«Атлантида. Загублена цивілізація»

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

 Атлантида - це гіпотетична острівна держава, яка існувала багато тисяч років тому і досягала непоганої могутності. Це легендарне місто, казково багата і розвинена цивілізація, яка була винесена в море і назавжди втрачена в історії, яка з тих пір захоплює уяву читачів. Факти про існування Атлантиди точно не підтверджені, як і її розташування але за роки світлі уми вчених зуміли звузити коло пошуку. Казкова країна, яка так і вабить своїми таємницями та загадками, на які ніхто не може дати відповіді. Чим ця держава так приваблює людей? Чому через величезну кількість часу, через тисячоліття вчені досі не можуть дати точної відповіді на питання: чи існувала Атлантида чи ні?

Історія.

 В основному, знання про Атлантиду нам приходять від давньогрецького філософа Платона, який докладно описував географію історію та загибель Атлантиди. Історія держави вперше з'являється в «Тімеї» Платона, одному з його пізніх творів. Назва діалогу походить від імені його головного героя, вигаданого філософа піфагорійця з Південної Італії, який обговорює душу з Сократом. Уривок про Атлантиду сказана на початку діалогу Крітіаса. Історія Атлантиди знову спливає, цього разу докладніше в «Крітій» Платона, діалозі, названому на честь оповідача з «Тімея». Ця робота є продовженням розмови Тімея і тепер Крітій представить теорії ідеальної держави Сократа в контексті реального міста Афін 9000 років тому. Таким чином він покаже, як ці інститути дозволили афінянам перемогти технологічно розвинену цивілізацію Атлантиди і згодом процвітати. Крім Платона, Атлантиду описували й інші, сучасник Геродота Геланік, наприклад теж згадує нащадків титана Атланта, які давним-давно створили могутню морську цивілізацію. Зникла Атлантида за словами Платона в 9500 до нашої ери, населяли її відомі Посейдоном величезні титани під керівництвом царя Атланта який і дав назву острову.

 Загалом існування Атлантиди проскакує у давньогрецьких філософів та істориків, але деталі шалено різняться. Вчені давним-давно звели міф про втрачений острів до двох основних теорій і обидві вони об'єднані одним фактом:  в Атлантичному морі Атлантиди бути не могло, що цікаво, адже море придбало свою назву саме завдяки затонулому острову в ньому. А виною всьому банальна відсутність фактчекінгу людьми, які давали назву, адже ті ж давні греки, що описали Атлантиду, і війну з нею, вельми офіційно заявляли, що знають, де кінець світу.

Як виглядала Атлантида?

 Країна Атлантида виробляла деревину, метали, їжу і була населена багатьма істотами, включаючи слонів. Люди Атлантиди жили добре, вони приручали тварин, прикрашали свої посіви, були побудовані міста з гаванями та прекрасними храмами, також були побудовані мости та канали зі стінами та воротами щоб з'єднати морські кільця навколо острова. Останні були прикрашені бронзою і оловом, такий був достаток ресурсів. У центрі міста знаходився храм Посейдона, який був повністю фанерований сріблом і мав дах зі Слонової кістки. Весь комплекс був оточений стіною із чистого золота та прикрашений золотими статуями. У місті були фонтани з гарячою та холодною водою, лазні спортивні зали, іподром та величезний флот військових кораблів. Населення було величезним і армія могла виставити загін до 10.000 колісниць. Потім описуються релігійні обряди які включали погоню за биками і принесення їх у жертву. Атлантида була найбільш густонаселена, технологічно розвинена та могутньо процвітаюча з коли-небудь бачених. Життя там було мрією для багатьох і, зізнатися чесно, деякі країни, що існують досі, не можуть стояти на одному рівні з Атлантидою.

Зникнення острова.

 Багато хто вважає, що зникнення Атлантиди було викликане виверженням вулкана, землетрусами і цунамі, що послідувало за ними, на егейському острові Терра в кінці бронзового століття, які знищили цю особливу культуру, і затопили більшу частину острова. Терра з її великою торговою мережею та образотворчим мистецтвом, безсумнівно, вважалася б розвиненою та процвітаючою у сучасних цивілізаціях. Що може бути найкращим способом заповнити це шокуюче зникнення якщо не барвистий міф?

