Поляк, який свідомо відстоював українські інтереси

Авторка: Наталія Сливка

 Політичний діяч, історик, історіософ, соціолог, публіцист, теоретик українського консерватизму. Засновник української державницької історіографії. Один із організаторів Української демократично-хліборобської партії та «Українського союзу хліборобів-державників». Все це описується про одну людину – В’ячеслава Липинського.

   В’ячеслав Липинський  (1882 –1931).Частково публікувався під псевдонімами В. Правобережець, Nobilis Ruthenus, Василь Безрідний

   Насправді В’ячеслав народився у польській шляхетній родині, але це не завадило йому стати генієм українського походження. Ще від  матері він навчився слухати українські козацькі марші, оскільки вона їх дуже любила. А пізніше перебування у столиці дозволило більш переосмислити свої погляди, після яких долучився до зустрічей активної молоді. Липинський усвідомлював необхідність повернення українському народові,  який «живе, хоче жити і буде жити як народ незалежний», його еліти. Саме він публічно відстоював інтереси українців.

  «Наша нація – велика нація, і тишком -  нишком, невеличким коштом чіпляючи наш державний та національний віз до чужих, хоч би і великих валок […] здобути для неї волі не удасть­­ся» — так писав В’ячеслав Липинський.

https://localhistory.org.ua/texts/chitanka/viacheslav-lipinskii/

 Підкреслюючи свої ідеологічні погляди, В’ячеслав Липинський висловлювався українською мовою і просив називати його не «Wacław Lipiński», а слов’янською «В’ячеслав». Звичайно, що це все не залишилось поза увагою влади і його брошури  вилучили з книгарень та бібліотек. Також його називали зрадником, зайдою з Малоросії. Але на весь негатив, який торкався його Липинський не звертав значної уваги та вступив до "Просвіти", щоб продовжувати відстоювати у своїх працях українські ідеї. Значно для нього відіграло налагодження зв'язків з українськими культурними діячами, зокрема, Борисом Грінченком, з яким узгоджував плани перекладів для «Просвіти» польських популярних книжок, зорієнтованих на селянство. У 1908 році під псевдонімом «Правобережець» Липинський починає дописувати в київську газету «Рада», а також друкуватися в часописі «Літературно-науковий вісник».

Газета «Рада» – щоденна українська громадсько-політична, економічна і літературна газета ліберального напряму українською мовою, яка виходила у 1906–1919 роках

   У його листах теж висвітлювалися політичні та ідеологічні проблеми. Збереглось майже 1200 листів. Особливо суттєвими є його листи до політичного та національного діяча Андрія Жука(100 листів) і широковідомого мецената української культури Євгена Чикаленка (50 листів). Наприклад у листі до Андрія Жука, датованого травнем 1911 року, Липинський пише: “Маю до Вас, Товаришу, велике прохання, може б Ви довідались у Львові адресу Гаврилка і мені її якнайшвидше переслали, бо маю до його важне діло, а не знаю де він”. Невідомо, чи довгий період продовжувалося їхнє спілкування, але знаємо, що  вони обидва до кінця своїх днів залишилися вірними синами України, для яких ідея державної незалежності рідного краю була й реальною потребою їхнього життя

https://shron1.chtyvo.org.ua/Korovytskyi_Ivan/Arkhiv_Viacheslava_Lypynskoho.pdf?PHPSESSID=br5pp7cfcde96girim99k7ko21

https://nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=694

  «Протягом половини життя він був поляком. Він писав польською мовою. Його найвідоміший збірник творів називався «Z dziejów Ukrainy» з історії України, вийшов у Кракові польською мовою. І взагалі поляки вважали його своїм.»

https://www.youtube.com/watch?v=u0aPdev0hqY

Обкладинка книжки «Z dziejów Ukrainy. Księga pamiątkowa ku czci Włodzimierza Antonowicza, Paulina Święcickiego i Tadeusza Rylskiego» В’ячеслава Липинського, 1912 рік.

  Досі залишаються актуальними його слова: «Ніхто за нас не збудує державу, якщо ми самі її собі не збудуємо. Ніхто за нас не створить націю, якщо ми самі нею не станемо. Не гроші нам перш за все потрібні, а тверда віра, тверда мораль і великий порив та велика активність, випливаюча з цієї нашої внутрішньої моралі». Вислів, який вкрай важливий не лише на даний момент, а й у всі часи.

