«Дій», незважаючи ні на що: знайомство з молодим театром-студією в Одесі

Авторка: Інна Комаренко

«Початком мистецтва світу є театр», - Лесь Курбас.

     В сучасному світі систему культури важко уявити без театру. Це особливий вид творчості, де художньо відображається життя завдяки сценічній дії акторів. Своєю майстерністю гри вони наче занурюють глядачів в паралельну дійсність, де людина починає переживати емоції, чути звуки, відчувати запахи і перейнятися почуттями персонажів, яких зображують на сцені.

     Вперше моє знайомство з театром відбулося ще у школі, в Таврійському ліцеї мистецтв у Херсоні. Наш театральний колектив «Експромт» ставив різноманітні вистави, останніми з яких були «Дім мого серця» та «Вічна сила кохання». Разом з іншими учбовими театрами він брав участь у Театральній ході в Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії», метою якого є популяризація театру як мистецтва та ознайомлення глядача з найцікавішими знахідками театрів різних областей України та інших країн.        

     Сьогодні життя українських театрів продовжується. Незважаючи на складні обставини, театри Києва, Львова, Харкова, Миколаєва та інших міст працюють для своїх глядачів: ставлять прем’єри, показують вистави, їздять із гастролями. Свою роботу відновили й державні театри Одеси. Більш того, тут народжуються маленькі театральні студії. Серед них театр-студія, яку мені пощастило відвідати. Вона має назву «Дій».

     Як на мене, назва театру-студії асоціюється з закликом діяти, ніколи не опускати руки. Це також може означати наполегливість. За словами фейлетоніста Леонарда Піттса, бути наполегливим означає «стійко й непохитно триматися певної мети, справи або якогось стану, незважаючи на перешкоди й невдачі». Тож, навіть у скрутні часи, незважаючи ні на що, ми можемо бути в дії та насолоджуватись активним ритмом життя.

     Український театр-студія «Дій» в Одесі розпочав свою роботу влітку 2022 року. На своїй сторінці в соцмережі Instagram організатори пишуть, що ставлять вистави за мотивами українських творів, проводять курси акторської та ораторської майстерності, створюють спільні проекти з театральними і кіно-діячами Одеси й України, проводять зустрічі театралів для обміну досвідом і мотивацією.

     За описом на сторінці, цілями створення нової театральної студії є: просування і розвиток української мови і культури в Одесі, підтримка і можливості розвитку для професіоналів і аматорів, спільна боротьба на культурному фронті за свободу і незалежність України.

     Тож кожен, хто знаходиться в Одесі та все життя мріяв виступати на сцені, почуватися вільно на публічних виступах та просто провести цікаво час в україномовному середовищі, може відвідати новий театр «Дій».

 

Переваги та недоліки дистанційного навчання

Авторка: Яна Трегубова

     Спочатку через пандемію коронавірусної інфекції, а згодом початок широкомасштабного вторгнення рф до України студентам і викладачам довелося звикати до нового формату навчання.

