Книги української літератури, які варто прочитати

Авторка: Анастасія Сорока

   Кожен у своєму житті зустрічав людей, які вважали, що українська література є нудною і занадто трагічною. Ті, хто так кажуть, ніколи по-справжньому її не читали. А чи задумувались ви, чому в творах української літератури справді є багато сумних історій, але обов’язково з хорошим закінченням? Жорстокі події дійсно відбувались з українцями, але наш народ ніколи втрачав віри у краще і знав, що світло завжди перемагає темряву. Письменники, які й самі були свідками чи жертвами таких подій, передавали все на папері. Адже про що ще вони могли писати, як не про долю свого народу? Можливо, саме так вони хотіли застерегти нащадків від великої помилки - не зближуватись з ворогом, а гнати його геть. 

   Література формує світогляд людини, вона є відображенням цінностей і ментальності народу. Українська література показує, якими хоробрими, добрими, розумними та волелюбними є українці, наскільки сильною є нація, на долю якої випало багато жорстокості, але разом з тим і багато щастя, адже жити у такій красивій країні з людьми, які понад усе люблять свою Батьківщину, які ніколи не здаються і вірять в світло та добро, дано не всім. 

   Якщо ви звернетесь до української літератури сьогодні, ви більше пізнаєте Україну та український народ, а, отже, себе. Варто прочитати ці книги, щоб переконатися у правильності моїх слів.

Іван Багряний "Сад Гетсиманський"

   Іван Багряний був засуджений на 5 років заслання на Далекому Сході за свою проукраїнську позицію, пізніше відбував покарання у Харківській в’язниці НКВС, про яку написав у романі "Сад Гетсиманський". У роки Другої світової війни йому вдалося виїхати до Німеччини, де і прожив до кінця свого життя. Письменник говорив: "Мені моя Вітчизна щоночі сниться". Настільки він тужив за Україною, але повернутися додому вже не зміг. 

Роман з автобіографічними елементами - "Сад Гетсиманський" - був першим твором, в якому розповідається про радянські табори - місця безправ'я, нелюдських страждань та принижень. Але у творі Іван Багряний психологічно переконливо демонструє, що навіть в самому пеклі можна чинити опір злу, що добро є незнищенним і людський дух є незламним. Письменник вірив, що людина - це найвеличніша з усіх істот, і таку людину він описує у своєму романі.

Олександр Довженко "Україна в огні"

   Видатний режисер та засновник жанру кіноповісті Олександр Довженко також потрапив під каток радянського союзу. І хоч над ним не знущались у радянських в’язницях, але заборонили жити в Україні і змусили жити в москві. Він помер і похований на чужині. В останні роки свого життя Довженко записав у щоденнику: «Я вмру в москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

"Україна в огні" - кіноповість, присвячена подіям Другої світової війни на території України, долі сільської родини та простих селян. Через увесь твір проходить тема про незламність сили і непохитність духу людини, здатність до визвольної боротьби, впевненість у перемозі над ворогом, символ безсмертя українського народу. Дуже перегукується із сучасними подіями. 

Юрій Винничук "Танго смерті"

   Книга сучасного українського автора, видана у 2012 році. Історія в романі «Танґо смерті» має дві сюжетні лінії. Події розгортаються в довоєнному Львові та під час Другої світової війни. Автор добре описує той час, коли у Львів прийшла радянська армія, яка недолуга вона насправді була. Навіть вище начальство дивувалося, як можна так гарно жити. Наприклад, жінки командирів не знали, що таке туалет, і набирали з нього воду в чайник. Нічого не нагадує? Четверо друзів, головні герої твору — українець, поляк, німець і єврей, переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але ніколи не зраджують своєї дружби. Паралельно у наші дні у Львові та Туреччині відбуваються інші події з іншими героями. Обидві сюжетні лінії сходяться у фіналі, яким ви точно будете зворушені. 