 Потім є згадка про переслідування биків та принесення їх у жертву в Атлантиді. Чи може це посилатися на практику Кріту де стрибки з биком, поклоніння їм і іконографія пронизують археологічні записи? Наступний діалог Платона був названий Міносом на честь легендарного царя острова яким захоплювався Платон за його здібності.

 За словами Платона, острів знаходився на заході від геркулесових стовпів навпроти гір Атласу. Під час сильного землетрусу, який супроводжувався повінню, острів був поглинений морем в один день разом зі своїми жителями атлантами. Хоча ця теорія, як і багато інших щодо Атланти, не підтверджена науковими фактами, її дотримуються більшість людей і вірять у неї. Існує ще декілька теорій. Перше - це те, що ніякої Атлантиди не існувало і Платон просто склав історію про людей і богів. Друга - це те, що Платон просто взяв документовані події далекого для нього минулого і прикрасив його. Ця версія виглядає найлогічнішою, адже це повністю в стилі греків. Якої теорії дотримуватися вам - вирішуйте самі, але я вважаю, що будь-яка теорія має право бути.

Де знаходиться Атлантида?

 Англійські дослідники виявили останки міста, що знаходяться на дні океану. Воно розташоване біля південно-західного узбережжя Іспанії, недалеко від виходу гібралтарської протоки в Атлантику.

 Зазначається, що знайдені Руїни майже ідеально підходять під опис, який зробив давньогрецький філософ.

 Виходячи з усіх фактів, ми так і не можемо дати точну відповідь на питання, чи існувала Атлантида колись і чи існує вона і зараз.

 Але, безумовно, ця тема варта вашої уваги. У нашому світі відбувається, відбувалося і відбуватиметься стільки різних речей, на дослідження яких йдуть роки, десятиліття і можливо навіть тисячоліття. Є такі справи, дати відповіді на які неможливо нікому, наприклад, такі як існування Атлантиди. Але чим більше таємниць та загадковості містить у собі та чи інша справу, тим цікавіше її пізнавати.

Проблема забруднення пластиком: варіанти вирішення екологічної катастрофи

Авторка: Євгенія Шевченко

 Більшість нашого сучасного суспільства об’єднується у спільній ідеї щодо збереження навколишнього середовища. Екоактивісти шукають шляхи заохочення громадян до радикальних змін у їхньому способі життя. Адже масштаби забруднення екології величезні. Левову частку складає засмічення пластиковими відходами. Наслідки вражають: страждають річки, парки, лісові території. Ситуація загострюється щодня та вимагає рішучих дій.

 Винахід пластику безумовно став поштовхом до розвитку та покращення багатьох сфер людського життя. Це недорогий, зручний у використанні, гігієнічний матеріал. Але майже 90% пластику використовується всього лише один раз: кришки для стаканів, пакети, соломинки, пляшки і т. д. Після цього матеріал йде на смітник. Мало хто замислюється над тим, що він не біорозкладний, а отже приречений ще багато сотень років лежати в землі. Таким чином пластикові відходи забруднюють ґрунти, підземні води, океани, річки, моря. Потерпає від них не тільки довкілля, а й люди та тварини. Науковці знаходять залишки мікропластику навіть в морепродуктах, які не зустрічаються з жодними додатковими людськими втручаннями. По харчовому ланцюжку разом з їжею та водою до нашого організму також потрапляє ця отрута, яку майже неможливо помітити неозброєним оком. Наприклад, планктон у воді з’їдає частинки мікропластику, а планктонами живиться риба, яку потім з’їдаємо ми. І коли нам здається, що наша вечеря була правильною та легкою, то навіть не замислюємося скільки пластикових відходів потрапило в наш організм. Доведено, що той, хто часто їсть морепродукти, за рік поглинає понад 11 тисяч мікропластикових часток. 

 Ідеального варіанту розв’язання проблеми пластикового забруднення шляхом його переробки немає. Але найбільш реальним виглядає зменшення використання пластику або хоча б альтернатива багаторазового його використання. Людство переробляє лише 9% з використаного пластику. Шляхи цієї переробки ненадійні, по своєму небезпечні та виглядають як лише тимчасове розв’язання проблеми. Тому небайдуже суспільство знаходиться у постійному пошуку нових винаходів. 

