Підлітковий булінг: що це та як боротися

Авторка: Олена Гусарова

   Булінг - це  діяння (дії або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи. Але всі ми звикли синонімізувати його з простим цькуванням.

Сьогодні розбираємося детальніше звідки взявся підлітковий булінг, як його виявити та що робити.

   Найчастіше булінг зустрічається у школах, оскільки діти, вперше опинившись за межами контролю батьків, не дуже замислюються над наслідками своїх вчинків. Причиною булінгу може стати що завгодно: колір шкіри, стиль одягу, хобі, занадто дорогі або дешеві речі, риси обличчя, вага тощо. Всі звикли думали, що булінг – це лише фізична шкода, але насправді це далеко не так. Саме через це часто батьки навіть не здогадуються, що проходить їх дитина. Іноді це можуть бути удари кулаків, а іноді бажаючим зайнятися булінгом навіть не потрібно розмовляти з жертвою, аби досягти свого. Отже, розгляньмо види булінгу, які існують.

Вербальний булінг

Вербальним, або словесним, булінгом є образи, словесне приниження, залякування, вигадування насмішливих прізвиськ тощо. На жаль, дорослі часто не відносяться серйозно до такого булінгу, вважаючи, що жертва може просто проігнорувати його. Насправді ж, як би дитина не старалась, поступово вона почне вірити в слова ображчиків. Дуже важливо вчасно помітити, що підлітка цькують, і вжити необхідних заходів.

Соціальний булінг

У випадку соціального булінгу нападники не мають жодної потреби якось взаємодіяти з підлітком, щоб принизити його. Навіть навпаки — вони знущаються з жертви, ігноруючи її та роблячи вигляд, що її не існує. Таким видом булінгу також вважається поширення чуток про людину, насмішки над нею за її спиною та інші дії, які можуть зіпсувати соціальний імідж жертви.

Фізичний булінг

Удари, стусани, пошкодження особистих речей — все це відноситься до фізичної форми булінгу. Такий булінг, та і будь-який інший теж, залишає не тільки очевидні сліди, як-от синці та зіпсоване майно, а і сліди на психіці. Якщо вчасно не завадити кривдникам, жертва булінгу втрачає почуття безпеки, впевненість у собі та здатність довіряти людям.

Кібербулінг

Кібербулінг — це цькування в Інтернеті: нав’язливі повідомлення з образами, поширення поганих чуток у соціальних мережах тощо. Люди, які займаються таким булінгом, мають значно більше свободи, ніж ті, хто займається іншими його видами. Через це вони є набагато небезпечнішими за інших, проте від них також найлегше позбутися, оскільки зібрати докази кібербулінгу значно простіше, ніж, наприклад, соціального булінгу.

Що робити, коли ви помітили ознаки булінгу?

Першим кроком до зупинення булінгу є його виявлення. В більшості випадків жертви булінгу не просять про допомогу, тому потрібно бути достатньо уважним до своєї дитини/сестри/брата/друзів  і вчасно помітити ознаки того, що він/вона зазнає цькувань.

Ознаки, про які необхідно знати:

 

- порізи, синці на шкірі

- порваний або забруднений одяг

- безсоння, біль в животі

- різка зміна поведінки

- замкнутість, пригніченість

- тривожна або, навпаки, зухвала поведінка

- агресивність

- занижена самооцінка

- уникнення розмов про школу

- небажання ходити до школи

- підвищення або зниження апетиту

- зникнення особистих речей

   Отже, булінг, як правило, здійснюється в таких місцях, де контроль з боку дорослих менший або взагалі відсутній. Це може бути шкільне подвір’я, вбиральні, роздягальні, спортивні майданчики. Інколи, дитина піддається знущанням і поза межами школи. Навіть удома жертву булінгу можуть продовжувати цькувати, надсилаючи образливі повідомлення на телефон або через соціальні мережі.

Естонська Республіка передала для потреб Збройних Сил України мобільний польовий шпиталь Role 2.

Міністр оборони України Олексій Резніков разом із Командувачем Медичних сил Збройних Сил України генерал-майором медичної служби, Тетяною Остащенко, провів зустріч з Міністром оборони Естонії Ханно Певкуром, повідомляє сайт МОУ.

Символічний ключ від шпиталю з рук Ханно Певкура прийняв Олексій Резніков та передав генерал-майору медичної служби Тетяні Остащенко.

Міністр оборони від імені Українського народу висловив щиру вдячність за надзвичайно важливий подарунок Естонії.

