Спільна мова

Авторка: Анастасія Подобана

     Не потрібно користуватись дослідженнями чи статистикою, щоб відслідкувати збільшення кількості українськомовних українців після повномасштабного вторгнення росії. Українська мова настільки утвердилась у публічному просторі, що навіть складно пригадати як було раніше. Усе ж чимало в минулому російськомовних громадян країни перемкнули свій мовний апарат на українську ще до 24 лютого. Дехто зробив це до початку війни, комусь причиною відмови від російської слугували події Євромайдану 2014 року, а хтось усвідомив важливість рідної мови незалежно від суспільних подій. Також масовий перехід на українську відбувся після оголошення визнання “незалежності” так званих “ЛНР” та “ДНР”.  Внаслідок цього в соціальних мережах організувався масовий бунт російської, суть якого полягала в репостах зі словами “это мой последний твит на русском”. Єднання України в цьому культурному питанні відчувалось напрочуд потужним у перші місяці масштабної війни, проте згодом конфлікти щодо мови стали неминучими, адже думка українців різниться. Як ж віднайти спільну мову і дійти консенсусу?

     Щоб знайти вирішення проблеми російської мови в Україні варто глянути вглиб та з‘ясувати звідки вона тут з’явилась. Пропагандистські закиди росії про “ісконно” російськомовне населення Донеччини та Луганщини вже віддавна не працюють, адже свідомі громадяни знають, що існує чимало матеріалів, аудіозаписів та карт, що доводять протилежне, зокрема Атлас української мови та аудіотека Інституту української мови НАН України, де можна побачити й почути, що ще століття тому більшість населення цих територій розмовляла саме українською. Якщо запитати звичайного школяра про мовні репресії, то, мабуть, він з впевненістю назве Емський указ та Валуєвський циркуляр, проте ці заборони не були єдиними, а найжорстокіші вчинила радянська влада вже пізніше. Боротьба проти Скрипниківщини, жорстка партійна цензура, масові арешти української інтелігенції, «розстріляне відродження» та зрештою лінгвоцид. В одному з епізодів фільму  “Заборонений” в Горлівці 1963 року вчитель української Василь Стус отримує від матері його учениці відмову від вивчення рідної мови зі словами “ви мєня прастітє, хай вона краще рускій ізучає- в житті легше буде”. 

Як усвідомити важливість мови в сучасному контексті? Існує безліч українців, які чудово знають свою історію, цікавляться політичними та культурними питаннями та загалом є патріотами своєї країни, але все ж не переходять на українську й не бачать у цьому нагальної потреби. Вважається, що в 21-ому столітті мова- це просто засіб комунікації й не більше, проте росіяни доводять протилежне. Вилучають українські книжки з бібліотек на окупованих територіях і спалюють їх, змінюють назви населених пунктів з української на російську.

     Зокрема історія із стелою на в’їзді в Маріуполь з розтягненою буквою «і» зі встромленим металевим шматком є безпосереднім доказом того, що мова важлива.

Ба-навіть українська унікальна літера “ї” стала символом супротиву й незламності в окупованому Маріуполі. Жителі міста малюють її у різних місцях, демонструючи ворогу, що Маріуполь- це Україна.

     Українці росли в різних умовах та мають різний життєвий досвід. 

Іншу сторону впливу російської на життя українців вдало розкриває інфлюенсер Данило Гайдамаха на інтерв’ю Першому каналу: «Я народився російськомовним. Це настільки жахливо, що в центрі України, народжений з українським прізвищем, ти несеш в цей світ чужу мову, бо ти є транслятором тих травм, які накладали на твою родину. Мені болить і я досі відчуваю провину, хоча я просто народився таким, але ж ні, зараз я беру відповідальність за це, бо ніхто інший цього не зробить за мене». 

     Як Данило, так і інші мають різний досвід, проте всі вірять, що російськомовні зможуть побороти свій біль, а українськомовні не відчуватимуть дискомфорт у жодному кутку країни. 

     Повага до травм не буває тільки з однієї сторони, тож не варто знецінювати досвід та почуття одне одного, бо речі, які відрізняють нас від росіян,- це єдність, підтримка, історія і пам’ять. А українська і є спільною мовою українців, тож заговоривши нею, ми зможемо її віднайти.