  У Бразилії, Єгипті та Гаїті існує така організація як пластиковий банк. Вона заохочує населення займатися сортуванням сміття та збирає пластикові відходи. Отриману виплату за пластик люди можуть обміняти на їжу, оплатити комунальні послуги та навіть навчання. Ця ініціатива зменшує відсоток бідності в країнах та рівень засмічення пластиковими відходами, а також забезпечує стабільний дохід певним верствам населення.

 Цікавими є дослідження науковців з Пакистану. Вони зазначили, що найбільша шкода пластику в тому, що він не розкладається. І з’ясували, що є певний вид грибів під назвою “Aspergillus tubingensis”, який має здатність розчиняти поліуретан. Розведення такого виду грибів на сміттєзвалищах допомогло б пришвидшити процес розкладання пластику.

ДУЕТ ВЕСНИ. СПІЛЬНА ГРА ДВОХ КОЛЬОРІВ

 На свято закоханих у День святого Валентина в Музеї Марії Заньковецької (філія Музею театрального, музичного та кіномистецтва України, директорка - Ірина Дробот) відбулось феєрична відкриття виставки двох талановитих чарівних жінок – художниці Олени Хохрякової  та фотохудожниці Ірини Бекетової  «ДУЕТ ВЕСНИ. СПІЛЬНА ГРА ДВОХ КОЛЬОРІВ». Назва виставки пов’язана із весною дуже влучна, оскільки співпала з тим, що саме з цього дня в Україну прийшла повноцінна весна, яку всі з радістю чекають, хоча на дворі ще тільки половина останнього зимового місяця. Цього дня сам дух природи співпав із святом і в повітрі відчувалася ейфорія кохання, що є основою справжнього щастя,.

   Співорганізатор та куратор виставки Сергій Коміссаров представив публіці Олену Хохрякову та Ірину Бекетову і у своєму виступі сказав про них наступне:  «Олена та Ірина – подруги по життю. У попередні роки мені кілька разів поспіль таланило бувати на відкритті їхніх виставок. І персональних, і коли вони виставляли на суд поціновувачів сучасного образотворчого Мистецтва свої роботи разом… Зізнаюся : кожна виставка цих мисткинь вражала! Адже довершені картини Олени Хохрякової та світлини Ірини Бекетової, якщо їх гармонійно розмістити в одному просторі, напрочуд вдало «міксуються» між собою. Кожна із цих молодих художниць є справді творчою, багатогранною і талановитою особистістю. І кожній із цих прекрасних жінок, у чому особисто я переконувався не один раз поспіль, завжди є ЩО сказати Світові. Олена пише дивовижні за енергетикою реалістичні картини, а Ірина дивує нас неперевершеними портретами квітів, які буквально оживають на очах… Я кілька разів бачив як у різних виставкових просторах відбувається справжня магія - поєднання картин і фотографій. Все, що роблять ці креативні жінки, зроблено з великою Любов'ю. Бо й Олена, і Ірина вкладають душу у кожну роботу…». 

   Після Сергій Коміссарова із щирими виступами під враженням робіт талановитих дівчат вітали із виступами друзі, представники творчої української еліти, відомі українці. У музеї в той день було море квітів, які подарували чарівним представницям кращої половини людства. Родзинкою свята стали музичні привітання прекрасними піснями художниць та їх гостей народною артисткою України Людмилою Лариковою з її ученицями тріо молодих талановитих бандуристок та лауреатом Міжнародних конкурсів, оперним співаком Юрієм Мамчуком. 

   Вернісаж «ДУЕТ ВЕСНИ. СПІЛЬНА ГРА ДВОХ КОЛЬОРІВ» став чудовим творчим подарунком всім закоханим у весняний День святого Валентина, де закохані могли освідчитись у коханні або відчути закоханість один одного.  Художниця Олена Хохрякова  та фотохудожниця Ірина Бекетова  справились зі своїм завданням, зробивши дійсно справжнє весняне свято кохання, закликавши весну своїми роботами, які нею так і дихають, що могли в залі музею відчути відвідувачі  виставки. На свято в цей  весняний день до двох  чарівних майстринь завітали їх привітати із довгоочікуваною подією рідні, друзі, гості, друзі музею – відомі художники, мистецтвознавці, арт-критики, поети, актори, журналісти, письменники, громадські діячі, дипломати та волонтери.  Відвідувачі були під впливом  позитивних вражень та емоцій від побаченого на виставці та весняного духу, що вітав в той день у Музеї Марії Заньковецької.