     Дистанційне навчання довелося вводити екстрено: жоден вищий навчальний заклад не був до цього повністю готовий.  Для такого режиму потрібно навчити викладачів новій системі, налагодити процес відправки та перевірки домашніх завдань - буквально побудувати навчальний процес заново. Крім того, немає єдиної платформи для дистанційного навчання - ВНЗ доводиться задовольнятися загальнодоступними програмами:
     Слухати потокові лекції в запису дуже зручно: з одного боку, ніхто не відволікає, з іншого - звернутися до них можна в будь-який зручний час, а не о 9 ранку, як це могло бути в розкладі.  До того ж незрозумілі моменти в запису можна прокрутити кілька разів - а значить, не потрібно конспектувати.
     Платформа Zoom, створена для віддаленого конференц-зв'язку, набула популярності саме в розпал карантину.
     За словами 9 із 10 опитаних студентів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна платформа Zoom є неоднозначною, бо при тому, що вона легка і зручна, є недолік у вигляді того, що підключення часто обривається. Нерідко значна частина заняття йде на налаштування з'єднання.
     Студенти інших університетів також висловлюють думки щодо використання навчальних платформ.
     - Варто, мабуть, заздалегідь навчити всіх користуватися навчальними платформами, - розмірковує Валерія Камчатна, студентка ХНМУ, - щоб не витрачати час на налаштування. 
     Усі студенти, яких я опитала, відзначають, що «дистанційка» сильно економить час.  Харків - місто велике, часто на дорогу від будинку до університету займає понад годину.  Дві години вільного часу в день для одних - можливість відпочити та присвятити час хобі, для інших - шанс надолужити згаяне.
     - Я намагаюся витрачати заощаджений час з користю, - розповідає Єлизавета Шушура, студентка юридичного факультету ХНУ імені В.Н Каразіна - Наприклад, проводити більше часу з сім'єю. 
     - Великий мінус дистанційного навчання для мене стосується самоорганізації, - зізнається Веклич Анна, студентка філологічного факультету ХНУ імені В.Н Каразіна - Мені важко взяти себе в руки й почати працювати.
     Загальне сприйняття молоддю дистанційного навчання є неоднозначним. Попри проблеми з організацією навчального процесу, студенти намагаються знайти для себе плюси у вигляді появи додаткового вільного часу, а також у зміні споживання інформації.
     Ось так виглядає дистанційне навчання очима студентів. Я, як студентка, підтримую думку, щодо того, що основними мінусами є непідготовленість системи освіти до умов дистанційного навчання. Це можна вирішити шляхом підвищення кваліфікації викладачів у сфері сучасних технологій, а також підтримкою студентів через зв’язок у соціальних мережах.
     Ось так проходило дистанційне навчання під час пандемії коронавірусу, з того моменту пройшло два роки. Наразі наші студенти та викладачі знов вимушені звернутися до віддаленого формату проведення занять через повномасштабне вторгнення Росії на територію України. Я опитала тих самих людей ще раз з метою дізнатися чи змінилось щось.
     « За два роки дистанційного навчання у нашому університеті цей процес вже проходить максимально злагоджено. Викладачі нарешті опанували різні програми для зв’язку зі студентами. Усі студенти призвичаїлися до відвідування лекцій та практичних онлайн. Проте, єдине, що є проблемою, як для медичного студента, мені не вистачає практичних занять у лікарнях.» – Валерія Камчатна, студентка ХНМУ.
     « Наразі дистанційне навчання мене вражає, не дивлячись на війну, що зараз повність поглинула наше життя, ми продовжуємо відвідувати заняття. Насправді, я вважаю, хоч наш університет і не є досконалим, проте така злагоджена робота заслуговує на увагу. До речі, минуло два роки, а дистанційне навчання досі дозволяє витрачати час з користю. » – поділилася Єлизавета Шушура, студентка юридичного факультету ХНУ імені В.Н Каразіна.
     «Два роки тому я розповідала про те, що мені важко взяти себе в руки і почати щось робити на дистанційному навчанні. Від початку війни, коли я побачила наших викладачів, деякі з яких сидять у коридорах та підвалах, мотивація в мене з’явилась сама по собі. Такі вчинки дійсно надихають щось робити.» – розповідає Веклич Анна, студентка філологічного факультету ХНУ імені В. Н Каразіна.
     Особисто від себе, як від студентки, хочу наголосити про те, що за два роки освітній процес в онлайн форматі дійсно змінився, студенти та викладачі змогли опанувати такий формат навчання. Особливої уваги заслуговує те, що попри будь-які умови, ми продовжуємо навчатися та здобувати нові знання.

Творчий фронт на варті війни або як мистецтво допомагає під час війни

     Протягом багатьох століть українську культуру безжалісно намагалися знищити. Ліквідування надбань українською мовою, репресії майстрів, розстріляне відродження. Кількість вжитих заходів вражає, адже всі вони спрямовані на те, щоб стерти будь-які українські здобутки. Проте, українці – незламна нація, встояли тоді, боримося і переможемо зараз.

     Мистецтво завжди надихало і було зброєю, тим більше під час війни. Хтось доносить правду словом, хтось музичним інструментом, а хтось пензлем, все з метою, щоб не тільки зберегти, але й поширити в маси українську культуру. Оскільки, під час російсько-української війни, кожен українець боронить свій фронт: і не лише військовий, волонтерський, гуманітарний чи інформаційний, а й українсько-мистецький фронт.