Сергій Жадан "Інтернат"

   Книга сучасного українського автора, видана у 2017 році. Події роману відбуваються на Донбасі впродовж трьох зимових днів 2015 року. Вчитель української мови Паша вирушає до міста, щоб забрати звідти свого племінника, який живе в інтернаті. Час для здійснення такої мандрівки є не зовсім вдалий, адже українська армія намагається покинути місто, яке оточують сепаратисти. Назва «інтернат» використовується як метафора, під якою мається на увазі неукоріненість та загубленість, адже люди в інтернаті відчувають себе саме так. Автор зображує це почуття неукоріненості на прикладі регіону Донбас, та вказує на те, що подолання цього почуття — один із найважливіших факторів для перемоги і закінчення війни.

Найліпші друзі України і бійці за європейську безпеку

Авторка: Ріка Брезецька

   

З 24 лютого з вуст керівництва України лунають заклики на рахунок потреб: потреба в амуніції,потреба в медикаментах,потреба в зброї, в гуманітарній допомозі, в бійцях інформаційного та культурного фронту.

   І в умовах агресії рф проти України перед цивілізованим світом постала непроста задача-консолідуватися заради безпеки у просторі Європи і допомогти Україні перемогти спільного ворога.

   Кожна країна Заходу визначила для себе,наскільки вона зацікавлена в цьому і, як наслідок, прийняло певну позицію в умовах сьогодення.

   Як правило,позиції стосовно України розділились на:

-  Прибічників москви.

-  Умовні союзники України, чия допомога Україні гальмується бажанням налагодити гарні зв‘язки з рф.

-  Союзники України.

   Поговоримо про останніх.

   Деякі з всіх цих країн здійснюють допомогу через співчуття Україні, поєднуючи також з інтересами своєї країни

   Виділимо з них:  Польща та країни Балтії.

   Геополітичне положення цих держав у випадку програшу України однозначно стане неймовірно уразливим. Вважаючи, що військова агресія рф може розповсюдитись не тільки на територію України, уряд Польщі передав Україні озброєння на суму приблизно 1,6 мільярда доларів.

   Допомога Естонії складалася з мін, гаубиць, протитанкових гармат, автоматичної зброї, гранатометів. За даними Кільського інституту світової економіки, Естонія надала Україні найбільшу допомогу серед усіх країн світу у співвідношенні до власного ВВП — 0,8%

   Латвія.

   Латвія і Литва надіслали зрк «Стінгер», боєприпаси та інші оборонні спорядження.

   Особливо показовим знаком підтримки став весняний візит президентів Литви Гітанаса Науседи, Польщі Анджея Дуди, Естонії Алара Каріса і Латвії Егілса Левітса до розбитої окупантами Київщини.

   

   Великий союзник - Британія

   Завдяки Прем‘єр-Міністру Борису Джонсону та його уряду, Україна була оснащена летальною зброєю, отримала плацдарм та професіоналів для підготовки українських бійців.

   Окрім того, нова Прем‘єр-Міністерка ВБ Елізабет Трасс неодноразово виступала перед світом з заявами щодо підтримки України.  

   Очільниця Великобританії не лишилася осторонь ядерного шантажу росіі і заявила,що її країна в критичному випадку готова застосувати ядерну зброю проти агресора. 

   Варто зазначити,що великий відсоток наданої медичної допомоги Україна одержала саме від британців.

   Фінляндія та Швеція 

   Всі добре пам‘ятають заяви керівництва рф про «зменшення присутності НАТО навколо російських кордонів». Частково завдяки Швеції та Фінляндії, росія в цьому питанні зазнала ураження. Звісно, перед цим лунали гучні заяви в бік Фінляндії, бажання залякати її війною і схилити до відмови від членства в НАТО, але непохитні фінни стояли на захисті демократії. 

   Швеція також проявила неабияку політичну мужність. Не зважаючи на економічний спад країни ,Стокгольм чітко притримується санкцій та, окрім того, казав, що «Мінськ» не повинен перетворюватися на процес, у якому велика держава каже Україні, яким має бути зміст її Конституції.

   І, звісно, наш найбільший союзник - США, які наразі відіграють ключову роль у зовнішній політиці України і спонуканні інших європейських країн до дії. Окрім постійного надання пакетів військової допомоги, організації міжнародних платформ для просування питання України і підписання ленд-лізу, американські професіонали, в тому числі, з галузей ЗМІ, не дають темі війни рашистів з Україною загубитися між сотень інших тем і щодня нагадують-безпека України - це безпека всієї Європи. 