Допоможи собі, а потім – й іншим

     Таким став лейтмотив найбільшого форуму волонтерів України 

     Це був рекорд. Для українського волонтерства. Навряд чи його фіксуватиме «Книга рекордів України», але ще ніколи стільки волонтерів не збиралися разом. Тим більше, на своєму, можна сказати, професійному заході! Близько шести сотень. 

     Як повідомила на відкритті кількаденного заходу у Трускавці координаторка освітніх програм і супервізії міжнародної волонтерської мережі «Volunteer Community FSU» в Україні Дар'я Єфіменко, на час її виступу вже було зареєстровано 415 власне волонтерів; плюс 82 лектори і 42 координатори, які також, ті ж самі волонтери…. Великі делегації приїхали зі столиці та близького Львова, що недивно, але понад 60 делегатів надіслали Запоріжжя та Одещина, необласний Кривий Ріг був представлений трьома з половиною десятками учасників.      А загалом географічно волонтери представляли всю державу: від прикордонних з Росією північних Сум і Шостки до південного прифронтового Миколаєва… Понад двісті волонтерів з зони, близької до бойових дій.  Усього було презентовано 30 міст. Якщо додати, що до нас прибули гості з близьких Молдови і Німеччини, та далеких Ізраїлю та Сполучених Штатів, то захід став впливовим  міжнародним форумом.

     Однією з головних цілей конференції  «Volunteer Community» Ukraine стала мотивація для волонтерів, адже вигорання за  цей буремний рік стало великим навантаженням для добровольців, що віддають всі свої сили і час на допомогу іншим. 

– Ми хотіли дати волонтерам нову мотивацію у роботі, тому що наша конференція – місце, де вони можуть зарядитися новими ідеями, поспілкуватися і підтримати один одного, -- сказала Оксана Галькевич, українська директорка програм JDC, яке сприяло проведенню заходу. 

     Волонтерам необхідно розслаблятися, знімати моральне навантаження, і відновлювати ресурс, переконана Єфіменко. Бути волонтером важко, часто-густо ця діяльність пов`язана з великою небезпекою.

– Спочатку допоможи собі, а потім допоможи людям навколо, - зауважила Єфіменко, -- принцип нашої волонтерської мережі. Коли в тебе нема ресурсу, нема якісної допомоги, то ти собі ще більше нашкодиш. В рамках конференції одна з основних цілей – дати волонтерам емоційне розвантаження, нові методи по роботі зі стресом; саме тому багато сесій з цієї тематики і ми невипадково  залучили професійних психологів. Цікаво, що центри психологічної підтримки торік відкрито у Києві, Полтаві, Хмельницькому, Дніпрі, Запоріжжі, Одесі…..  

     Сесії «Стрес. Травма. Перша психологічна допомога», що відбувалися другого дня за сприяння Центру психологічної підтримки, були настільки затребуваними, що на них проводився попередній запис. На 25 осіб. А загалом за дні форуму відбулося понад сотню з гаком майстер-класів, пов`язаних зі специфікою волонтерства, проводилися креативні воркшопи з кулінарії, орігамі, арт-терапії, танцювальні й пісенні інтерактиви, просвітницькі лекції. Від досвідчених лекторів можна було дізнатися, як справлятися з конфліктними ситуаціями, як працювати з людьми похилого віку і важкохворими дітьми, взаємодіяти в команді й навчитися техніці роботи з власним ресурсом.

     Лише у післяобідні сесії першого дня автору даного матеріалу вдалося побувати на лекції Олега Ростовцева «Інформаційний світ: агітація та пропаганда. Як захиститися від їх шкоди та використовувати на благо», послухати історію створення і теперішню діяльність мережі «Volunteer Community» від Єфіменко, а також взяти участь у приготуванні хумусу. Протягом усіх днів можна було обмінятися досвідом з різних ініціатив, приміром, урбаністики, , послухати різноманітні семінари, навіть, такі незвичні, як «Неймовірна ТИ. Жінка та сексуальність», що проводила Ельвіра Маслова. 

     Щоранку всі охочі могли взяти участь у спортивних заняттях на власний вибір: фітнес, йога, тхеквон-до, і навіть такому незвичному, як нейрогімнастика. Про останнє тренерка С. Тукало пожартувала, що дана гімнастика – для лінивих, але, насправді, ці вправи – дуже важливі для тренування нашого мозку. 

