Сім див світу. На що варто подивитися?

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

Сім див світу недарма називають дивами. Всі об'єкти по-своєму чарівно красиві та притягують своєю індивідуальністю. Для багатьох туристів, та й просто любителів помандрувати, хоча б один об'єкт має бути в списку куди варто відправитися. На жаль, у 2024 році зберіглося лише одне «диво». Інші — були сильно зруйновані природними силами чи руками людини. До речі, дехто вважає, що одне з чудес взагалі не існувало.

Великі піраміди розташовані на західному березі Нілу в місті Гіза, що на північ від Каїра. Це єдине диво світу, яке зберіглося до сьогодні.

Піраміди Гізи складається з трьох пірамід: Хуфу (Хеопса), Хафра (Хефрена) та Менкаура (Мікерімус). Кожна з царських гробниць була побудована між 2700 та 2500 роками до нашої ери. Найбільша з них - Хуфу, або Хеопса - займає 13 акрів землі та містить понад два мільйони кам'яних блоків. Ця піраміда була найвищою будівлею у світі протягом 4 тисяч років. Вища споруда була побудова лише в XIX столітті.

Висячі сади збудували біля річки Євфрат на території сучасного Іраку. За однією легендою сади були ідеєю вавилонського царя Навуходоносора II близько 600 року до нашої ери. Інша легенда передає авторство дива - цариці Семіраміді.

Сади являють собою багаторівневу каскадну терасу, на якій зростала велика кількість різних дерев, чагарників та квітів.

Це єдине диво світу, після якого не залишилося жодного археологічного доказу. Розкопки ведуться до цього дня.

Більшість вчених вважає, що існування садів — частина натхненної та поширеної, але вигаданої казки про східні сади.

Відому статую Зевса - царя богів у грецькій міфології - створив афінський скульптор Фідій. Статуя прикрашало місце проїдання Олімпійських ігор у середині V століття до н.е. Згідно з описами стародавніх поетів, статуя зображала Зевса, який сидить з оголеними грудьми на дерев'яному троні. Підлокітники трона підтримували два сфінкси. Статуя була прикрашена золотом та слоновою кісткою.

На честь грецької богині полювання Артеміди було збудовано цілий комплекс з кількома вівтарями та храмами в Ефесі, на заході сучасної Туреччини.

Храм Артеміди був спроектований критським архітектором Херсіфроном та його сином Метагеном та прикрашений знаменитими художниками стародавнього світу. Найбільш казковими із споруд були два мармурові храми, побудовані в 550 і 350 році до нашої ери відповідно.

Будівля згоріла 21 липня 356 до нашої ери. За легендою, саме цієї ночі народився Олександр Македонський. Храм підпалив грецький громадянин на ім'я Герострат, який спалив диво, щоб його ім'я увійшло до історії. Щоправда, після смертної кари уряд оголосив незаконним вимовляти його ім'я.

Мавзолей у Галікарнасі знаходиться на території південно-східної Туреччини. Це гробниця, яку Артемізія збудувала для чоловіка Мавсола. Мавзолей виконаний із білого мармуру та досягав висоти 40 метрів. Складна конструкція будівлі, що складається з трьох прямокутних шарів, поєднувала лікійський, грецький та єгипетський архітектурні стилі. Перший шар являв собою 60-футову основу з щаблів, за яким слідував середній шар з 36 іонічних колон і ступінчастої пірамідоподібної даху. На самому верху даху була гробниця, прикрашена роботами чотирьох скульпторів, і шестиметрове мармурове зображення колісниці з чотирма кіньми.

Мавзолей був значною мірою зруйнований землетрусом у XIII столітті, яке залишки пізніше використовувалися для зміцнення замку. Частину фрез витягли із замку 1846 року і помістили до Британського музею в Лондоні разом з іншими реліквіями з Галікарнасу.