Мистецтво: чому ж воно нас манить?

Чи помічали ви колись неймовірну тягу до якоїсь картини, книги чи іншого витвору мистецтва? Ви наче залежність від цього маєте і перечитуєте, переглядаєте це знову і знову і не можете відірватися, знаходите в цьому спокій чи просто комфортний стан вашої душі. Але чи задумувались ви колись чому це так?

Що головне в мистецтві? Емоції, емоції які туди вкладає автор і які воно у вас викликає. Митці наче грають вашим сприйняттям, щоб викликати у вас відчуття, без різниці які, позитивні чи негативні. Адже найгірше для митців – байдужість до своєї справи.

Геніальні автори ще й хороші психологи, вони розуміють соціальну повістку, актуальність якогось питання і працюють, наприклад, з полотном і фарбами так, що люди просто по 30 хвилин не можуть відірвати погляду від картини. Саме тому в образотворчому мистецтві головне це не реалістичність, а сенс та ідея, саме з цього виріс авангард і у цьому сенс чорного квадрату.

Всі ці критерії дійсні і для інших видів мистецтва. Кіно, література, музика, все це викликає у нас емоції. Ми залежні від своїх почуттів, адже у їх наслідку ми отримуємо дофамін та ендорфін – гормони радості. З цього  можна робити висновок, що ми залежні від мистецтва і насправді, це дуже добре для нас, як особистостей.

Авторка: Єлизавета Капустянська

Модні дома, які підтримали Україну

       

Авторка: Христина Корнєва

       

       Великою підтримкою для України з модної індустрії став всесвітньо відомий Дім Balenciaga. Окрім показу на початку повномасштабного вторгнення, в якому можна було помітити кольори українського прапору, Дім допомагає біженцям гуманітарною допомогою, а також креативний директор Дому, Демна Гвасалія, долучився до платформи United24. 

Не менш відомий Дім Chanel пожертвував 2 мільйони євро на допомогу біженцям, які залишили свої домівки через війну. Також Дім закрив свої магазини на території країни-агресора. 

Dior на показі своєї кутюрної колекції осінь/зима запросили українську художницю Олесю Трофименко, яка допомогла зробити вишиті полотна в українському стилі. Окрім вишитих полотен, українські візерунки можна було розгледіти й на самому одязі колекції.

Бренд Karl Lagerfeld висловив публічну підтримку українцям та повністю зупинив роботу в рф.

      Такі Дома як Jimmy Choo, Gucci, Valentino, Giorgio Armani, Fendi, Celin та ще близко 70 брендів переказали кошти на допомогу біженцям та висловили українцям свою пітримку.

Модну індустрію важко уявити дотичною до мілітарної, але Дома висловлюють свою підтримку українцям та закривають магазини на території країни-агресора.

Український кінематограф: історія розвитку

   Кожного року у другу суботу вересня в Україні відзначається День українського кіно. Це свято було започатковано ще 12 серпня 1996 року указом Президента України. До початку повномасштабної війни, українці регулярно відвідували кінотеатри та могли ознайомитися з фільмами вітчизняного виробництва. Найуспішніші українські фільми останніх років: Захар Беркут, Гуцулка Ксеня, Крути 1918, Ціна правди тощо. Але український кінематограф почав існувати до часів незалежності, і має власну тривалу історію, що розпочалась ще у кінці 19 століття. 

   Незважаючи на думку, що основоположниками кінематографа є брати Люм’єри – рука українця тут теж була прикладена. Механік Йосип Тимченко у 1893 році винайшов прототип сучасного кінознімального апарату. Тимченко відзняв короткі кадри, що показували метальників списів та вершників, і продемонстрував на 6-му засіданні секції фізики ІХ з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Але не дивлячись на можливий всесвітній успіх, Тимченко не отримав від Російської імперії коштів на подальший розвиток винаходу. Приблизно у цей же час, світ побачив винахід Люм’єрів, через що досі точаться суперечки щодо першості винаходу. 