Всі кияни та гості нашого чарівного міста можуть завітати в Музей Марії Заньковецької на вернісаж справжніх чарівниць своє справи та помилуватися дивовижними картинами Олени та просто фантастичними фотографіями Ірини.  Виставка працюватиме до 29 лютого. 

    Адреса Музею Марії Заньковецької : Київ, вул.. Велика Васильківська, 121 

 Леонід КОВАЛЕНКО

Кава. Напій з величезною історією

Авторка: Дар'я Венту

 Ми п’ємо каву щоранку, хтось може і не один раз на день. Кав’ярні розташовуються на кожному кроці, аби ти міг збадьоритися та насолодитись улюбленим смаком.

 «Кава - це дивовижний напій що зігріває весь світ». Слова одного з найвеличніших філософів просвітницької епохи Давіда Г‘юма.

  Зараз у кожному публічному закладі можна замовити каву, її п’ють із солодощами, з випічкою, дехто п’є каву сінгл, без нічого, так краще відчуваєш улюблений присмак.

 Винайдено величезну кількість смаків та додатків до напою: ось тобі ванільна, горіхова, карамельна, ось з подвійною пінкою, навіть апельсиновим соком.

 Але чи знаєте ви, як? коли? Та для чого? Було відкрито чарівний напій?

 По легенді все почалось на території сучасної Ефіопії.

 Молодий пастух, заснув випасаючи кіз і вони розбрелися по полю, коли пастух прокинувся, побачив що тварини їдять невідомі йому досі ягоди та танцюють на двох ногах.

 Переляканий хлопець зірвав ягоди та поніс їх у монастир, де розповів чарівну історію, яка з ним трапилася, чим зацікавив монахів.

 Задля перевірки історії на правдивість ягоди було вжито монахами, які були шоковані ефектом бадьорості і з того часу почали вживати чудо ягоди під час нічних служінь.

 Згодом кава була перевезена Арабами, які почали вирощувати та поширювати її продаючи іншим народам.

 Так кава стала улюбленим напоєм як еліти, так і простолюду, зародились так звані кав’ярні тих часів.

  Тільки у XV віці каву почали готувати такою, якою ми її знаємо, тобто обсмажувати зерна і варити з них напій, до цього їх або їли або настоювали у воді.

 “KAHVE” так називали каву турки, зарекомендовує себе як один з найвпливовіших бізнесів, який приносив великі гроші.

 Європейці теж оцінили дану знахідку та намагались усіма способами здобути чудо зерна для посадки та в подальшому продажу.

 Туркам доводилось дуже надійно охороняти зерна від вивозу та вирощування в інших країнах.

 Саме тому після збору урожаю зерна негайно обсмажувались.

 Але все ж таки Європейцям вдалось заволодіти та пересадити чудо дерево.Так кава почала захоплювати все більшу територію вжитку у світі.

Кава - винятковий напій, який пройшов довгий шлях становлення та розповсюдження, аби ми могли насолодитись їм, відкриваючи нові смаки та способи приготування.

Синдром «відмінника» і перфекціонізм: шлях до бездоганності чи в нікуди

Авторка: Олеся Заболотня

  Коли дитині виповнюється 6-7 років, вона йде до школи. І якщо в першому класі вчителі заохочують її наліпками та сонечками, то пізніше ставлять оцінки, так звану «зарплатню». І добре, коли справи йдуть непогано, але це до моменту першої двійки. Дитина йде пригнічена додому, бо не хоче засмучувати батьків, та все одно рано чи пізно все викривається. Хтось буде заспокоювати своє чадо та намагатись йому допомогти, а інші скажуть: «Як ти міг, невже важко було отримати нормальний бал?». Вітаю, такими систематичними словами вони заклали підґрунтя для синдрому «відмінника».