Колос Родоський - величезна бронзова скульптура бога сонця Геліоса, побудована родосцями за 12 років у III столітті до нашої ери. Статуя зображувала бога сонця, що стоїть оголеним. Однією рукою божество піднімало смолоскип, а в іншій — тримав спис.

Спроектована скульптором Харесом, статуя висотою в 100 футів була найвищою у стародавньому світі. Будівництво було завершено близько 280 року до н.е., і вона простояла шістдесят років, доки не була перекинута землетрусом. Колос так і не було відновлено.

Через сотні років араби захопили Родос і продали залишки статуї як металобрухт. Точне розташування статуї все ще невідоме, як виглядав Колос — теж.

Олександрійський маяк розташовувався біля острова Фарос біля єгипетського міста Олександрія. Маяк збудували за указом Птолемея II, щоб убезпечити плавання кораблів у прибережних водах.

Олександрійський маяк збудували у 285 році до нашої ери під керівництвом архітектора Сострата Кнідського. Будівля мала три яруси з чотирма гранями, які звернені до всіх боків світу. Висота маяка сягала 120 метрів. Паливо для ліхтаря маяка доставлялося мулами у возах. Вежу прикрашали різні скульптури.

Маяк простояв тисячу років, але в 796 році нашої ери почав руйнуватися через сильний землетрус. Нині від Олександрійського маяка залишилися лише руїни колон. На його місці зараз знаходиться форт Кайт-бей, усередині якого знаходиться історичний музей.

«ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ. ГЕРОІЧНІ МІСТА УКРАЇНИ»

 

 В культурному просторі «Арт-балкон» у Центральному будинку художника НСХУ  відкрито 10-ту  ювілейну виставку київського школяра, художника-абстракціоніста Данили Ноздрі  «Шлях до Перемоги. Героїчні міста України».

   Про обдарованого богом юного таланту Данилу Ноздрю наше видання вже неодноразово робило публікації. Але час йде, а художник без устанку творить нові картини, через які хоче до нести суспільству інформацію, яку раптово отримує звідкись із глибин Всесвіту і передає її зразу на полотні. Ось за невеликий час, коли ми з ним зустрічалися, хлопець створив ряд нових картин присвячених нелегкому шляху до  нашої перемоги та героїзму міст України й запросив на свою чергову вже ювілейну виставку. Данилові йде інформація, що Україна обов’язково переможе у цій підступній з боку ворога війні. 

   І саме це як раз і можна побачити та відчути від картин Данила Ноздрі, який щиро запрошує відвідати виставку усіх киян та гостей столиці. На  мене наприклад велике враження із цієї виставки справила картина «Супергерої України» де зображено українських військових «кіборгів» ще в часи 2014 року, захисників Донецького аеропорту за якими стоїть величезна фігура у формі кола та нагадує сонце. Зокрема на виставці представлені картини, які мають назви: «Маріуполь», «Бахмут», «Авдіївка», «Марїнка», «Київ», «Суми», «Харків», «Миколаїв», «Одеса», «Запоріжжя», «Херсон», «Дніпро», «Горить-палає вражена», «Магічне ворожіння мольфарів на Перемогу України».  

   Сам Данило про свою творчість зазначає: «Адже я пишу свої картини - для Вас, шановні глядачі! Дуже хочу, щоб мої роботи надихали всіх нескінченим оптимізмом і вірою в нашу Перемогу над рашистами». Яскравий світ барв, художнє осмислення трагічного періоду нашої історії і віра в Перемогу - це те, що вселяє оптимізм.

   Виставка змогла відбутися завдяки енергійній підтримці ангела-хранителя і водночас продюсера і наставниці художника, бабусі Данила, Тетяні Морачевській, журналістці за фахом, яка опікується онуком та вкладає в нього свою душу. Вона, попри життєві проблеми, робить все , щоб відкривати для нього величезні можливості світу мистецтва і саму Україну - прекрасну, багатостраждальну і водночас незламну. А її онук своїми картинами відкриває нині для світу Україну. Прекрасну і незламну. 