     Волонтерство носило абсолютно різні й неповторні форми: хтось евакуював людей з окупованих територій, що вимагало надзвичайної концентрації, хтось у перші дні війни допомагав стареньким, купуючи тим за часів дефіциту перших днів війни продукти і товари за власні кошти, а комусь до вподоби була культурна складова, як от розчищення кладовищ, створення мозаїки чи навчання танців. 

     Наостанку роботи форуму відбувся «Ярмарок проектів». Представники «Volunteer Community» з усієї країни представляли креативні ідеї для своїх колег. Хмельничани презентували дитячий театр, кияни вчили робити свічки, а психологи вже відкритих центрів консультували без обмежень всіх охочих учасників конференції… 

Сергій Бахін

Вплив кіно та літератури на формування світогляду та особистості людини

Автор: Данило Огородник

Література і кіно, безумовно, впливають на людей. Вони підтримують моральний дух, сприяють розвитку інтелекту та уяви. Однак у деяких ситуаціях вони можуть бути шкідливими. Прочитайте цю публікацію, щоб дізнатися більше про те, як література та кіно впливають на світосприйняття людини і в яких випадках навіть звичайний фільм може призвести до катастрофічних наслідків.

 Давайте трохи поговоримо про переваги фільмів і книг. Їх дуже багато. Хороші фільми та книги можуть надихати, виховувати, допомагати розвивати критичне мислення та емпатію. Також було виявлено, що фільми є засобом підвищення обізнаності про певну культуру чи меншину, а отже, вони сприяють розвитку емпатії та толерантності.

 У 2013 році Університет Дьюка на чолі з професором Девідом Кітом провів цікаве дослідження, щоб зрозуміти, як медіа впливають на світогляд людини. За результатами дослідження вчені виявили, що література та кіно можуть мати сильніший вплив на світогляд людини за будь-які інші фактори.

 Однак необмежений перегляд фільмів може мати негативний вплив на свідомість людини.

 Про це свідчить дослідження 1999 року під назвою V-chip. Експеримент мав на меті з'ясувати, чи впливають на людей сцени насильства у фільмах. Вчені запропонували дітям і підліткам користуватися телевізорами з вбудованою функцією V-chip (блокування каналів). Дослідники виявили певні закономірності. Ті, хто дивився програми зі сценами насильства, частіше демонстрували агресивну поведінку, були байдужими до проявів насильства в суспільстві, мали проблеми з комунікацією та соціальною адаптацією.

Таким чином, література та кіно можуть впливати на людину як негативно, так і позитивно. З одного боку, фільми та література сприяють розвитку таких необхідних складових нашого життя, як співчуття, уява, інтелект. З іншого боку, споживання насильницького контенту може призвести до агресивної поведінки, а також до розвитку упереджень і стереотипів.

 Джерела досліджень:

"The V-Chip Study" - дослідження впливу телевізійного контенту на дітей та використання V-Chip технології для батьківського контролю: https://repository.duke.edu/dc/vchip

"Reading Literary Fiction Improves Theory of Mind" — https://www.researchgate.net/publication/257349728_Reading_Literary_Fiction_Improves_Theory_of_Mind

 

Читати все підряд чи вибірково - ось в чому питання?

Авторка: Сніжана Романюк

     Хотілось б поговорити про літературу,  та чи справді це обов’язково, що ви ПОВИННІ читати її всю.

     Багато людей люблять читати.  Це одне з найпопулярніших захоплень у світі.  Люди мають різні причини для читання.  Вони роблять це для розваги, навчання чи збагачення. 

     Наприклад, люди читають, щоб дізнатися щось нове або вирішити життєві проблеми.  Існує багато різних типів книг на різні теми, такі як математика, історія, література тощо.  Однак деякі люди вважають, що  не все варто читати всім.  Вони вважають, що читання деяких книг має недоліки, особливо якщо читач не дуже освічений.

     Кожен із нас має унікальну особистість, сформовану нашим минулим досвідом і взаємодією з іншими людьми.  Наша поточна ситуація є результатом того, що сталося в минулому, і того, як ми з цим справлялися.  Наш минулий досвід допомагає нам приймати рішення в сьогоденні та формувати наші майбутні взаємодії з іншими.  Тому важливо розуміти, що ваша поточна ситуація є прямим результатом ваших минулих рішень.

