаки лише дужче зміцнює власні кордони. 

  Кожне суспільство обирає свій шлях. Вороги обрали дорогу розрухи та воєн, а ми – свободи та незалежності. 

  То що ж нам зараз робити? Рухати наше доміно й далі в тому ж напрямку. Донатити в перемогу, платити податки та якісно виконувати свою роботу, бо лише разом ми непереможна сила, яка здатна здолати ворога. Ба більше, не просто здолати, а рознести його в крах. Саме так. А все чому? Бо ми українці. У наших жилах тече козацька кров боротьби! Не забуваймо ж про це!

 

 

Олексій Резніков і Кайса Оллонгрен обговорили консолідацію зусиль України і Нідерландів для відсічі збройної агресії рф

Міністр оборони України Олексій Резніков разом із командувачкою Медичних Сил Збройних Сил України генерал-майором медичної служби Тетяною Остащенко зустрівся з делегацією Королівства Нідерланди на чолі з Міністеркою оборони Нідерландів Кайсою Оллонгрен, повідомляється на сайті Міністерства оборони України.

Було обговорено питання посилення спроможностей Сил оборони України шляхом реалізації двосторонніх проєктів в оборонній сфері.

Міністр оборони України подякував народу Нідерландів та своїй нідерландській колезі особисто за підтримку України в боротьбі зі збройною агресією росії.

– Вдячний за спільну дружбу, яка триває довгий час. Я високо ціную участь Нідерландів у зустрічах Контактної групи з питань оборони України у форматі «Рамштайн». Вірю у прогрес нашої подальшої співпраці, яка принесе користь нашим військовим на полі бою. Ми маємо спільно перемагати підступного агресора, – зазначив Олексій Резніков.

Представники іноземної делегації розповіли Олексію Резнікову про свої враження від відвідин зруйнованих російськими військами міст Київщини.

– Я їхала Україною і милувалася мальовничими українськими містами. Однак, побачене в Бучі, Ірпені та Гостомелі мене вразило. росія вчинила злочини. Тому наша мета – підтримувати Україну, ваших захисників та бути з вашим народом до переможного кінця у боротьбі за свободу, – наголосила Кайса Оллонгрен.

Також під час зустрічі очільники оборонних відомств України та Королівства Нідерланди обговорили нагальні напрями співпраці, які стосувалися підготовки особового складу ЗСУ й проведення тренувальних місій, питань розмінування деокупованих територій, а також реабілітації та відновлення поранених українських захисників і захисниць та допомогу Нідерландів у створенні реабілітаційних центрів.

Внутрішня мізогінія: чому жінки іноді погано ставляться до інших жінок та як із цим боротися?

Сучасний світ неухильно рухається до толерантності. У майже кожному фільмі можна побачити афроамериканців, а у суспільній промові почути про підтримку осіб з ЛГБТ спільноти. Але з сексизмом намагаються боротися у будь-яких напрямках. Незважаючи на це, ми все ще можемо почути такі вислови як: «жіночий колектив - це зміїне гніздо», «сама винна, що так одяглася», «я цього не розумію, я ж дівчина». Усі ці фрази – це прояв мізогінії, на яку чомусь не звертається велика кількість уваги. 

Мізогінія – нетерпимість до жінок і ознак, які у загальній культурі признані «жіночими», а саме: материнство, вагітність, сукні, макіяж побут тощо. Загалом мізогінія – це такий саме прояв сексизму, який має чоловічий відповідник – мізандрія. Основною проблемою цього явища, є усім відомі гендерні стереотипи. Чого лише вартує фраза «Чоловіки з Марсу, жінки з Венери». Через конкретне розділення чоловічого і жіночого, у суспільстві з’явилося безліч чвар та непорозумінь, щодо ролей чоловіка і жінки у житті. 

Можна подумати, що чоловіки проявляють більше мізогінії відносно жінок, але це не так. Жінки самі стають заручниками стереотипів та починають упереджено ставитися до осіб своєї ж статі.

Це має назву – внутрішня мізогінія. Зізнаймося, що доволі часто можна почути саме від жінок фрази «ми жінки, нічого не розуміємо у комп’ютерах» або «з чоловіками легше товаришувати, бо жінки зрадниці». Ознаки внутрішньої мізогінії проявляються у критиці та приниженні жінок з приводу та без нього. А також в оцінюванні жінки з «чоловічого погляду». 

Найскандальнішою темою у жінок, з якої випливає внутрішня мізогінія – це відношення до материнства та кар’єри. Коли емансипація почала активно проникати у думки жінок, то кожна сама почала обирати для себе шлях. Жінка сама робить вибір, хоче вона працювати, або бути вдома і дбати про дітей. І, незважаючи на постійні суперечки та аргументи жінок «за чи проти», істина одна – не можна нікого судити, бо кожна людина має право проживати життя так, як хоче.

Один з проблемних аспектів полягає у тому, що мізогінія оточує нас усюди. Це явище показують у фільмах, телепередачах, медіа, а у звичайному житті ніхто навіть не намагається позбутися упереджень щодо тих чи інших жінок.  

У чому ж причина внутрішньої мізогінії? Чому замість того, щоб підтримувати осіб своєї статі та триматися разом, жінки засуджують одна одну? 

Основною причиною є низька самооцінка. Коли людині не вистачає схвалення та любові від інших, вона починає знаходити проблеми у будь-кому. Звідси бере свій початок і звичайна заздрість. Також зменшуючи значущість одних жінок, ми самостверджуємося за їх рахунок. «Ось вона чекає допомоги від чоловіка, а я сама здатна повісити полицю, бо я не така слабка!» - типова ситуація збільшення власної важливості та приниження інших жінок. 

Які б не були справжні причини зневаги до жінок, це не є нормою і з цим явищем потрібно боротися, адже засуджуючи інших, можна нашкодити у першу чергу собі, витрачаючи на це свої ресурси й свій час. А позбувшись деяких стереотипів можна змінити власне життя. 

Щоб викорінити проблему потрібно її розуміти, тобто Ви маєте помічати її навколо себе та протистояти їй у собі. Є певні маркери такої поведінки, але важливо вміти розрізнити конструктивну критику та мізогінію. 

Не мовчіть, коли бачите прояви мізогінії в інших, не бійтесь висловити свою позицію, а можливо й зробити зауваження. 

Боріться зі стереотипами та не розділяйте усе на «чоловіче» та «жіноче». Треба розуміти, що усе це абстрактні поняття, які придумані нами. Люди незалежно від гендеру мають право на зацікавленість різними заняттями.

Підтримуйте інших жінок та більше взаємодійте з ними. Можливо саме через стереотипи та мізогінію Вам і не вдається знайти хорошу подругу.  

Працюйте із власною самооцінкою та не самостверджуйтесь за рахунок інших жінок. 

Єва Сластнова