     В Україні і за кордоном митці намагаються своєю творчістю підіймати бойовий дух військових, підбадьорювати громадян держави доносити  правду про війну і агресію Росії в Україні.

     Співаки, музичні групи та артисти проводять благодійні концерти на підтримку ЗСУ та постраждалих від війни українців по всьому світу. Закордонні зірки, а також актори, музиканти, співаки, поети, художники об’єднуються задля  підтримки України. 

     Окрім благодійних концертів, деякі вітчизняні артистів також стоять на варті захисту Батьківщини в різних містах, допомагаючи не тільки словом, а й  ділом. Так, лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя 24 лютого 2022 року  лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя змінив сценічний костюм на військову форму, а мікрофон – на зброю. Сьогодні ж він – знову на культурному фронті, з якого у будь-який момент готовий повернутися на передову.

Діана Шликова

"Знаю - ЩО? Знаю - ДЕ? Знаю, що НЕ підведе..."

     1 лютого Музей Марії Заньковецької широко відчинив двері для відвідувачів. В арт-просторі цього будинку-музеї першої народної артистки України відбулося феєрічне відкриття прем’єри персональної виставки фотографій відомого українського фотохудожника сирійського походження Рамі Албустанлі «Знаю - ХТО! Знаю - ДЕ! Знаю, ЩО не підведе!».

     На виставку завітало багато гостей, співробітників та друзів фотомайстра, щоб привітати його із яскравою подією його життя. Під час заходу були урочисті виступи та теплі привітання митця. Виставка стала приємною можливістю поспілкуватися із автором та сфотографуватися з ним на память. Так хто ж він є, цей митець в Україні із Сирії? А сталося у його житті так, що 11 років тому громадянином України Рамі Албустанлі змусила стати війна на його малій Батьківщині, де «русский мир» у вигляді московських найманців влаштував геноцид для багатьох сирійців. Постраждав тоді й Рамі….Після чого переїхав до Криму; на жаль, «русский мир» наздогнав його і там, і наразі Албустанлі мешкає  в Києві.

     З того часу він не просто живе в Україні, а ще займається громадсько-корисним бізнесом.  А свій вільний час пан Рамі витрачає на заняття художньою фотографією. У його творчому портфоліо вже більше 1000 довершених світлин, переважна частина яких присвячена зображенням культури та загалом краси нашої чудової держави - України. Окрім цього з перших днів російсько-української війни Рамі долучився до волонтерського руху в Києві та купував за власні кошти одяг, продукти харчування, ліки для ЗСУ. І зараз він опікається нашим військом та допомагає як волонтер. А ще в планах фотомайстра провести свою чергову фотовиставку в одному з військових шпиталів Київщини у межах Міжнародного арт-проєкту «Повертайся живим!».

     Виставка стала можливою завдяки енергійному натхненню її арт- менеджера і куратора Сергій Коміссарова, який організовує не вперше такі важливі у цей важкий час виставки для шанувальників українського мистецтва. Із творчістю автора фотографій Рамі Албустанлі на виставці "Знаю - ЩО? Знаю - ДЕ? Знаю, що НЕ підведе..." всі охочі можуть ознайомитися до 15 лютого.... 

      Завітавши в Музей Заньковецької (вул.Велика Васильківська, 121) на цю виставку, відвідувачі ще можуть ознайомитися і з музейною експозицією Її основою є оригінальні речі артистки - колекція М. Заньковецької з фондів Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва України, на сьогодні одна з найбільших; новозібрані матеріали і останні дарунки родичів Г. Ф. Дядюші та І. Ф. Толочко.     

Леонід Коваленко   

Сергій Бахін

Must see: 5 фільмів для журналістів

 У світі не існує речі, про яку б не зняли кіно, журналістика тому не виключення. Когось це може зацікавити до перегляду, а когось навпаки відштовхнути. Журналістика переповнена вибуховими емоціями, новими знайомствами та сенсацією. Іноді хочеться побачити всю роботу зі сторони, зробити для себе певні висновки. 

«Стрингер», 2014 

Фільм розповідає про життя Луїса Блума, який патрулює місто вночі разом із поліцейськими в гонитві за кровавими сценами. На прикладі Лу чітко показані етапи «коригування» реальності. Спершу просто Блум знімає те, що бачить. Потім він вирішує трохи втрутитися в події, витягнувши за ноги черговий труп на освітлене фарами місце. А в кінці навмисно створює надзвичайну ситуацію, в котрій гинуть люди. 