  Або ще краще, коли чуєш у свою адресу слова «немає меж досконалості». Тут вже у гру вступає перфекціонізм. Поняття тотожні, але все ж трохи різняться, проте мають однаковий наслідок – спаскуджене життя.

  Синдром відмінника - це психологічні особливості особистості, при яких людина прагне досягти високих результатів і заслужити похвалу оточення.

  Тобто зробити все на «відмінно». Перфекціонізм — це переконання, що ідеал може і повинен бути досягнутий. Якщо результат роботи неідеальний, то він не має права на існування: потрібно намагатися і вдосконалюватися далі.

Як зазначають вчені, людей із синдромом відмінника вирізняє:

•  чутливе ставлення до критики;

•  занижена самооцінка;

•  залежність від думки інших;

•  постійна тривожність;

•  прагнення здати ідеально виконані завдання;

•  страх невдачі при виконанні будь-яких завдань, особливо тих, де немає попереднього досвіду;

•  заздрість до чужих успіхів;

•  звичка засмучуватися через найменшу помилку чи невдачу.

  Аманда Руджері у своїй статті для BBC Україна зазначає, що перфекціонізм побудований на болісному парадоксі: прийняття помилок є необхідною частиною дорослішання та навчання. Невдачі допомагають нам стати кращим фахівцем, партнером та взагалі людиною. Уникаючи провалу, перфекціоніст ускладнює собі шлях до високих цілей. Також на 100% досконалість пов'язана із цілим списком психологічних проблем: депресією та тривожністю (навіть у дітей), завданням шкоди собі, соціальною й агорафобією, анорексією, булімією та іншими розладами харчування, посттравматичним стресовим розладом. До цього ще можна додати синдром хронічної втоми, безсоння, безглузде накопичення речей, диспепсію, головні болі та скорочення віку життя.

  Корінь обидвох цих проблем насамперед треба шукати в дитячих роках, коли відбувається спілкування з батьками й вчителями. Вагомими факторами також є невротичний склад особистості, низька впевненість в собі, висока критика зі сторони, а згодом і самокритика. У старшому віці на розвиток синдрому може впливати середовище (професійні умови), наявність певних травм та уявлень про себе, перенесена стресова подія.

  У майбутньому таким людям важко сприймати невдачі, адже вони мусять бути №1 в усьому. Помилки – катастрофа. Гіршою ситуація стає, коли ці 2 проблеми поєднуються в одній людині. З одного боку непогано мати перфекціонізм чи синдром «відмінника», адже ти постійно заохочуєш себе працювати, ставиш цілі, готовий робити все заради своєї мети. А якщо подивитися на іншу сторону медалі, то це прагнення може довести тебе до емоційного вигорання, життя в постійному стресі та страху помилок.

  Наприклад, у школі дитина завжди мала високі бали, була улюбленцем вчителів, завжди отримувала похвалу від батьків. На роботі чи в університеті, не виклавшись на 100%, вона почне гризти себе зсередини, багато стресувати через 4 замість 5, пригнічувати себе, спостерігаючи за успіхами інших.

  Також може знецінювати свої результати.  У стосунках така людина постійно прагне бачити поруч із собою ідеального партнера, але у більшості випадків залишається самотньою.

  Проблема також полягає в тому, що навіть коли така людина отримає схвалення від батьків чи друзів, цього все одно того не буде достатньо, адже її перфекціоніст прагне «ідеальності».

  Чи можна тоді позбутися цього, якщо це так заважає жити? Психологи дають такі поради:

1. Навчіться приймати свої досягнення.

Аналізуйте день щовечора та згадуйте маленькі перемоги й кроки, які допомогли це зробити.

2. Встановлюйте реалістичні очікування.

Звичайно, що кожен хоче встигнути за мінімум часу, але це неможливо фізично. Тому треба ставити собі більш приземлені цілі, щоб потім не розчаруватися.

3. Баланс

Ресурс, на жаль, теж має властивість закінчуватися, тому важливо давати собі відпочити. Година праці – 15 хвилин відпочинку, наприклад.

4. Я собі друг.

  Коли вам друг розповідає щось, ви ж не скажете йому, що він невдаха, а навпаки почнете підбадьорювати його? Так треба ставитися й до себе.