– Ми високо цінуємо допомогу, яку надає Естонія для лікування наших поранених та для сфери військової медицини. В Україні більше восьми років триває війна. За цей час загинули й отримали поранення тисячі українських захисників. Разом робимо все, щоб поранених було менше й сподіваємося на подальшу підтримку України у боротьбі з російським ворогом. На відміну від росії, Україна цінує своїх громадян та воїнів, дбає про їхній захист та гідне медичне забезпечення, – наголосив Олексій Резніков.

Міністр оборони Естонської Республіки висловив слова підтримки Україні та наголосив, що Естонія готова надавати допомогу Україні з медичним обладнанням та підготовкою медперсоналу ЗСУ за кордоном.

Генерал-майор медичної служби Тетяна Остащенко зазначила, що міжнародна підтримка української медицини в умовах воєнного стану значно  підвищує  рівень надання кваліфікованої медичної допомоги, адже саме польові шпиталі – ключовий елемент для надання допомоги постраждалим у районах бойових дій.

Книги української літератури, які варто прочитати

Авторка: Анастасія Сорока

   Кожен у своєму житті зустрічав людей, які вважали, що українська література є нудною і занадто трагічною. Ті, хто так кажуть, ніколи по-справжньому її не читали. А чи задумувались ви, чому в творах української літератури справді є багато сумних історій, але обов’язково з хорошим закінченням? Жорстокі події дійсно відбувались з українцями, але наш народ ніколи втрачав віри у краще і знав, що світло завжди перемагає темряву. Письменники, які й самі були свідками чи жертвами таких подій, передавали все на папері. Адже про що ще вони могли писати, як не про долю свого народу? Можливо, саме так вони хотіли застерегти нащадків від великої помилки - не зближуватись з ворогом, а гнати його геть. 

   Література формує світогляд людини, вона є відображенням цінностей і ментальності народу. Українська література показує, якими хоробрими, добрими, розумними та волелюбними є українці, наскільки сильною є нація, на долю якої випало багато жорстокості, але разом з тим і багато щастя, адже жити у такій красивій країні з людьми, які понад усе люблять свою Батьківщину, які ніколи не здаються і вірять в світло та добро, дано не всім. 

   Якщо ви звернетесь до української літератури сьогодні, ви більше пізнаєте Україну та український народ, а, отже, себе. Варто прочитати ці книги, щоб переконатися у правильності моїх слів.

Іван Багряний "Сад Гетсиманський"

   Іван Багряний був засуджений на 5 років заслання на Далекому Сході за свою проукраїнську позицію, пізніше відбував покарання у Харківській в’язниці НКВС, про яку написав у романі "Сад Гетсиманський". У роки Другої світової війни йому вдалося виїхати до Німеччини, де і прожив до кінця свого життя. Письменник говорив: "Мені моя Вітчизна щоночі сниться". Настільки він тужив за Україною, але повернутися додому вже не зміг. 

Роман з автобіографічними елементами - "Сад Гетсиманський" - був першим твором, в якому розповідається про радянські табори - місця безправ'я, нелюдських страждань та принижень. Але у творі Іван Багряний психологічно переконливо демонструє, що навіть в самому пеклі можна чинити опір злу, що добро є незнищенним і людський дух є незламним. Письменник вірив, що людина - це найвеличніша з усіх істот, і таку людину він описує у своєму романі.

Олександр Довженко "Україна в огні"

   Видатний режисер та засновник жанру кіноповісті Олександр Довженко також потрапив під каток радянського союзу. І хоч над ним не знущались у радянських в’язницях, але заборонили жити в Україні і змусили жити в москві. Він помер і похований на чужині. В останні роки свого життя Довженко записав у щоденнику: «Я вмру в москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».

"Україна в огні" - кіноповість, присвячена подіям Другої світової війни на території України, долі сільської родини та простих селян. Через увесь твір проходить тема про незламність сили і непохитність духу людини, здатність до визвольної боротьби, впевненість у перемозі над ворогом, символ безсмертя українського народу. Дуже перегукується із сучасними подіями. 