Перегляд фільму викликає ураган емоцій, головний герой скоріше схожий на психопата, котрий готовий на все заради сенсаційного матеріалу, навіть на вбивство свого колеги. 

«Клуб зірвиголов», 2010

Перш за все, варто зазначити те, що фільм знятий на реальних подіях. Розповідається про групу фотографів та фотожурналістів, що діяла в Південно-Африканській Республіці впродовж 1990-1994 років. Цей період характеризується великою кількістю міжусобиць серед темношкірого населення. В об’єктив фотографів «Клубу шибайголів» потрапляли саме сцени насильства. Фотожурналісти висвітлювали головні конфлікти в африканських країнах. Жорстока кінострічка, котра демонструє жахливі реалії того часу. 

“Громадянин Кейн”, 1941

“Я працюю в газеті і формую суспільну думку. Як я напишу сьогодні, так завтра думатиме кожен перехожий”.

Чарльз Фостер Кейн – спершу журналіст, а згодом впливовий газетний магнат.  Невдовзі він помирає у своєму маєтку. Його останніми словами стають «трояндовий пуп'янок». Це викликало бурхливу реакцію у аудиторії. Кожен вважав, що даний вислів має прихований сенс. Журналіст Томпсон отримує завдання з'ясувати, що означали останні слова Кейна. 

На жаль, йому не вдалося виконати поручене завдання. Він приходить до висновку, що це може бути що завгодно. Останні кадри показують робітників, які спалюють мотлох, знайдений у маєтку. Вони кидають до печі старі дитячі санчата, що називались «Трояндовий пуп'янок».

«Тисячу разів на добраніч», 2013

Фільм, котрий демонструє як насправді працюють журналісти у гарячих точках. Одною із них є головна героїня – Ребекка. Вона документує дії групи жінок-смертників в Афганістані. Військовий фотограф супроводжує одну з терористок-смертниць до Кабула, де передчасний вибух бомби тяжко травмує її. Відновлюючись дома після нещасного випадку, сім’я ставить героїні ультиматум – вони або робота. Вона вибирає сім’ю. 

Згодом доньці Ребекки стають цікаві її роботи, тому разом вони вирушають в табір біженців, вважаючи, що поїздка буде безпечною. Та неочікувано стається напад озброєної групи. Жорстоко, безжалісно вони вбивають людей один за одним на місці. Жінка наказує доньці втекти у безпечне місце, натомість сама залишається, щоб зробити кадри, дивлячись своїй смерті прямо в очі. 

«Дощовий день у Нью-Йорку», 2019

Романтична комедія, що розповідає про життя закоханої пари. Ешлі — журналістка-початківець, отримує можливість взяти інтерв’ю у відомого режисера. Для неї це стає чудовою нагодою, щоб просунутись вперед серед інших. Кореспондентка відправляється на зустріч з режисером, та неочікувано для самої себе занурюється у світ кінематографа. Студентка настільки в захваті, що забуває про свого хлопця, життя якого в той час теж кардинально змінюється.

Сподіваюся, що моя добірка фільмів стане комусь в нагоді. Допоможе знайти фільм на вечір та приємно провести його за чашечкою улюбленого напою. 

Анастасія  Столбова

Дивовижні куточки Швейцарії

Країна, що звикла вражати. Вражати не тільки світовими показниками, а й природою, незвичною та різноманітною. Тут можна відпочити у повному спокої і тиші, набравши повні легені свіжого повітря і природних ароматів. Також, вас радісно вітає Швейцарія, якщо ви любитель екстремального спорту та бажаєте отримати купу яскравих емоцій. Тож, 3 місця Швейцарії, що обов‘язково потрібно побачити на власні очі. 

Виноградні тераси Лаво

Величезне царство виноградників, що утворюють довгі протяжні тераси, простягається вздовж Женевського озера. Відомо, що перший виноградник вирощували тут самі римляни, тому місце зберігає тисячолітню історію. Можна витратити години, насолоджуючись безкрайніми видами, та навіть спробувати різні смаки домашнього вина. 