     Кожна людина вчиться і росте завдяки взаємодії з іншими людьми.  Люди вчаться один у одного, спілкуючись за допомогою розмов, щоденників чи книг.  Навчання відбувається, коли люди створюють нові ідеї або рішення проблем.  Люди застосовують те, чого вони навчилися, у своєму повсякденному житті через розмови, щоденники чи книги.  Це формує наше уявлення про те, ким ми є, і допомагає нам приймати рішення щодо нашого життя.

     Люди вчаться на рішеннях, прийнятих іншими, особливо коли ці рішення позитивні чи негативні.  Люди вчаться на позитивних прикладах, коли розвивають навички або будують стосунки на основі цих прикладів.  І навпаки, люди вчаться на негативних прикладах, коли будують мирні чи ефективні міжособистісні взаємодії на основі цих прикладів.  По суті, навчання відбувається, коли ми застосовуємо те, чого навчилися, у своєму повсякденному житті через розмови, щоденники чи книги.

     «Кожен повинен читати, щоб збагатити своє життя та розвинути свою унікальну особистість» - ви сподіваєтесь саме на такий висновок, але ні.

     Читання – це має бути по-перше задоволення, і тільки після цього вже користь. Яка користь може бути взята з читання, коли ви примушуєте себе.

     Тому якщо не хочеться читати – не читайте. Не потрібно здаватись краще лише для когось. Знайдіть краще альтернативу читанню,  якщо ви справді хочете розвиватись. Це можуть бути лекції, вебінари, прослуховування через навушники чи звукові системи, перегляд Ютюбу, телеканалів…

Легкий дофамін та як культура споживання впливає на задоволення

Авторка: Владислава Давидовська

     Дофамін виступає нейромедіатором та гормоном який відповідає за відчуття задоволення, тим самим є одним з ключових механізмів у навчанні та мотивації, адже є важливою частиною системи винагороди. З появою соцмереж, месенджерів та інформації на будь який смак у відкритому доступі ми у певних кількостях можемо поглинати дешевий або ж низькосортний дофамін.

     Відчуття задоволення ми отримуємо саме від передчуття, Роберт Сапольскі — професор біології, нейронауки і нейрохірургії, провів дослідження звикання до соціальних мереж і назвав це явище «магією можливого», тобто коли ми дивимося у телефон ми не знаємо, отримаємо ми повідомлення чи ні, це нагадує рулетку. Коли передчуття настільки високе і повідомлення з’являється, ви отримуєте 400-відсотковий дофаміновий сплеск, відчуття насолоди.

     

     Окрім того що саме дофамін впливає на появу залежностей, проблема полягає в тому що з появою Інтернету ми можемо не витрачати час на пошуки дофаміну, ми буквально можемо вгамувати «голод» не прикладаючи зусиль. Дешевим дофаміном окрім соціальних мереж, алкоголю та ін. є ще імпульсивні покупки, еротика, відеоігри та фаст–фуд. Для того щоб не попастися у пастку залежності ми повині розглядати задоволення у довгостроковій перспективі яка принесе нам користь, важливо отримувати це саме задоволення від процесу, а не від події.

     Наша жага до соцмереж є саме поведінковою залежністю, таким чином соціальні медіа імітують людськи зв‘язки, прокручування тік–току годинами, перевірка повідомлень у інстаграмі коли є вільна хвилина, чи просто рефлективна дія коли ти перевіряєш телефон не усвідомлюючи цього. Через наче б то дешеву ціну веселощів, рівень глобальної депресії значно зріс за останні 30 років. Парадокс полягає у тому, що ми не можемо наважитися вважати це залежністю, бо в нашому розумінні залежність видима, вона вливає на всі сфери життя, на здатність функціонувати та суттєво не заважає нікому з нашого оточення. Саме дофамін спонукає нас шукати те, що на нашу думку має дати нам відчуття задоволення. Інтернет нам дає відчуття вибору та великі масштаби здобутку дофаміну, оскільки немає фактичних обмежень які могли б нас стримувати. Таким чином ми втрачаємо можливість переживати досвід та вирішувати проблеми, справлятися зі стресовими ситуаціями, які у нормі повинні нам давати досвід та сприяти особистісному розвитку.

Гроші – інструмент чи мета життя?

Авторка: Анастасія Столбова

     Гроші – це цінність, те, завдяки чому ми існуємо. Без грошей – немає життя. Проте чи дійсно так є? Багато хто каже, що за гроші щастя не купиш. Комусь в житті головне кохання, щоб рідна людина була поруч, маленький будиночок і топіт дитячих ніжок. Як на мене, в цьому є елементи ілюзії. Адже, щоб мати будиночок, потрібні теж кошти, а також щоб дати своєму малюку майбутнє.  В житті людина прагне одного – в старості не хвилюватись за гроші, бути достатньо забезпеченою.