            

Шляхи виходу з кризових становищ

Авторка: Катерина Ніловка

  Війна і пов'язана з нею криза торкнулася кожного українця і кожен з нас час від часу замислюється над тим, чим він може допомогти країні в такий тяжкий період. 

  Почнемо з корупції, всі ми знаємо, яке становище в країні з цим явищем, але потрібно розуміти, що для боротьби - треба починати з себе. На жаль, громадяни навіть не усвідомлюють те, що купівля довідок в лікарів, подарунки вчителям задля підвищення оцінок, непотизм - це також корупція, з якою потрібно боротися кожному громадянину України. 

  Другим кризовим явищем є депопуляція. Вона переслідувала нашу країну й до війни, через те, що багато людей емігрують в інші країни. Наразі становище погіршилося ще більше, через відомі всім фактори. Для того щоб відновити популяцію - потрібен час, спокій в країні та стабільна економіка. 

  Третім явищем є економіка. На неї впливає абсолютно все, що коїться в країні і врегулювати всі точки впливу може тільки правильна внутрішня та зовнішня політика. 

  Звісно це не всі кризові явища, але як на мою думку - найосновніші. Прибирати безлад в країні потрібно кожному. Ми громадяни своєї держави, і це наш обов'язок. 

Чим зумовлена нова хвиля популярності театру серед українців?

Авторка: Євгенія Шевченко

 Скоріш за все ви вже встигли помітити, що театральні вистави знову отримали визнання серед українців. Це виглядає навіть трохи дивно, адже ми встигли звикнути до того, що пріоритет впав на кіно. На те є певні причини, давайте розглянемо декілька з них.

  Сучасні теми та соціальні проблеми

  Сучасні театральні вистави в Україні активно висвітлюють нагальні проблеми, політичні та соціокультурні питання, відіграючи важливу роль у формуванні суспільної думки. Цим вони привертають увагу нових глядачів, зокрема представників молодшого покоління. Цей тренд виник на тлі загального соціокультурного розвитку та прагнення театру взаємодіяти з аудиторією на більш глибокому рівні.

   Однією з основних причин цього явища є бажання співробітників театру висвітлювати сучасні реалії та показувати своє ставлення до актуальних проблем. Публіка цікавиться проблемами екології, гендерної рівності, політичної ситуації тощо. Театри, акцентуючи увагу на цих питаннях у своїх виставах, стають для глядачів не лише місцем для відпочинку та розваг, але й платформою для роздумів і обговорень.

 Таким чином, актуальність українських театрів стає справжньою магнітною силою для нових глядачів, особливо серед молоді. Вона веде до взаємодії театрів із сучасним суспільством на тому рівні, який виходить за межі традиційної розважальної функції театру.

Роль творчих інновацій

 Використання сучасних технологій у театрі — це не просто виклик традиціям, але й можливість перетворити вистави на справжні події, де глядачі знаходяться в центрі уваги. Віртуальна реальність, розширена реальність та інтерактивні елементи дозволяють створювати атмосферу, яка ламає стереотипи та зробить кожен виступ непередбачуваним і захоплюючим.

  Сучасний театр не боїться експериментів. Режисери та актори активно вивчають нові форми виразу, впроваджуючи елементи жанру в непередбачувані контексти. Це може включати в себе поєднання традиційної драми з елементами виступів чи навіть циркових номерів, створюючи унікальні спектаклі, що залишають глядачів з враженням чогось нового та неймовірного.

 Напередодні новорічних свят придбати квитки на якісні театральні вистави стає майже неможливо. Тому варто заздалегідь оцінити попит українців на театр та забронювати місця завчасно.

Як російсько-українська війна вплинула на життя птахів на теренах України

Авторка: Тетяна Мельник

  Повномасштабне вторгнення Росії стало катастрофою не лише для людей, але й для тварин. Багато видів втратили своє звичне місце життя та, так само як люди, потерпають під час воєнних дій. Великим ударом по екології країни став підрив Каховської ГЕС, який спричинив численні загрози для природних парків та заповідників на прилеглих територіях. У великій небезпеці опинились, зокрема, птахи: для них війна несе декілька ризиків. По-перше, через постійні обстріли, воєнні дії та лісові пожежі птахи втрачають можливість безпечно гніздуватись та змінюють свої шляхи міграції. По-друге, пернаті бояться обстрілів, гучні звуки змушують їх втікати з звичного місця життя, а вибухові хвилі нерідко стають причиною загибелі. По-третє війна становить велику загрозу для птахів, які живуть на водно-болотних угіддях, адже велика частина бойових дій проходить на цих чи прилеглих територіях. Український орнітолог Вадим Жуленко у інтервʼю для “Суспільне” підкреслив жорстокість російських бійців та їхню байдужість до збереження навколишнього середовища: “Для наших ворогів не існує міжнародного права чи конвенцій, тому вони в тих місцях окопуються, проводять стрільбища, навіть полігони там роблять”. Міністр захисту довкілля та природних ресурсів України Руслан Стрілець стверджує, що підрив Каховської ГЕС поставив під загрозу загибелі понад 160 тисяч птахів. 