   У вересні 1896 року фотограф Альфред Федецький зняв декілька хронікальних сюжетів у Харкові. А того ж року у Львові розпочались систематичні покази французьких фільмів. У грудні був влаштований  перший кіносеанс у Харківському оперному театрі. Першими фільмами в Україні були екранізації відомих театральних вистав: «Наталка Полтавка», «Наймичка» і «Москаль-чарівник». До речі, у зйомках «Наталки Полтавки» брала участь відома українська акторка Марія Заньковецька. Згодом з’явилася ідея відзняти фільм на історичній основі, так світ побачив фільм «Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького.

   З 1919 року починається масове одержавлення кіно у Радянській Україні. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, а в 1928 ввели у роботу київську кінофабрику, яка у майбутньому стала Київською кіностудією імені О. Довженка. У цей період активно випускалися екранізації творів української літератури: «Борислав сміється», «Микола Джеря» «Тарас Трясило». У Одесі в той час знімали фільми під керівництвом російських режисерів. 1925 року відбувся показ фільму «Броненосець Потьомкін», який увійшов у «10 найкращих фільмів світового виробництва», а сама стрічка відтоді є візитною карткою Одеси. 

   Важливу роль в українському кінематографі відігравав О. Довженко. Саме його діяльність зробила український кінематограф відомим на весь світ. Найбільш відомими кінофільмами є: «Арсенал», «Звенигора» «Земля». Останній, за результатами опитування на Всесвітній виставці в Брюсселі, відносять до «12 найкращих картин усіх часів». 

   Під час другої світової війни, українське кіно було евакуйовано на схід та присвячено воєнній тематиці. Справжнім шедевром вважають фільм «Райдуга» Марка Донського, що описує окуповане фашистами українське село. Кінокритики були вражені драматичним сюжетом та художніми прийомами.  Кінострічка отримала найціннішу кіно нагороду - «Оскар» 1944 року в номінації «кращий іноземний фільм». 

Мабуть, усі чули про фільм «Україна в огні» Довженка, що також присвячено подіям війни та долі селянських родин. Цікаво те, що спочатку до фільму поставилися схвально усі, у тому числі й тодішній голова СРСР Й. Сталін, але з часом стрічку піддали жорсткій критиці. Усе через те, що у фільмі не розкрили важливість ролі Сталіна у перебігу війни. Загалом, у фільмах воєнних часів намагалися показувати легку перемогу над фашизмом з мінімумом втрат. 

   У «відлигу» з’являється велика кількість нових українських фільмів, які досі користується популярністю: «Весна на Зарічній вулиці» Хуцієва і Миронера, «Сон» Денисенка та «За двома зайцями» Іванова. У 60-70х роках світ дізнався про таких відомих режисерів та акторів як: Сергій Параджанов, Микола Мащенко, Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Богдан Ступка. Одночасно був відзнятий фільм «Тіні забутих предків», який взяв участь у 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині. 

У роки «застою» в Україні дуже загострилася цензура та заборони. Цькування українізації, впровадження всього російського, згортання дисидентського руху вплинули на українське кіно, а деякі стрічки були заборонені («Криниця для спраглих», «Комісари»). Але Леонід Биков знімає картину «В бій ідуть одні старики», що стає феноменом того часу. У цей час розвивається неігрове кіно, Київська кіностудія знімає науково-популярні фільми. 

   Перед розпадом СРСР, почали знімати фільми, що висвітлювали соціальну проблематику. До них належить «Астенічний синдром» Муратової, що розповідає про людей з депресивними розладами, і займає 6-у позицію у списку «100 найкращих фільмів українського кіно». Також знаменитим фільмом того часу є «Лебедине озеро. Зона» Іллєнка, що був представлений на Каннському кінофестивалі. 

   Український кінематограф продовжив розвиватися у часи незалежності. Деякі стрічки висувалися на премію Оскар та отримали світове визнання, серед останніх: «Додому», «Донбас», «Атлантида». Держава підтримує зйомки історичних та документальних серіалів і фільмів. А університети щороку випускають сотні спеціалістів факультетів сценічного мистецтва. Тож немає жодних сумнівів, що після нашої перемоги, українські режисери та актори будуть й далі дивувати нас своїми кіношедеврами. 

Авторка: Єва Сластнова 

Як розвинути креативність

Креативність – важливий фактор, який сприяє успіху у багатьох сферах життя. Психологи стверджують, що креативність надається нам ще з самого народження проте у більшості людей вона втрачається через обставини та умови. Та насправді ж, при великому бажанні та знаннях деяких вправ, можна розвинути своє креативне мислення та направити його у правильне русло. Що це за фішки та як їх застосовувати на практиці розбираємося далі.