Пані Тетяна урочисто відкрила виставку та виступила перед присутніми гостями, розповівши про представлені картини, їх назви та історії створення онуком. Це була блискуча презентація картин та історії. Ще пані Тетяна зачитала привітального листа Міністерства культури та інформполітики України Данилу Ноздрі з нагоди його 10-оі виставки «Шлях до Перемоги. Героїчні міста України»: «МКІП пишається талановитою молоддю України і висловлює щирі вітання Данилу Ноздрі з відкриттям його персональної виставки. Дякуємо, Данило, за Вашу творчу діяльність, спрямовану на просування української культури в світі!».  Сам Данило зробив анонс своєї 11-ої персональної виставки «ВЕДИКОДНІ БАРВИ…», яка відбудеться у третій декаді квітня в Музеї Марії Заньковецької 

   На відкриття виставки Данила Ноздрю із його подією прийшли привітати ряд поважних гостей художників, педагогів, мистецтвознавців, письменників, депутатів, громадських діячів, журналістів: Заслужений журналіст України Сергій Коміссаров, всесвітньовідомий український художник-баталіст Андрій Серебряков, видатний український живописець та педагог, професор КНУДТ Євген Гула,  відома українська художниця-графік Альона Толкачова, український чоловік-оркестр (живописець, графік, педагог, блогер), вельми мудрий і вкрай доброзичливий Едуард Межул, один із кращих видавців України, представник українського козацтва В’ячеслав Рудник, відома українська художниця та мистецтвознавиця, директорка Музею Шолом-Алейхема Ірина Климова, секретар НСХУ з питань скульптури та молодіжної політики Олексій Пергаменщик,  голова Київської організації НСХУ Микола Кутняхов, художники Павло Шарко, Олег Бойченко, Людмила Туркевич, головна редакторка журналу «Жінка», пані Тамара Маркелова,  видавниця журналу «Наша ЕПОХА» Світлана Алекс, заслужена журналістка України Тамара Хрущ та багато інших  

   Особливими гостями на вернісажі Данила Ноздрі були військові, які лікуються в госпіталі Міноборони полковник ЗСУ, учасник оборони Бахмута Олександр Саєнко, військовий капелан Іван Ткачук та солдат 152-ї бригади Ігор Василенко. Вони розповідали, що в самому госпіталі перед операційним відділенням важко хворих бійців ніби підтримують своїми барвами дві картини Данила. З цими солідними гостями військовими Данило мав важливу розмову. Нещодавно він продав на благодійному аукціоні кілька своїх картин та переказав зароблені кошти від них на потреби ЗСУ.

   Зокрема роботи юного художника вже отримали гран-прі на міжнародних арт-конкурсах в Парижі, Мілані, Осло, Валенсії, Монте Карло. їх бачили у США , Японії , Китаї, Швейцарії та інших країнах. І справа не тільки в тім, що серед його пращурів - всесвітньовідомий французький імпресіоніст Сергій Чепик і Шевченківський лауреат, академік, кіно-документаліст Олександр Коваль! Не зважаючи на юний вік художника, для Данила персональна виставка «Шлях до Перемоги. Героїчні міста України» є досить радісною подією у його житті, адже вона ювілейна. До цієї виставки він вже мав персональні експрес-виставки теренами України і брав участь у багатьох митецьких експозиціях в Україні та закордоном. Данилові картини знаходяться в колекціях музеїв Києва, Дніпра, Херсона ( в тому числі - в Національному художньому музеї України). 