  Іншою проблемою є неможливість вчених орнітологів проводити наукові дослідження та дбати про птахів. З початком воєнних дій багато територій, на яких проживають птахи, опинились в зоні мінування. Як наслідок, українські орнітологи не мають можливості спостерігати та вивчати птахів так, як робили це раніше. Краматорський орнітолог Максим Височин в інтервʼю для “Еко.Район” розповів про перерву в моніторингу і дослідженнях птахів: “Заплановані експедиції у різні куточки Донеччини, Харківщини та Луганщини скасовані. Навіть не уявляю, коли можна продовжити роботу там. Мабуть, не один рік території розміновуватимуть і повноцінно вивчати птахів на цих ділянках буде небезпечно ще кілька десятиріч”. Також він наголосив, що воєнні дії відлякують птахів, змушують їх шукати нові місця гніздування, а отже існує шанс, що деякі види пернатих вже ніколи не повернуться на наші території.

  Зменшення популяцій птахів на теренах України несе в собі багато загроз, зокрема й економічних. До прикладу, птахи харчуються природними шкідниками, які заважають росту дерев. Таким чином різке зменшення кількості пернатих призведе до меншого приросту ділової деревини. Крім того, дослідники з Львівського національного університету Ігор Шидловський, Вадим Жуленко, Йосиф Царик у своїй статті “Війна і птахи” стверджують, що війна змушує людей більше покладатись на природні ресурси та, часом, полювання. З їхніх слів “Підвищений попит на дику природу у військовий часто супроводжується послабленням захисту навколишнього середовища або правоохоронних заходів”.

  Повномасштабна війна Росії проти України та її наслідки на екологію і, зокрема, птахів демонструє жахливу загарбницьку жорстокість. Сотні тисяч пернатих вже постраждали від воєнних дій, проте підрахувати справжні збитки до закінчення війни та деокупації територій неможливо. Орнітологи та працівники природних парків роблять усе, що в їхніх силах, щоб підтримувати птахів у цей складний період. 

Скандинавські гноми: улюблений новорічний інтер’єр українців

Авторка: Євгенія Шевченко

   Як тільки за вікном пролітають перші довгоочікувані сніжинки, весь світ за традицією починає активно прикрашати своє житло. І, звичайно, невіддільною частиною цього дійства з давніх-давен є новорічна ялинка. Але часи минають, і навіть елементи новорічного декору стають більш сучасними. Вже мало хто з нашого покоління та покоління наших батьків використовує популярні за радянських часів дощики та зірки. Сучасний декор простіший та відкритий до інших культур. 

  Одним із сучасних елементів декору, який нещодавно з'явився в українських оселях, стали скандинавські гноми. Завдяки гармонійному поєднанню радісного, мінімалістичного стилю та святкових кольорів, вони ідеально підходять для облаштування затишних куточків у кожному будинку. 

 Прийшли ці фольклорні персонажі до нас із культур скандинавських країн: Данії, Норвегії та Швеції. Там їх вважають охоронцями фермерських будинків, які приносять удачу та достаток. 

 Тренд на скандинавських гномів в Україні започаткувала мережа магазинів “Jysk”. Іграшки привабливих кольорів, різноманітних розмірів, які до того ж ще й доступні в ціні, непомітно стали прикрасою майже кожного будинку.  
 Спочатку найпопулярнішими стали гноми сірого кольору, які, на перший погляд, взагалі ніякого відношення не мають до Нового року. Згодом асортимент почав стрімко поповнюватися. Гноми почали виглядати більш святково та різнобарвно. 

  Сказати, що гноми викликали ажіотаж серед українців - не сказати нічого. У торговельних центрах за ними вишикувалися довжелезні черги. У кожному місті кожен третій зустрічний ніс нового скандинавського друга додому. Такий попит зумовив розвиток виготовлення цих іграшок серед рукодільниць. 