Юрій Винничук "Танго смерті"

   Книга сучасного українського автора, видана у 2012 році. Історія в романі «Танґо смерті» має дві сюжетні лінії. Події розгортаються в довоєнному Львові та під час Другої світової війни. Автор добре описує той час, коли у Львів прийшла радянська армія, яка недолуга вона насправді була. Навіть вище начальство дивувалося, як можна так гарно жити. Наприклад, жінки командирів не знали, що таке туалет, і набирали з нього воду в чайник. Нічого не нагадує? Четверо друзів, головні герої твору — українець, поляк, німець і єврей, переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але ніколи не зраджують своєї дружби. Паралельно у наші дні у Львові та Туреччині відбуваються інші події з іншими героями. Обидві сюжетні лінії сходяться у фіналі, яким ви точно будете зворушені. 

Сергій Жадан "Інтернат"

   Книга сучасного українського автора, видана у 2017 році. Події роману відбуваються на Донбасі впродовж трьох зимових днів 2015 року. Вчитель української мови Паша вирушає до міста, щоб забрати звідти свого племінника, який живе в інтернаті. Час для здійснення такої мандрівки є не зовсім вдалий, адже українська армія намагається покинути місто, яке оточують сепаратисти. Назва «інтернат» використовується як метафора, під якою мається на увазі неукоріненість та загубленість, адже люди в інтернаті відчувають себе саме так. Автор зображує це почуття неукоріненості на прикладі регіону Донбас, та вказує на те, що подолання цього почуття — один із найважливіших факторів для перемоги і закінчення війни.

Найліпші друзі України і бійці за європейську безпеку

Авторка: Ріка Брезецька

   

З 24 лютого з вуст керівництва України лунають заклики на рахунок потреб: потреба в амуніції,потреба в медикаментах,потреба в зброї, в гуманітарній допомозі, в бійцях інформаційного та культурного фронту.

   І в умовах агресії рф проти України перед цивілізованим світом постала непроста задача-консолідуватися заради безпеки у просторі Європи і допомогти Україні перемогти спільного ворога.

   Кожна країна Заходу визначила для себе,наскільки вона зацікавлена в цьому і, як наслідок, прийняло певну позицію в умовах сьогодення.

   Як правило,позиції стосовно України розділились на:

-  Прибічників москви.

-  Умовні союзники України, чия допомога Україні гальмується бажанням налагодити гарні зв‘язки з рф.

-  Союзники України.

   Поговоримо про останніх.

   Деякі з всіх цих країн здійснюють допомогу через співчуття Україні, поєднуючи також з інтересами своєї країни

   Виділимо з них:  Польща та країни Балтії.

   Геополітичне положення цих держав у випадку програшу України однозначно стане неймовірно уразливим. Вважаючи, що військова агресія рф може розповсюдитись не тільки на територію України, уряд Польщі передав Україні озброєння на суму приблизно 1,6 мільярда доларів.

   Допомога Естонії складалася з мін, гаубиць, протитанкових гармат, автоматичної зброї, гранатометів. За даними Кільського інституту світової економіки, Естонія надала Україні найбільшу допомогу серед усіх країн світу у співвідношенні до власного ВВП — 0,8%

   Латвія.

   Латвія і Литва надіслали зрк «Стінгер», боєприпаси та інші оборонні спорядження.

   Особливо показовим знаком підтримки став весняний візит президентів Литви Гітанаса Науседи, Польщі Анджея Дуди, Естонії Алара Каріса і Латвії Егілса Левітса до розбитої окупантами Київщини.

   

   Великий союзник - Британія

   Завдяки Прем‘єр-Міністру Борису Джонсону та його уряду, Україна була оснащена летальною зброєю, отримала плацдарм та професіоналів для підготовки українських бійців.

   Окрім того, нова Прем‘єр-Міністерка ВБ Елізабет Трасс неодноразово виступала перед світом з заявами щодо підтримки України.  

   Очільниця Великобританії не лишилася осторонь ядерного шантажу росіі і заявила,що її країна в критичному випадку готова застосувати ядерну зброю проти агресора. 

   Варто зазначити,що великий відсоток наданої медичної допомоги Україна одержала саме від британців.

   Фінляндія та Швеція 

   Всі добре пам‘ятають заяви керівництва рф про «зменшення присутності НАТО навколо російських кордонів». Частково завдяки Швеції та Фінляндії, росія в цьому питанні зазнала ураження. Звісно, перед цим лунали гучні заяви в бік Фінляндії, бажання залякати її війною і схилити до відмови від членства в НАТО, але непохитні фінни стояли на захисті демократії. 

   Швеція також проявила неабияку політичну мужність. Не зважаючи на економічний спад країни ,Стокгольм чітко притримується санкцій та, окрім того, казав, що «Мінськ» не повинен перетворюватися на процес, у якому велика держава каже Україні, яким має бути зміст її Конституції.