Льодовик Алеч

Вдягайтесь тепліше, бо ми відправляємося у світ холодних сніжних вітрів. Льодовик Алеч - найбільший у Європі. Він входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі регіону Юнгфрау — Алеч — Бічхорн. Є 2 способи поглянути на велетня. Екстремальний шлях пропонує декілька пішохідних маршрутів по справжніх льодовиках. Більш спокійний і безпечний спосіб: слід доїхати поїздом до станції Рідеральп, звідти підйомником до Беттмерхорн, звідки починається добре промаркований шлях уздовж льодовика.

Озеро Зільс в Енгадіні

Мешканці Швейцарії згадують Зільс як найкрасивіше озеро в країні. Це свідчить про його особливості та таємниці, що так приваблюють та вражають, адже конкуренцію серед найгарніших озер Швейцарії витримати досить важко. Це місце було джерелом натхнення для багатьох відомих авторів, серед яких Ніцше та Гессе, і досі є важливим культурним центром регіону. 

Чи залежить ваша самооцінка від кількості лайків і підписників в соцмережах?

Авторка: Інна Комаренко

Чи піднімається ваш настрій, коли на ваших фото у соцмережах з’являється новий «лайк» або за вашим власним акаунтом слідкуватиме новий «фоловер»? Чи засмучуєтеся ви, якщо пост ігнорують або ж кількість підписників зменшується? Соціальні мережі є невід’ємною складовою нашого життя. За даними компанії GlobalLogistic, опублікованими на початку 2021 року, сьогодні соцмережами користуються щонайменше 60% українців (26 мільйонів). Кожен активний користувач інтернету витрачає на них в середньому дві години щодня, публікуючи дописи, обмінюючись фото та відео, реагуючи «лайками» на пости друзів чи цікавих їм особистостей. Соціальні медіа відіграють у нашому житті велику роль, тому дуже важливо усвідомлювати, як вони впливають на нас. Соцмережі можуть впливати як позитивно, так і негативно. Якщо говорити про плюси, то завдяки Facеbook, Instagram та іншим мільйони мають можливість щодня спілкуватися з рідними та друзями, які живуть за тисячі кілометрів. Сучасні соцмедіа виступають як розважальними платформами, так і майданчиками, на яких можна поширювати оголошення та новини, просувати власний бізнес, презентувати себе як особистість. Проте соціальні мережі можуть негативно впливати на наш настрій, емоційне стан, самооцінку. Наприклад, більшість користувачів схильні піддаватися впливу «лайків». У таких людей кожна позитивна реакція на пости підвищує самооцінку, а, відповідно, кожна негативна реакція занижує її. Те ж саме стосується й кількості підписників. Якщо на сторінку у соцмережі підписався новий користувач, це може підіймати настрій, а у випадку відписки, особливо якщо це знайома людина, можуть виникати питання «А чому? З якої причини? Може, щось не так з останнім постом чи “сторіс”?». Вчені з Корнелльського університету у своєму дослідженні зазначають, що самооцінка людей, які є нецілеспрямованими, є більш залежною від кількості «лайків» у соцмережах, ніж у нецілеспрямованих. Американський блогер Аманда Макміллан у колонці для The Health продовжує, що цілеспрямовані люди здатні самі проектувати своє майбутнє і діють таким чином, щоб досягти своїх цілей. А тому вони менш схильні до почуттів або залежності від негайного схвалення. Отже, наявність життєвих цілей дуже важлива для психологічного здоров'я людини.  За словами колумністки, компліменти – річ приємна, в якому б форматі її не отримували. Та якщо це буде єдиним джерелом гордості за себе, можна засмучуватися щоразу, коли пост набере замало «лайків». А самооцінка почне залежати від думки або оцінки інших людей. Тож, як не потрапити в пастку гонитви за «лайками» й «фоловерами»? Ось, що можна зробити: 1) Слідкуй, щоб твої фото і коментарі чітко показували, яка ти людина насправді, 2) будь чесним, не вдавайся до хитрощів, 3) розвивай врівноважений погляд на лайки й підписників, 4) став цілі та радій власним успіхам, не порівнюючи себе з іншими. І, як говорить одне мудре прислів’я, «нехай тебе вихваляють люди, а не власні уста».