Интернет реклама УБС

20.02.23

Вплив кіно та літератури на формування світогляду та особистості людини



Автор: Данило Огородник







Література і кіно, безумовно, впливають на людей. Вони підтримують моральний дух, сприяють розвитку інтелекту та уяви. Однак у деяких ситуаціях вони можуть бути шкідливими. Прочитайте цю публікацію, щоб дізнатися більше про те, як література та кіно впливають на світосприйняття людини і в яких випадках навіть звичайний фільм може призвести до катастрофічних наслідків.


 
Давайте трохи поговоримо про переваги фільмів і книг. Їх дуже багато. Хороші фільми та книги можуть надихати, виховувати, допомагати розвивати критичне мислення та емпатію. Також було виявлено, що фільми є засобом підвищення обізнаності про певну культуру чи меншину, а отже, вони сприяють розвитку емпатії та толерантності.

 У 2013 році Університет Дьюка на чолі з професором Девідом Кітом провів цікаве дослідження, щоб зрозуміти, як медіа впливають на світогляд людини. За результатами дослідження вчені виявили, що література та кіно можуть мати сильніший вплив на світогляд людини за будь-які інші фактори.

 Однак необмежений перегляд фільмів може мати негативний вплив на свідомість людини.

 Про це свідчить дослідження 1999 року під назвою V-chip. Експеримент мав на меті з'ясувати, чи впливають на людей сцени насильства у фільмах. Вчені запропонували дітям і підліткам користуватися телевізорами з вбудованою функцією V-chip (блокування каналів). Дослідники виявили певні закономірності. Ті, хто дивився програми зі сценами насильства, частіше демонстрували агресивну поведінку, були байдужими до проявів насильства в суспільстві, мали проблеми з комунікацією та соціальною адаптацією.

Таким чином, література та кіно можуть впливати на людину як негативно, так і позитивно. З одного боку, фільми та література сприяють розвитку таких необхідних складових нашого життя, як співчуття, уява, інтелект. З іншого боку, споживання насильницького контенту може призвести до агресивної поведінки, а також до розвитку упереджень і стереотипів.

 Джерела досліджень:

"The V-Chip Study" - дослідження впливу телевізійного контенту на дітей та використання V-Chip технології для батьківського контролю: https://repository.duke.edu/dc/vchip

"Reading Literary Fiction Improves Theory of Mind" — https://www.researchgate.net/publication/257349728_Reading_Literary_Fiction_Improves_Theory_of_Mind

 

18.02.23

Читати все підряд чи вибірково - ось в чому питання?




Авторка: Сніжана Романюк




     Хотілось б поговорити про літературу,  та чи справді це обов’язково, що ви ПОВИННІ читати її всю.

     Багато людей люблять читати.  Це одне з найпопулярніших захоплень у світі.  Люди мають різні причини для читання.  Вони роблять це для розваги, навчання чи збагачення. 

     Наприклад, люди читають, щоб дізнатися щось нове або вирішити життєві проблеми.  Існує багато різних типів книг на різні теми, такі як математика, історія, література тощо.  Однак деякі люди вважають, що  не все варто читати всім.  Вони вважають, що читання деяких книг має недоліки, особливо якщо читач не дуже освічений.

     Кожен із нас має унікальну особистість, сформовану нашим минулим досвідом і взаємодією з іншими людьми.  Наша поточна ситуація є результатом того, що сталося в минулому, і того, як ми з цим справлялися.  Наш минулий досвід допомагає нам приймати рішення в сьогоденні та формувати наші майбутні взаємодії з іншими.  Тому важливо розуміти, що ваша поточна ситуація є прямим результатом ваших минулих рішень.

     Кожна людина вчиться і росте завдяки взаємодії з іншими людьми.  Люди вчаться один у одного, спілкуючись за допомогою розмов, щоденників чи книг.  Навчання відбувається, коли люди створюють нові ідеї або рішення проблем.  Люди застосовують те, чого вони навчилися, у своєму повсякденному житті через розмови, щоденники чи книги.  Це формує наше уявлення про те, ким ми є, і допомагає нам приймати рішення щодо нашого життя.

     Люди вчаться на рішеннях, прийнятих іншими, особливо коли ці рішення позитивні чи негативні.  Люди вчаться на позитивних прикладах, коли розвивають навички або будують стосунки на основі цих прикладів.  І навпаки, люди вчаться на негативних прикладах, коли будують мирні чи ефективні міжособистісні взаємодії на основі цих прикладів.  По суті, навчання відбувається, коли ми застосовуємо те, чого навчилися, у своєму повсякденному житті через розмови, щоденники чи книги.

     «Кожен повинен читати, щоб збагатити своє життя та розвинути свою унікальну особистість» - ви сподіваєтесь саме на такий висновок, але ні.