     Як би це сумно не було, але ми, окрім того,що залежим від друзів, залежимо також від грошей. Навіть, щоб поїсти нам потрібні гроші. Щоб здійснити свою мрію теж потрібне грошове забезпечення. Але чи потрібно все життя працювати не покладаючи рук, щоб потім собі ні в чому не відмовляти? Доволі суперечливе питання. З одного боку, так, потрібно працювати. А з іншого, таким чином, ти вбиваєш своє здоров’я. І потім все зароблене витрачається на лікування. 

 т    Деякі люди в житті знаходять хобі, а потім монетизують його. Робота приносить їм і щастя, і гроші. Іноді, коли я знаходила нове захоплення, то намагалась отримати від цього якісь кошти. Але з часом емоційно вигорала та більше не поверталась до цього рукоділля. 

     Але уявімо світ без грошей. Можна подумати, що пануватиме хаос, дикунство. Та, на мою думку, люди все одно придумали б якусь валюту. Можливо, ними керував би не папір, а якісь «бублики» чи листочки, як було в дитинстві. 

Моя мета в житті – це робота, яка буде приносити мені задоволення, якою я буду жити та отримувати відповідну заробітну плату. 

     Отже, на жаль, гроші є одним із головних компонентів в житті. Без них доволі складно в житті, а існування на землі не приноситиме позитив.  

«Дій», незважаючи ні на що: знайомство з молодим театром-студією в Одесі

Авторка: Інна Комаренко

«Початком мистецтва світу є театр», - Лесь Курбас.

     В сучасному світі систему культури важко уявити без театру. Це особливий вид творчості, де художньо відображається життя завдяки сценічній дії акторів. Своєю майстерністю гри вони наче занурюють глядачів в паралельну дійсність, де людина починає переживати емоції, чути звуки, відчувати запахи і перейнятися почуттями персонажів, яких зображують на сцені.

     Вперше моє знайомство з театром відбулося ще у школі, в Таврійському ліцеї мистецтв у Херсоні. Наш театральний колектив «Експромт» ставив різноманітні вистави, останніми з яких були «Дім мого серця» та «Вічна сила кохання». Разом з іншими учбовими театрами він брав участь у Театральній ході в Міжнародному театральному фестивалі «Мельпомена Таврії», метою якого є популяризація театру як мистецтва та ознайомлення глядача з найцікавішими знахідками театрів різних областей України та інших країн.        

     Сьогодні життя українських театрів продовжується. Незважаючи на складні обставини, театри Києва, Львова, Харкова, Миколаєва та інших міст працюють для своїх глядачів: ставлять прем’єри, показують вистави, їздять із гастролями. Свою роботу відновили й державні театри Одеси. Більш того, тут народжуються маленькі театральні студії. Серед них театр-студія, яку мені пощастило відвідати. Вона має назву «Дій».

     Як на мене, назва театру-студії асоціюється з закликом діяти, ніколи не опускати руки. Це також може означати наполегливість. За словами фейлетоніста Леонарда Піттса, бути наполегливим означає «стійко й непохитно триматися певної мети, справи або якогось стану, незважаючи на перешкоди й невдачі». Тож, навіть у скрутні часи, незважаючи ні на що, ми можемо бути в дії та насолоджуватись активним ритмом життя.

     Український театр-студія «Дій» в Одесі розпочав свою роботу влітку 2022 року. На своїй сторінці в соцмережі Instagram організатори пишуть, що ставлять вистави за мотивами українських творів, проводять курси акторської та ораторської майстерності, створюють спільні проекти з театральними і кіно-діячами Одеси й України, проводять зустрічі театралів для обміну досвідом і мотивацією.

     За описом на сторінці, цілями створення нової театральної студії є: просування і розвиток української мови і культури в Одесі, підтримка і можливості розвитку для професіоналів і аматорів, спільна боротьба на культурному фронті за свободу і незалежність України.

     Тож кожен, хто знаходиться в Одесі та все життя мріяв виступати на сцені, почуватися вільно на публічних виступах та просто провести цікаво час в україномовному середовищі, може відвідати новий театр «Дій».