   Тож всі поцінувачі українського мистецтва кияни та гості столиці можуть завітати у галерею «Арт-балкон» Центрального будинку художника і сповнитись позитивною енергетикою, високим патріотизмом та невичерпно вірою у Перемогу України! Всім тим, чим надихають яскраві колористичні картини Данила Ноздрі…

Леонід Коваленко

Психологія любові: як ми обираємо своїх партнерів

Авторка: Олеся Заболотня

  «Коли кохання не є божевіллям, це не є коханням», - написав колись Педро Кальдерон де ла Барка. І, дійсно, кожного разу, коли людина починає закохуватись, то щоразу відчуває приблизно все одне й те саме: прискорене серцебиття, хвилювання, а на обличчі сяє посмішка, як-то кажуть, до самих вух. Але як все ж це  відбувається? 

  Для початку треба розібратись що таке саме «кохання» і чим воно відрізняється від «закоханості» та «симпатії». Найлегше та найпростіше як раз останнє. Симпатія – це таке щось несерйозне, і вона може виникати до кількох людей одночасно, бо переважно на цьому етапі нам імпонує всього кілька якостей об’єкту нашого зацікавлення, і це, як правило, щось із зовнішності або манери поведінки. І, враховуючи легкість цього періоду, не виникає бажання постійно бути поряд з людиною, та й взагалі все може швидко згаснути. Найбільш бурхливий період – закоханість, адже саме в цей час мозок перестає працювати, бо прифронтальна кора мозку, яка відповідає за логіку, зважування всіх «за» та «проти» і дотичні процеси, притупляється, і в гру вступають ті сфери, які відповідають за несвідомі процеси. І саме через це можуть бути нав’язливі думки та «ломка». Також мигдалина, яка контролює реакції на страх, захищаючи нас від небезпечних ситуацій, перестає працювати, тому й люди готові на будь-що заради кохання. На додачу до всього наше критичне мислення теж перестає виконувати свою функцію. Тому, якщо ви дивуєтесь, що ви або хтось із ваших знайомих перестав думати, бо закохався, просто знайте, що мозок у цей час відмовив.  

 Такий «цукерково-букетний» період закінчується приблизно через 6 місяців – 1,5 роки і, нарешті, всі ці хімічні процеси приглушуються, а ті частини мозку, які відмовились працювати, знову активуються. На цьому етапі починаються постійні сварки, конфлікти і більшість не витримує, як наслідок – розлучення. А ті пари, які пережили це все разом, нарешті можуть назвати це коханням. Щось змінилось? Партнери поважають інтереси, цінності одне одного, навіть якщо вони не збігаються, також зароджується близькість та приходить усвідомлення того, що ближче та рідніше нікого немає. Порівняно із закоханістю все вже більше тихо, спокійно, і комусь може здатись, що почуття вже не ті. Проте це й є те саме «високе почуття». 

  Та чому ми все ж закохуємось у конкретних людей? Насправді, це не так романтично, як здається. Є стандартні риси, які людство вважає привабливими, і більшість критеріїв пов’язана з еволюційною точкою зору. Наші предки обирали тих, хто скоріше дасть здорове потомство. Тому нам несвідомо більше сподобається, наприклад, жінка з широкими бедрами або просто людина з симетричним обличчям. Але найголовніший критерій – запах. Що цікаво, ніс буквально зчитує аромат і аналізує ДНК людини. І, скоріш за все, по запаху нам сподобається той, хто матиме профілі генів стійкості до хвороб. Багато хто чув про те, що дівчата обирають хлопців схожих на батька, ну й навпаки, хлопці – на матір. Так, запах теж туди відноситься. 

  Хоча наука та природа не такі романтичні, кохання все ще лишається загадкою для кожного з нас.

Український кінематограф. Кіно яке представлене на світових платформах

Авторка: Ольга Єжакова

  Українські фільми та серіали стають дедалі популярними на різних світових платформах, сайтах і також не винятком став один з найвідоміших провайдерів світу Netflix на якому представлені різні українські екранізації.

  Компанія Natflix нещодавно почала співпрацювати із українськими виробниками кіноіндустрії. Проте, кількість українських фільмів та серіалів стрімко зростає.