     Читання – це має бути по-перше задоволення, і тільки після цього вже користь. Яка користь може бути взята з читання, коли ви примушуєте себе.

     Тому якщо не хочеться читати – не читайте. Не потрібно здаватись краще лише для когось. Знайдіть краще альтернативу читанню,  якщо ви справді хочете розвиватись. Це можуть бути лекції, вебінари, прослуховування через навушники чи звукові системи, перегляд Ютюбу, телеканалів…

15.02.23

Легкий дофамін та як культура споживання впливає на задоволення





Авторка: Владислава Давидовська

     Дофамін виступає нейромедіатором та гормоном який відповідає за відчуття задоволення, тим самим є одним з ключових механізмів у навчанні та мотивації, адже є важливою частиною системи винагороди. З появою соцмереж, месенджерів та інформації на будь який смак у відкритому доступі ми у певних кількостях можемо поглинати дешевий або ж низькосортний дофамін.
     Відчуття задоволення ми отримуємо саме від передчуття, Роберт Сапольскі — професор біології, нейронауки і нейрохірургії, провів дослідження звикання до соціальних мереж і назвав це явище «магією можливого», тобто коли ми дивимося у телефон ми не знаємо, отримаємо ми повідомлення чи ні, це нагадує рулетку. Коли передчуття настільки високе і повідомлення з’являється, ви отримуєте 400-відсотковий дофаміновий сплеск, відчуття насолоди.
     
     Окрім того що саме дофамін впливає на появу залежностей, проблема полягає в тому що з появою Інтернету ми можемо не витрачати час на пошуки дофаміну, ми буквально можемо вгамувати «голод» не прикладаючи зусиль. Дешевим дофаміном окрім соціальних мереж, алкоголю та ін. є ще імпульсивні покупки, еротика, відеоігри та фаст–фуд. Для того щоб не попастися у пастку залежності ми повині розглядати задоволення у довгостроковій перспективі яка принесе нам користь, важливо отримувати це саме задоволення від процесу, а не від події.
     Наша жага до соцмереж є саме поведінковою залежністю, таким чином соціальні медіа імітують людськи зв‘язки, прокручування тік–току годинами, перевірка повідомлень у інстаграмі коли є вільна хвилина, чи просто рефлективна дія коли ти перевіряєш телефон не усвідомлюючи цього. Через наче б то дешеву ціну веселощів, рівень глобальної депресії значно зріс за останні 30 років. Парадокс полягає у тому, що ми не можемо наважитися вважати це залежністю, бо в нашому розумінні залежність видима, вона вливає на всі сфери життя, на здатність функціонувати та суттєво не заважає нікому з нашого оточення. Саме дофамін спонукає нас шукати те, що на нашу думку має дати нам відчуття задоволення. Інтернет нам дає відчуття вибору та великі масштаби здобутку дофаміну, оскільки немає фактичних обмежень які могли б нас стримувати. Таким чином ми втрачаємо можливість переживати досвід та вирішувати проблеми, справлятися зі стресовими ситуаціями, які у нормі повинні нам давати досвід та сприяти особистісному розвитку.


13.02.23

Гроші – інструмент чи мета життя?





Авторка: Анастасія Столбова








     Гроші – це цінність, те, завдяки чому ми існуємо. Без грошей – немає життя. Проте чи дійсно так є? Багато хто каже, що за гроші щастя не купиш. Комусь в житті головне кохання, щоб рідна людина була поруч, маленький будиночок і топіт дитячих ніжок. Як на мене, в цьому є елементи ілюзії. Адже, щоб мати будиночок, потрібні теж кошти, а також щоб дати своєму малюку майбутнє.  В житті людина прагне одного – в старості не хвилюватись за гроші, бути достатньо забезпеченою.
     Як би це сумно не було, але ми, окрім того,що залежим від друзів, залежимо також від грошей. Навіть, щоб поїсти нам потрібні гроші. Щоб здійснити свою мрію теж потрібне грошове забезпечення. Але чи потрібно все життя працювати не покладаючи рук, щоб потім собі ні в чому не відмовляти? Доволі суперечливе питання. З одного боку, так, потрібно працювати. А з іншого, таким чином, ти вбиваєш своє здоров’я. І потім все зароблене витрачається на лікування. 
 т    Деякі люди в житті знаходять хобі, а потім монетизують його. Робота приносить їм і щастя, і гроші. Іноді, коли я знаходила нове захоплення, то намагалась отримати від цього якісь кошти. Але з часом емоційно вигорала та більше не поверталась до цього рукоділля. 
     Але уявімо світ без грошей. Можна подумати, що пануватиме хаос, дикунство. Та, на мою думку, люди все одно придумали б якусь валюту. Можливо, ними керував би не папір, а якісь «бублики» чи листочки, як було в дитинстві. 
Моя мета в житті – це робота, яка буде приносити мені задоволення, якою я буду жити та отримувати відповідну заробітну плату. 
     Отже, на жаль, гроші є одним із головних компонентів в житті. Без них доволі складно в житті, а існування на землі не приноситиме позитив.  