  Замість того, щоб вважати себе помилкою, треба ставитися до цього, як до процесу навчання. Ми не все знаємо – це нормально. А вчитися на помилках – найкращий спосіб до самовдосконалення.

ЯКИМИ СОЦІАЛЬНИМИ ТЕМАМИ СУСПІЛЬСТВО В УКРАЇНІ ПЕРЕЙМАЄТЬСЯ НАЙБІЛЬШЕ

Авторка: Антоніна Анісімова

   Одночасно з війною, одна з важливих соціальних тем, якою переймається суспільство в Україні це корупція. Корупція в Україні є серйозною проблемою, яка впливає на всі сфери життя суспільства. Це включає політику, медицину, освіту, різні бізнеси. Корупція лишається потужним тригером для українців, окрім здобути перемогу, українці хочуть побороти корупцію. Україна веде активну боротьбу з корупцією шляхом створення антикорупційних органів, впроваджують антикорупційні закони. Було створене  Національне агенство з питань запобігання корупції, Національне антикорукційне бюро. Важливо зміцнити правову систему та покарати осіб, які зложивають своїм становищем. Потрібно, щоб громадянини усвідомлювали про шкоду, яку завдає корупція для суспільства .

   Також, низький рівень зарплат та пенсій є серйозною проблемою в Україні. За даними статистики, середня зарплата в Україні значно нижча порівняно з багатьма країнами Європи. Для людей стає проблемою забезпечення достатнього рівня життя, оплати комунальних послуг, медичних та освітній послуг. Багато пенсіонерів змушені житти бідно, не маючи можливості дозволити забезпечувати себе якісним лікуванням та життям. Уряд України вживає заходи для покращення ситуації з пенсіями та зарплатами. У 2024 році в Україні мають зрости розміри пенсійних виплат, це має відбутись з 1 березня. В України мають зрости пенсії, які привʼязані до мінімальної зарплати й мінімального прожиткового мінімуму.

MARIKO літературник

  10 лютого в Жовтневому палаці відбувся літературник Марії Саулко (Маріко). Талановита творча дівчина Маріко – самобутня поетеса, акторка та режисерка провела свій перший красивий, глибокий та світлий літературник, де звучала поезія та музика. 

   Під час літературного вечору Марія читала свої вірші перед друзями та гостями, які прийшли її привітати та послухати глибоку поезію. Це були тексти теперішнього, минулого та майбутнього, що пробуджують та дають відчуття життєвої магії. 

   «Подія стала як ковток свіжої води для спраглих на унікальність та гарний смак. «Це про глибину та легкість водночас, свободу сказати невимовне і любовна пригода у світло. І вже точно про красу. Іронія та легкість. Бо про глибоке і важливе треба легко і красиво». 

«Як ти не крути – не верти,

Сутність свою не ховай,

залишишся лише ти…

Хоч, чи не хоч,

а ти знай:

Життя швидко й невпинно іде

течією своєю не раз,

воно йде втрачаючи нас…

Інколи в цій течії

головне втрачаємо ми:

свою думку, волю свою,

свою правду, свою течію.

MARIKO »

   Дата проведення заходу поетесою була влучно вибрана. Літературний вечір Марії Саулко відбувся в сакральний день початку святкування індійського свята індуїстського Нового року Наваратрі та китайського Нового року дерев'яного Дракона, які святкуються протягом 10 днів. Цього року дві події збіглися, що свідчить про початок нової епохи. У Наваратрі поклоняються Богині-Матері та шанують божественну енергію Шакті, що створює всі феномени цього світу, шанують жінок як носіїв концентрату цієї енергії, шанують всю різноманітність проявів форм і виразів.

 Талановитій фантастичній дівчині Маріко, яка в цей святковий день, немов Богиня, заворожувала присутніх своєю поезією, хочеться побажати тільки перемог та успіхів, нових досягнень та креативних ідей  у її подальшому творчому житті та підкорення самих високих вершин. 

   Літературник Маріко пройшов на ура, всі присутні, як і головна героїня були у захваті. Відчувалося, що дівчина готувалася до цієї події не один день та вкладала всю свою енергію, щоб зробити своїм друзям та гостям дійсно справжнє свято. І ній вдалося це! Вітаємо, перший літературник відбувся. З почином!

Леонід КОВАЛЕНКО