 Пенсіонерці Валентині 65 років, вона з допомогою онучки веде сторінки в соціальних мережах, де показує та продає свої витвори. Її гноми набагато більше, ніж просто новорічний декор. Серед колекції Валентини можна побачити навіть патріотичного гнома. На своїй сторінці в ТікТок Валентина розповіла чому вона вирішила зайнятися саме виробленням гномів. За її словами, таке бажання прийшло до неї з початку повномасштабного вторгнення. Адже вона вважає, що кожен українець після 24 лютого став гномом. Хтось таким, який всього боїться, не впевнений у собі та має бажання сховатися від реалій сьогодення. А хтось, навпаки, таким, що мужньо вийшов вперед та захищає свою країну, свій дім.

  І хоча гноми не є символами нашої української культури, ми просто перейняли їх від скандинавських країн, вони теж несуть у собі потрібну нам енергетику. У наш час дуже важливо почувати себе затишно хоча б у себе вдома. Такий елемент інтер’єру додасть комфорту, якого буває так не вистачає.

Про "Чуму" 20-го століття

Авторка: Єлизавета Ніщенко

 Кожне століття, кожен рік світової історії визначається якимись подіями, котрі в свою чергу, якось впливають або будуть впливати на людей та суспільний лад. Двадцяте століття особливо відрізняється проблемами світового рівня: війнами, катастрофами, голодоморами, революціями, ідеологічними агітаціями, гонками озброєнь, і в кінці кінців - смертями. Та саме головне, що це мало великомасштабний характер і захопило багато націй.

 Твір «Чума» Альбера Kамю яскраво ілюструє суспільні недоліки та нещастя через  незгуртованість і байдужість людей,  а за допомогою символічних прийомів автор викриває суть невіруючого та невдячного народу; хвороба була ніби наслідком та передумовою зміни (або краще сказати перевтілення) кожного, кого якимось чином торкнулася смертельна хвороба.

  У 20-му столітті були свої вияви «чуми»: сталінський терор - штучні голодомори, аварія на Чорнобильській АЕС, поширення різних хвороб, в тому числі і наркоманії й ігроманії; вищезгадані світові війни в принципі стали і причиною «збою» в суспільстві, причиною збою багатьох життів. 

  Сталінський терор - інструмент геноциду націй, котрі вимагали відокремлення від  росії та взагалі відокремлення від соціалістичної побудови суспільства.    Війни стали осередком  винищення цілих народів через їх приналежність, а   ідеологічний тоталітаризм, нацизм  стали перешкодою до створення демократичновихованих країн, та всі ці явища об’єднує одна істина - ціна людського життя, ціна вбитих, померлих людей ні за що, ціна геноциду цілих націй. 

  Можна проводити паралелі між подіями, котрі відбувалися у 20 ст. і подіями, котрі описуються у творі Альберта Кюмо, але основа твору закладена у провині самого народу і хвороба була ніби поштовхом для змін, в той час як не можна стверджувати, що звичайні люди були винні у світових війнах , адже влада і політичні керівники - ось хто почав тоді це. Тобто різні причини проявів «чуми», у творі - це звичайні  люди із звичайного села, а в житті - це нелюди, котрі боролися за владу і території, при цьому погубивши стільки невинних людей. Це якщо говорити про воєнні світові конфлікти, якщо ж говорити про поширення СНІДу,  ігроманіі та наркоманії, то тут важливо зрозуміти, що там де є науково- технічний прогрес, там і проблеми, побічні ефекти та недоліки. Тоді як після збитків від війн і перебудови країн почалася демократизація суспільства і прагнення до кращого життя ( не згадуючи радянську владу і комуністичний устрій), почалися і нові прогреси в різних сферах життя: науці, промисловості, господарстві, дало свій старт створення атомної зброї, польоти до космосу - технічний прогрес дав про себе знати.  І у всьому цьому є свої « але», в принципі як і будь-де; у проявах ігроманії, наркотичної залежності є вже провина людей, це є відповідальністю кожного із нас, звичайно якщо тебе таке стосується якимось чином, саме головне - вибір, даний кожному із нас. Це логічний потік подій, завжди там де є прогрес є і свої побічні реакції, але це не обставини, котрі контролюються владою ( як у першоописаній мною ситуації), це є наслідком, котрий може бути урегульований звичайним народом. 