Як ми вже знаємо, креативність – це певні творчі здібності, які характеризують окрему людину як особистість зі своїми поглядами на життя та змогою створювати щось принципово нове. Розвиток креативності напряму залежить від способу життя. Читаючи книги, вивчаючи щось нове, розширюючи свій кругозір та спілкуючи з новими цікавими людьми, ви впевнено крокуєте на зустріч своєму креативному та творчому мисленню. Як показує досвід, лише люди, які постійно збагачують та накопичують свої знання з різних сфер, не зосереджуючись на якійсь одній галузі, мають більше шансів на кар’єрний ріст, адже на них вже працює та сама креативність, яку вони застосовують у повсякденному житті.

Тож, як розвинути креативність?

Найважливішим поштовхом, який зможе зрушити вас з однієї точки є заклик до дії. Не чекайте особливого моменту, створюйте для себе завдання, які б на перший погляд здавалися неможливими чи некомфортними для вас. Лише у процесі самої роботи, коли ваш мозок вже автоматично почне генерувати якісь ідеї, ви зрозумієте, що створення чогось кардинально нового та ризикованого – саме те, чого вам не вистачало. 

Спілкуйтеся з людьми, які вже досягли певного успіху у житті. Розмовляйте з відкритими, незвичайними та креативними особистостями, які зможуть не тільки розповісти, а й показати на сласних прикладах як прокачка себе та своєї фантазії змінила їх життя. За можливості поспостерігайте за їхньою роботою: гарантовано, що після цього до вас прийде купа думок, цілей та планів.

Експериментуйте. Робіть те, що на перший погляд не для вас. Виходьте зі своєї зони комфорту та забудьте про думки оточуючих. Ми постійно боїмося стати жертвами насміхань з боку людей, які насправді нічого в цьому житті не зробили. Знаходьте собі нові можливості та експерименти, або створюйте їх самостійно.

Креативність – це лише здатність в звичайних умовах з усіма відомими складовими зібрати щось таке, що змусить якщо не перевернутися світ, то хоча б поглянути на речі по-іншому. Тому креативних людей особливо цінують будь-які роботодавці. Саме вони змушують купувати те, що ще п’ять хвилин тому ми і не хотіли зовсім. Це вони знають, як направити наші стандартні думки з будь-якого потрібного їм шляху. 

Тому, аби ще більше прокачати свої навички креативності, пропонуємо вам прочитати наступні книжки:

Остін Клеон “Кради як митець”

Книга про те, що у світі вже багато вигаданого, але це не означає, що в ньому немає місця творчості. Автор дозволяє «красти» ідеї, що вам подобаються, розповідаючи, що так і народжується мистецтво, так і народжується щось унікальне, особливе. Воно не береться з нізвідки. Все геніальне просто! Тези з книги автор вважає корисним і прийнятним не тільки для художників, але й для творців у будь-яких сферах роботи.

Майкл Мікалко “Рисовий штурм”

Книга орієнтована на практичні поради про те, як краще стимулювати й генерувати свої ідеї. Розказано техніки, які варто використовувати в повсякденному житті. Рисовий штурм можна відкривати з будь-якої сторінки — і надихатися. Кожна ідея — цінна.

Олена Гусарова

Феномен «1984»: книга про сучасне, минуле чи майбутнє?

Авторка: Карина Доломанжи

Чи думали Ви про те, що за вами слідкують через мобільні  телефони  й телевізори, а верхівка суспільства щось приховує? Або про те, як жити у тоталітарному суспільстві, де тебе можуть стратити, а точніше «випарувати», за думку, кохання чи прогулянку ? 

   Світ з такими правилами створив Джордж Орвелл в одній з найвідоміших антиутопій «1984». Історія, яка змальовує моторошне вигадане, але водночас дуже реальне, суспільство з тоталітарним устроєм влади. 

Вперше книга була опублікована у 1949 році. Є теорія, що назва роману походить від року написання роману – 1948, автор вирішив поміняти останні дві цифри місцями. 