  За останні 2 роки Netflix купив десятки фільмів та серіалів виробництвом яких є Україна, 

  протягом половини 2023 року компанія отримала більше 4 мільйонів годин перегляду.

  І українські роботи увійшли у топ переглядів за рейтингами країн світу.

  А це означає, що Україна представляє і робить якісне і цікаве глядачеві кіно, яке дивляться по всьому світу і отримує високі рейтинги та оцінки.

  Безперечно українці вийшли на новий світовий рівень. Ми показуємо дедалі більше фільмів та серіалів які набирають все більше і більше переглядів, позитивних відгуків та оцінок.

  За кордоном людям подабається те, що ми створюємо, а це показник того, що нам є куди рухатись і робити все кращі екранізації і транслювати світу.

  Ось що пропонує Netflix для перегляду на їх платформі з українського кінематографа що потрапили до ТОП переглядів:

Памфір (2022)

Люксембург, Люксембург (2022)

Зима у вогні (2015)

Клондайк (2022)

Снайпер. Білий ворон (2022)

Мої думки тихі (2019)

Носоріг (2022)

Я працюю на цвинтарі (2022)

Чорний ворон (2019)

Крути 1918 (2018)

Поводир (2014)

  Фільми які точно варті уваги та перегляду у них вкладено багато емоцій та реальних подій.

  Режисери показують непрості долі героїв та їх життя. Фільми оцінювали навіть світові критики і зазначили, що екранізації варті уваги, кожен фільм по своєму унікальний з власною історією.

ВСУПЕРЕЧ ОБСТАВИНАМ

В Києві у музеї Марії Заньковецької (філія Музею театрального, музичного та кіномистецтва України) до дня Незалежності Греції відбулося урочисте відкриття виставки української художниці грецького походження родом із міста Ізмаїл Тетяни Мітакі "Всупереч обставинам"

Виставка стала можливою завдяки її кураторам директорці Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ірині Борисівні Дробот та Заслуженому діячеві відомому журналісту України НСЖУ Сергію Коміссарову.

Подія проходила за підтримки Федерації грецьких товариств України і Музею.

На виставці панувала прекрасна просто фантастична атмосфера із урочистими привітальними виступами та концертом з репертуаром грецьких та українських пісень у виконанні народних артистів України.

Художницю Тетяну Мітакі спочатку привітали куратори виставки, а потім до слова запросили і її. Майстриня розповіла присутнім про свою виставку та картини. Далі з привітанням від грецької громади пані Тетяну привітав керівник Федерації грецьких товариств України Степан Масхма. У своєму виступі він наголосив на тому, що «мистецтво є тилом, який ми повинні зберігати для нашої перемоги». Саме завдяки підтримці цієї Федерації греків Тетяна Мітакі здійснила свою мрію організувати вернісаж в столиці України прекрасному місті Києві. Окрім голови ФГТУ на заході ще були присутні заступник голови Федерації Василь Мітько, члени виконкому ФГТУ і членкиня Ради ФГТУ Галина Чумак. Також були привітання від спільноти художників України.

Далі почався концерт за участю чудових артистів Тетяни Стаматі-Оленєвої, Зої Тимченко та Василя Радченка які у живому виконанні заспівали прекрасні грецькі та українські пісні. Всі присутні були у захваті від чудового концерту і з задоволенням його слухали та аплодували. А присутніх у той день було чимало, але ж Тетяну Мітакі на її прекрасний вернісаж прийшли привітати рідні, друзі, гості, художники, артисти, журналісти, поцінувачі сучасного українського мистецтва.

Сила, незламність і талант є тими рисами, які яскраво вирізняють Тетяну Михайлівну Мітакі. Вітаємо ще із однією підкореною творчою вершиною!

А всі кияни та гості Києва можуть завітати до Музей Марії Заньковецької протягом двох наступних тижнів та переглянути чудову виставку.

Музей Марії Заньковецкої знаходиться за адресою: вул.Велика Васильківська, 121 (ст.м. Палац Україна).