«Дій», незважаючи ні на що: знайомство з молодим театром-студією в Одесі



Авторка: Інна Комаренко





«Початком мистецтва світу є театр», - Лесь Курбас.

     В сучасному світі систему культури важко уявити без театру. Це особливий вид творчості, де художньо відображається життя завдяки сценічній дії акторів. Своєю майстерністю гри вони наче занурюють глядачів в паралельну дійсність, де людина починає переживати емоції, чути звуки, відчувати запахи і перейнятися почуттями персонажів, яких зображують на сцені.

     Вперше моє знайомство з театром відбулося ще у школі, в Таврійському ліцеї мистецтв у Херсоні. Наш театральний колектив «Експромт» ставив різноманітні вистави, останніми з яких були «Дім мого серця» та «Вічна сила кохання». Разом з іншими учбовими театрами він брав участь у Театральній ході в Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії», метою якого є популяризація театру як мистецтва та ознайомлення глядача з найцікавішими знахідками театрів різних областей України та інших країн.        

     Сьогодні життя українських театрів продовжується. Незважаючи на складні обставини, театри Києва, Львова, Харкова, Миколаєва та інших міст працюють для своїх глядачів: ставлять прем’єри, показують вистави, їздять із гастролями. Свою роботу відновили й державні театри Одеси. Більш того, тут народжуються маленькі театральні студії. Серед них театр-студія, яку мені пощастило відвідати. Вона має назву «Дій».

     Як на мене, назва театру-студії асоціюється з закликом діяти, ніколи не опускати руки. Це також може означати наполегливість. За словами фейлетоніста Леонарда Піттса, бути наполегливим означає «стійко й непохитно триматися певної мети, справи або якогось стану, незважаючи на перешкоди й невдачі». Тож, навіть у скрутні часи, незважаючи ні на що, ми можемо бути в дії та насолоджуватись активним ритмом життя.

     Український театр-студія «Дій» в Одесі розпочав свою роботу влітку 2022 року. На своїй сторінці в соцмережі Instagram організатори пишуть, що ставлять вистави за мотивами українських творів, проводять курси акторської та ораторської майстерності, створюють спільні проекти з театральними і кіно-діячами Одеси й України, проводять зустрічі театралів для обміну досвідом і мотивацією.

     За описом на сторінці, цілями створення нової театральної студії є: просування і розвиток української мови і культури в Одесі, підтримка і можливості розвитку для професіоналів і аматорів, спільна боротьба на культурному фронті за свободу і незалежність України.

     Тож кожен, хто знаходиться в Одесі та все життя мріяв виступати на сцені, почуватися вільно на публічних виступах та просто провести цікаво час в україномовному середовищі, може відвідати новий театр «Дій».

 

08.02.23

Переваги та недоліки дистанційного навчання




Авторка: Яна Трегубова




     Спочатку через пандемію коронавірусної інфекції, а згодом початок широкомасштабного вторгнення рф до України студентам і викладачам довелося звикати до нового формату навчання.