Книга розповідає про життя Вінстона Сміта, низькорангового члена Партії, який розчарований  повсякденним життям і всюдисущими очима Партії та її зловісного очільника – Старшого Брата. СБ контролює всі аспекти життя: впровадив новоговір, намагаючись повністю задушити навіть можливість спротиву системі; криміналізував думкозлочини, щоб  люди навіть помислити не сміли про бунт проти влади. Партія контролює все: що люди читають, говорять, роблять, погрожуючи відправляти неслухів до страхітливої «кімнати сто один». 

Вінстон Сміт переписував журнали, новини, книжки під нову реальність. Він змінював та видаляв  минуле так, щоб сучасність стала найкращим логічним розвитком подій. Вінстон розумів, що ти можеш чітко пам’ятати події п’ятирічної давнини, але якщо партійні докази вказують, що цього не було, то твої спогади – фантазія хворого мозку.

В демократичних країнах продаж роману щороку зростає. 

У 2003 році роман «1984» посів восьме місце у списку «200 найкращих романів за версією BBC». У 2009 році газета «The Times» включила роман «1984» до списку 60 найкращих книг, опублікованих за останні 60 років, а журнал «Newsweek» поставив роман на друге місце у списку ста найкращих книг усіх часів та народів.

 У 2013 році газета «The Guardian» провела опитування на тему, чи добре Орвелл спрогнозував майбутнє. На запитання «Чи мав рацію Орвелл щодо напряму розвитку суспільства?» 89% опитуваних  відповіли «Так».

Ким треба бути аби у 1948 році створити роман про жорсткий тоталітаризм, який максимально перегукується з реальним світом 21 століття? Джорджем Орвеллом.

Джордж Орвелл – англійський прозаїк, есеїст, журналіст і критик з чітким власним баченням світу. Особистість Орвелла неможливо відділити від його творчості.  Майстерність митця  характеризується пронизливою соціальною критикою, опозиційністю до тоталітаризму та відвертою підтримкою демократичних прагнень людства. Автор з безжальною детальністю показує весь жах світу, в якому у людей все менше і менше слів та їх мислення покалічене, викривлене ідеологією. 

Його погляди на феміністок, вегетаріанців та представників інших соціальних груп нині навряд чи б були  сприйняті суспільством без критики.  Орвелл різко критикував сталінізм, вважаючи, що правління «вождя» мало чим відрізняється від правління Гітлера. Журналіст був шокований ставленням комуністів до своїх союзників. Доноси, звинувачення у зраді, наклепи та арешти були їх звичайною фронтовою практикою.

Не дивлячись на все, Джордж був людиною із твердими переконаннями. Письменник  не прагнув багатства, боровся за те, що вважав правильним, великодушно ставився до інших письменників. Орвелл намагався дивитися на світ без ілюзій і ніколи не приховував, що йому не подобається те, що він бачить.

У сучасному світі  роман «1984» позиціюють як методичний посібник для виживання у важкі часи. Текст роману  розбирають на цитати, які поширюють у соціальних мережах, залишаються навіки з людьми у вигляді татуювання та використовуються під час політичних дискусій. 

Топ популярних цитат з роману-антиутопії: 

• Свобода – це можливість вільно сказати, що два додати два дорівнює чотирьом. Якщо це дозволено, то з цього випливає все інше. 

• Війна – це мир

Свобода – це рабство

Невідання – це сила. 

• Прогрес у нашому світі – це лише прогрес до ще дужчого болю.

• У нашому суспільстві ті, хто найліпше розуміє, що відбувається, водночас перебувають найдалі від того, щоб побачити світ таким, яким він є насправді.

• Я розумію ЯК; я не розумію НАВІЩО. 

• Якщо партія може запустити руку в минуле і сказати про ту чи іншу подію, що її ніколи не було, це страшніше, ніж катування чи смерть.

• «Хто керує минулим, – каже партійне гасло, – той керує майбутнім; хто керує сьогоденням, той керує минулим».

Отже, в чому феномен  роману «1984» ?

В тому, що для кожної людини, кожного покоління прочитання книги дає індивідуальний сенс.  Роман, який бентежить, зворушує, змушує визнати його правдивість і замислитися. Антиутопія, яка так схожа на реалізм.