   І, звісно, наш найбільший союзник - США, які наразі відіграють ключову роль у зовнішній політиці України і спонуканні інших європейських країн до дії. Окрім постійного надання пакетів військової допомоги, організації міжнародних платформ для просування питання України і підписання ленд-лізу, американські професіонали, в тому числі, з галузей ЗМІ, не дають темі війни рашистів з Україною загубитися між сотень інших тем і щодня нагадують-безпека України - це безпека всієї Європи. 

Мистецтво: чому ж воно нас манить?

Чи помічали ви колись неймовірну тягу до якоїсь картини, книги чи іншого витвору мистецтва? Ви наче залежність від цього маєте і перечитуєте, переглядаєте це знову і знову і не можете відірватися, знаходите в цьому спокій чи просто комфортний стан вашої душі. Але чи задумувались ви колись чому це так?

Що головне в мистецтві? Емоції, емоції які туди вкладає автор і які воно у вас викликає. Митці наче грають вашим сприйняттям, щоб викликати у вас відчуття, без різниці які, позитивні чи негативні. Адже найгірше для митців – байдужість до своєї справи.

Геніальні автори ще й хороші психологи, вони розуміють соціальну повістку, актуальність якогось питання і працюють, наприклад, з полотном і фарбами так, що люди просто по 30 хвилин не можуть відірвати погляду від картини. Саме тому в образотворчому мистецтві головне це не реалістичність, а сенс та ідея, саме з цього виріс авангард і у цьому сенс чорного квадрату.

Всі ці критерії дійсні і для інших видів мистецтва. Кіно, література, музика, все це викликає у нас емоції. Ми залежні від своїх почуттів, адже у їх наслідку ми отримуємо дофамін та ендорфін – гормони радості. З цього  можна робити висновок, що ми залежні від мистецтва і насправді, це дуже добре для нас, як особистостей.

Авторка: Єлизавета Капустянська

Модні дома, які підтримали Україну

       

Авторка: Христина Корнєва

       

       Великою підтримкою для України з модної індустрії став всесвітньо відомий Дім Balenciaga. Окрім показу на початку повномасштабного вторгнення, в якому можна було помітити кольори українського прапору, Дім допомагає біженцям гуманітарною допомогою, а також креативний директор Дому, Демна Гвасалія, долучився до платформи United24. 

Не менш відомий Дім Chanel пожертвував 2 мільйони євро на допомогу біженцям, які залишили свої домівки через війну. Також Дім закрив свої магазини на території країни-агресора. 

Dior на показі своєї кутюрної колекції осінь/зима запросили українську художницю Олесю Трофименко, яка допомогла зробити вишиті полотна в українському стилі. Окрім вишитих полотен, українські візерунки можна було розгледіти й на самому одязі колекції.

Бренд Karl Lagerfeld висловив публічну підтримку українцям та повністю зупинив роботу в рф.

      Такі Дома як Jimmy Choo, Gucci, Valentino, Giorgio Armani, Fendi, Celin та ще близко 70 брендів переказали кошти на допомогу біженцям та висловили українцям свою пітримку.

Модну індустрію важко уявити дотичною до мілітарної, але Дома висловлюють свою підтримку українцям та закривають магазини на території країни-агресора.

Український кінематограф: історія розвитку

   Кожного року у другу суботу вересня в Україні відзначається День українського кіно. Це свято було започатковано ще 12 серпня 1996 року указом Президента України. До початку повномасштабної війни, українці регулярно відвідували кінотеатри та могли ознайомитися з фільмами вітчизняного виробництва. Найуспішніші українські фільми останніх років: Захар Беркут, Гуцулка Ксеня, Крути 1918, Ціна правди тощо. Але український кінематограф почав існувати до часів незалежності, і має власну тривалу історію, що розпочалась ще у кінці 19 століття. 

   Незважаючи на думку, що основоположниками кінематографа є брати Люм’єри – рука українця тут теж була прикладена. Механік Йосип Тимченко у 1893 році винайшов прототип сучасного кінознімального апарату. Тимченко відзняв короткі кадри, що показували метальників списів та вершників, і продемонстрував на 6-му засіданні секції фізики ІХ з'їзду російських натуралістів та лікарів у Москві. Але не дивлячись на можливий всесвітній успіх, Тимченко не отримав від Російської імперії коштів на подальший розвиток винаходу. Приблизно у цей же час, світ побачив винахід Люм’єрів, через що досі точаться суперечки щодо першості винаходу. 