     Дистанційне навчання довелося вводити екстрено: жоден вищий навчальний заклад не був до цього повністю готовий.  Для такого режиму потрібно навчити викладачів новій системі, налагодити процес відправки та перевірки домашніх завдань - буквально побудувати навчальний процес заново. Крім того, немає єдиної платформи для дистанційного навчання - ВНЗ доводиться задовольнятися загальнодоступними програмами:
     Слухати потокові лекції в запису дуже зручно: з одного боку, ніхто не відволікає, з іншого - звернутися до них можна в будь-який зручний час, а не о 9 ранку, як це могло бути в розкладі.  До того ж незрозумілі моменти в запису можна прокрутити кілька разів - а значить, не потрібно конспектувати.
     Платформа Zoom, створена для віддаленого конференц-зв'язку, набула популярності саме в розпал карантину.
     За словами 9 із 10 опитаних студентів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна платформа Zoom є неоднозначною, бо при тому, що вона легка і зручна, є недолік у вигляді того, що підключення часто обривається. Нерідко значна частина заняття йде на налаштування з'єднання.
     Студенти інших університетів також висловлюють думки щодо використання навчальних платформ.
     - Варто, мабуть, заздалегідь навчити всіх користуватися навчальними платформами, - розмірковує Валерія Камчатна, студентка ХНМУ, - щоб не витрачати час на налаштування. 
     Усі студенти, яких я опитала, відзначають, що «дистанційка» сильно економить час.  Харків - місто велике, часто на дорогу від будинку до університету займає понад годину.  Дві години вільного часу в день для одних - можливість відпочити та присвятити час хобі, для інших - шанс надолужити згаяне.
     - Я намагаюся витрачати заощаджений час з користю, - розповідає Єлизавета Шушура, студентка юридичного факультету ХНУ імені В.Н Каразіна - Наприклад, проводити більше часу з сім'єю. 
     - Великий мінус дистанційного навчання для мене стосується самоорганізації, - зізнається Веклич Анна, студентка філологічного факультету ХНУ імені В.Н Каразіна - Мені важко взяти себе в руки й почати працювати.
     Загальне сприйняття молоддю дистанційного навчання є неоднозначним. Попри проблеми з організацією навчального процесу, студенти намагаються знайти для себе плюси у вигляді появи додаткового вільного часу, а також у зміні споживання інформації.
     Ось так виглядає дистанційне навчання очима студентів. Я, як студентка, підтримую думку, щодо того, що основними мінусами є непідготовленість системи освіти до умов дистанційного навчання. Це можна вирішити шляхом підвищення кваліфікації викладачів у сфері сучасних технологій, а також підтримкою студентів через зв’язок у соціальних мережах.
     Ось так проходило дистанційне навчання під час пандемії коронавірусу, з того моменту пройшло два роки. Наразі наші студенти та викладачі знов вимушені звернутися до віддаленого формату проведення занять через повномасштабне вторгнення Росії на територію України. Я опитала тих самих людей ще раз з метою дізнатися чи змінилось щось.
     « За два роки дистанційного навчання у нашому університеті цей процес вже проходить максимально злагоджено. Викладачі нарешті опанували різні програми для зв’язку зі студентами. Усі студенти призвичаїлися до відвідування лекцій та практичних онлайн. Проте, єдине, що є проблемою, як для медичного студента, мені не вистачає практичних занять у лікарнях.» – Валерія Камчатна, студентка ХНМУ.
     « Наразі дистанційне навчання мене вражає, не дивлячись на війну, що зараз повність поглинула наше життя, ми продовжуємо відвідувати заняття. Насправді, я вважаю, хоч наш університет і не є досконалим, проте така злагоджена робота заслуговує на увагу. До речі, минуло два роки, а дистанційне навчання досі дозволяє витрачати час з користю. » – поділилася Єлизавета Шушура, студентка юридичного факультету ХНУ імені В.Н Каразіна.
     «Два роки тому я розповідала про те, що мені важко взяти себе в руки і почати щось робити на дистанційному навчанні. Від початку війни, коли я побачила наших викладачів, деякі з яких сидять у коридорах та підвалах, мотивація в мене з’явилась сама по собі. Такі вчинки дійсно надихають щось робити.» – розповідає Веклич Анна, студентка філологічного факультету ХНУ імені В. Н Каразіна.
     Особисто від себе, як від студентки, хочу наголосити про те, що за два роки освітній процес в онлайн форматі дійсно змінився, студенти та викладачі змогли опанувати такий формат навчання. Особливої уваги заслуговує те, що попри будь-які умови, ми продовжуємо навчатися та здобувати нові знання.

06.02.23

Творчий фронт на варті війни або як мистецтво допомагає під час війни


     
Протягом багатьох століть українську культуру безжалісно намагалися знищити. Ліквідування надбань українською мовою, репресії майстрів, розстріляне відродження. Кількість вжитих заходів вражає, адже всі вони спрямовані на те, щоб стерти будь-які українські здобутки. Проте, українці – незламна нація, встояли тоді, боримося і переможемо зараз.

     Мистецтво завжди надихало і було зброєю, тим більше під час війни. Хтось доносить правду словом, хтось музичним інструментом, а хтось пензлем, все з метою, щоб не тільки зберегти, але й поширити в маси українську культуру. Оскільки, під час російсько-української війни, кожен українець боронить свій фронт: і не лише військовий, волонтерський, гуманітарний чи інформаційний, а й українсько-мистецький фронт.

     В Україні і за кордоном митці намагаються своєю творчістю підіймати бойовий дух військових, підбадьорювати громадян держави доносити  правду про війну і агресію Росії в Україні.

     Співаки, музичні групи та артисти проводять благодійні концерти на підтримку ЗСУ та постраждалих від війни українців по всьому світу. Закордонні зірки, а також актори, музиканти, співаки, поети, художники об’єднуються задля  підтримки України. 

     Окрім благодійних концертів, деякі вітчизняні артистів також стоять на варті захисту Батьківщини в різних містах, допомагаючи не тільки словом, а й  ділом. Так, лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя 24 лютого 2022 року  лідер гурту «Антитіла» Тарас Тополя змінив сценічний костюм на військову форму, а мікрофон – на зброю. Сьогодні ж він – знову на культурному фронті, з якого у будь-який момент готовий повернутися на передову.

Діана Шликова