  Різні ситуації і вплив виражають у творі події смертельної хвороби і вияви її у реальному життя, а саме, у 20 столітті. Навіть зараз ми маємо печальний приклад світових криз і проблем, котрі і є «чумою» звичайних людей. Тоді як у 21 ст. вже люди мали б навчитися на помилках минулого, ми починаємо  відтворювати один і той самий сюжет. Для глобальних проблем - глобальні рішення, та чи зможемо ми, люди, виправити все накоєне, чи дійдемо до істини, не знищуючи один одного? Це питання, на котре має відповідь тільки час, тож зараз кожен відповідальний за свій внесок до розвитку подій. 

«УКРАЇНСЬКА ЗИМА: від Романа до Йордана»

  Киян та гостей столиці запрошують святкувати традиційну зиму в столиці. А саме вони можуть відвідати унікальний міжмузейний мистецький проєкт «УКРАЇНСЬКА ЗИМА: від Романа до Йордана», організований Національним музеєм народної архітектури та побуту України і Музеєм історії міста Києва. 

  Виставковий проєкт представить найяскравіший цикл зимових свят українців, що розпочинаються на Романа та закінчуються Водохрещем. Цей особливий святочний час сповнений давніми обрядами, звичаями та ритуалами: колядками і щедрівками, вертепами, ворожіннями, веселощами і гостиною.

  Відкриття проєкту «УКРАЇНСЬКА ЗИМА: від Романа до Йордана» припало на Адріївські вечорниці за новим календарем, які гості дійства відзначили разом із Фольклорним ансамблем «Кралиця»КНУКіМ.

  В урочистому відкритті свята в Музеї історії міста Києва взяли участь: Ростислав КАРАНДЄЄВ – т. в. о. Міністра культури та інформаційної політики України; Оксана ПОВЯКЕЛЬ – генеральний директор Національного музею народної архітектури та побуту України; Діана ПОПОВА – генеральний директор Музею історії міста Києва.

   «Сьогодні, коли Україна потерпає від війни, коли ворог прагне знищити все українське, як ніколи важливо пам'ятати та зберігати власні традиції.  Українська зима – це  Різдво та Новий рік, це  період колядок і щедрівок, вертепів, молодіжних вечорниць із гаданнями й забавами та низки не менш важливих свят: Катерини, Андрія, Миколая, Меланки тощо. Завдяки нашим дружнім стосункам з колективом музею історії міста Києва ми маємо можливість представити це надбання широкому загалу у самому серці міста, де кожен дізнається ще більше про своє», - розповідає генеральна директорка Національного музею народної архітектури та побуту України Оксана Повякель.

  «Музей історії міста Києва завжди докладає чимало зусиль, щоб попри все подарувати киянам свято, створити атмосферу, в якій трапляються дива, а цього року в плідній співпраці з Національним музеєм народної архітектури та побуту України пропонуємо придивитися до коріння та відсвяткувати в українській традиції, надихнутися на втілення одного бажання на всіх», – наголошує генеральна директорка Музею історії міста Києва Діана Попова.

  У виставкових залах музею презентували унікальну фондову колекцію Національного музею народної архітектури та побуту України: різдвяно-новорічну атрибутику львівського етнографа та художника Володимира Шагала, різнорегіональну кераміку, традиційну дерев'яну скорбонку, металеві колядницькі дзвоники, автентичні зимові строї, килимарство, рушники, іконопис, картини наївного малярства Михайла Онацька, Івана Лисенка та інших. Виставковий простір доповнений витинанками та різдвяними листівками з фондів Музею історії міста Києва,  різдвяними роботами сучасних майстрів (Вікторії Філь, Аліни Ходань, Олени Романенко, Ірини Білай та вихованців дитячої студії «Соломія», Наталії Семенюк, Асі Аландаренко, Олени Єременко, Олени Рущак) та сучасними інтерактивними інсталяціями.

  Українську зиму неможливо уявити без колядування, щедрування, маланкування – усі ці традиції представлять виступи колоритних колективів та майстер-класи з виготовлення різдвяної атрибутики. Зануритися глибше в звичаї, притаманні циклу «від Романа до Йордана», допоможуть авторські екскурсії від провідних етнографів НМНАПУ.  

 Виставку організовано Національним музеєм народної архітектури та побуту України та Музеєм історії міста Києва. 

  Виставка триватиме до 14 січня.

  Графік роботи експозиції згідно графіку роботи МВЦ Музею історії міста Києва (вул. Б.Хмельницького, 7): 

Ср.-Нд.: 12:00-19:00, Пн-Вт.: вихідні

Леонід Коваленко