   У вересні 1896 року фотограф Альфред Федецький зняв декілька хронікальних сюжетів у Харкові. А того ж року у Львові розпочались систематичні покази французьких фільмів. У грудні був влаштований  перший кіносеанс у Харківському оперному театрі. Першими фільмами в Україні були екранізації відомих театральних вистав: «Наталка Полтавка», «Наймичка» і «Москаль-чарівник». До речі, у зйомках «Наталки Полтавки» брала участь відома українська акторка Марія Заньковецька. Згодом з’явилася ідея відзняти фільм на історичній основі, так світ побачив фільм «Богдан Хмельницький» за п'єсою Михайла Старицького.

   З 1919 року починається масове одержавлення кіно у Радянській Україні. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, а в 1928 ввели у роботу київську кінофабрику, яка у майбутньому стала Київською кіностудією імені О. Довженка. У цей період активно випускалися екранізації творів української літератури: «Борислав сміється», «Микола Джеря» «Тарас Трясило». У Одесі в той час знімали фільми під керівництвом російських режисерів. 1925 року відбувся показ фільму «Броненосець Потьомкін», який увійшов у «10 найкращих фільмів світового виробництва», а сама стрічка відтоді є візитною карткою Одеси. 

   Важливу роль в українському кінематографі відігравав О. Довженко. Саме його діяльність зробила український кінематограф відомим на весь світ. Найбільш відомими кінофільмами є: «Арсенал», «Звенигора» «Земля». Останній, за результатами опитування на Всесвітній виставці в Брюсселі, відносять до «12 найкращих картин усіх часів». 

   Під час другої світової війни, українське кіно було евакуйовано на схід та присвячено воєнній тематиці. Справжнім шедевром вважають фільм «Райдуга» Марка Донського, що описує окуповане фашистами українське село. Кінокритики були вражені драматичним сюжетом та художніми прийомами.  Кінострічка отримала найціннішу кіно нагороду - «Оскар» 1944 року в номінації «кращий іноземний фільм». 

Мабуть, усі чули про фільм «Україна в огні» Довженка, що також присвячено подіям війни та долі селянських родин. Цікаво те, що спочатку до фільму поставилися схвально усі, у тому числі й тодішній голова СРСР Й. Сталін, але з часом стрічку піддали жорсткій критиці. Усе через те, що у фільмі не розкрили важливість ролі Сталіна у перебігу війни. Загалом, у фільмах воєнних часів намагалися показувати легку перемогу над фашизмом з мінімумом втрат. 

   У «відлигу» з’являється велика кількість нових українських фільмів, які досі користується популярністю: «Весна на Зарічній вулиці» Хуцієва і Миронера, «Сон» Денисенка та «За двома зайцями» Іванова. У 60-70х роках світ дізнався про таких відомих режисерів та акторів як: Сергій Параджанов, Микола Мащенко, Іван Миколайчук, Юрій Шумський, Богдан Ступка. Одночасно був відзнятий фільм «Тіні забутих предків», який взяв участь у 7 Міжнародному кінофестивалі в Аргентині. 

У роки «застою» в Україні дуже загострилася цензура та заборони. Цькування українізації, впровадження всього російського, згортання дисидентського руху вплинули на українське кіно, а деякі стрічки були заборонені («Криниця для спраглих», «Комісари»). Але Леонід Биков знімає картину «В бій ідуть одні старики», що стає феноменом того часу. У цей час розвивається неігрове кіно, Київська кіностудія знімає науково-популярні фільми. 

   Перед розпадом СРСР, почали знімати фільми, що висвітлювали соціальну проблематику. До них належить «Астенічний синдром» Муратової, що розповідає про людей з депресивними розладами, і займає 6-у позицію у списку «100 найкращих фільмів українського кіно». Також знаменитим фільмом того часу є «Лебедине озеро. Зона» Іллєнка, що був представлений на Каннському кінофестивалі. 

   Український кінематограф продовжив розвиватися у часи незалежності. Деякі стрічки висувалися на премію Оскар та отримали світове визнання, серед останніх: «Додому», «Донбас», «Атлантида». Держава підтримує зйомки історичних та документальних серіалів і фільмів. А університети щороку випускають сотні спеціалістів факультетів сценічного мистецтва. Тож немає жодних сумнівів, що після нашої перемоги, українські режисери та актори будуть й далі дивувати нас своїми кіношедеврами. 

Авторка: Єва Сластнова