Леонід КОВАЛЕНКО

Українська мода

Авторка: Ольга Єжакова

  Українська мода не стоїть на місці, вона завжди оновлюється, змінюється, вражає і додає нові фарби і колоьори у цій галузі та показує себе усьому світу, а українських дизайнерів поважають по всьому світу.

  Мода нашої країни існує вже доволі давно.

 Ще на початку 20-го століття в Україні були крамниці з тканинами та ательє на різний смак та бюджет, тож українки завжди полюбляли гарно вбиратись і бути сучасними в ті часи, хоч і українські міста не були світовими столицями моди. Але українки завжди вміли показати себе і свої вбрання.

  На той час наймодніші пані були помічені і місті Львові, через їх вміння гарно піднести себе та свій стиль, але й у Києві пані полюбляли стильно одягатись, кажуть що киянки одягалися яскравіше за жінок у Німеччині, Австрії та Європі, що є великим компліментом особливо для моди тих часів.

 Наразі українська мода розвивається дуже стрімко і в гарному напрямку.

  В Україні з'являються доволі багато нових та молодих дизайнерів які додають та створюють щось нове, цікаве і сучасне. Талановиті митці представляють свої роботи на наймасшабніших тижнях моди в Мілані, Лондоні, Парижі та Нью Йорку.

  Дизайнери не тільки показують свою роботу, але й представляють нашу країну і розповідають про те, що в непростий для нас час вони працюють, творять красу не дивлячись на всі складнощі і не прості умови, проте всеодно показують всьому світу нашу сильну націю і творіння. 

 Багато світових зірок та знаменитостей обирають одяг українського виробництва, ми можемо побачити зірок на червоних доріжках в українських брендах, такаж, часто журналісти роблять фото де можна помітити роботу наших талановитих майстрів.

 Відомі зірки такі як: співачки Beyonce, Adele та Rita Ora, модель Bella Hadid обирають такі  українські бренди як: Bevza, Ruslan Baginskiy, Anna October, Litkovska і виглядають у них неперевершено.

 Наприклад для свого світового турне співачка Beyonce була одягнута у сукні “Frolov” від нашого дизайнера Івана Фролова.

 З останніх новин, 28 вересня відбувся тиждень моди у Парижі де були українські дизайнери з представленням своїх виробів і з  якими зустрілася всесвітньо відома редакторка американського журналу VOGUE Анна Вінтур. Вона поспілкувалася з дизайнерами і виявила неабияку підтримку України, це був великий вияв поваги до нашої країни і українських митців зазначили дизайнери Руслан Багінський та Іван Фролов, які поділилися кадрами з цієї події на сторінках у своїх соц мережах.

Танцювальна чума до загибелі

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

  Одне з найдивніших і складних масових божевіль в історії людства, трапилося в 1518 році, в місті Страсбурзі. Близько 400 людей танцювали без зупинки на міських вулицях, внаслідок чого більшість з них померла від серцевих нападів, перевтом і фізичного виснаження. Рваний одяг, обличчя з лякаючими гримасами та криваві сліди – ось атрибути цієї «веселості». Причиною всьому стала невідома хвороба, танцювальна чума, яка охопила сотні людей, змусивши рухатися без зупинки впродовж днів, тижнів, місяців. Ці люди просто не могли не танцювати. Все почалося із жінки, відомої як фрау Троффеа (Troffea).

  Одного разу вона вийшла на вулицю  почала танцювати. Люди виходили зі своїх будинків, дивилися, дивувалися, сміялися та плескали.

  Ніхто не розумів, чому вона танцює. Жінка не зупинялася упродовж шести днів, не відпочиваючи ні вдень, ні вночі.

  Танець перервався лише коли вона знепритомніла. Але коли до Троффеа приєдналися сусіди, всім стало не до сміху – хвороба почала поширюватись на глядачів. Так, весь наступний місяць близько 400 людей безперервно танцювали без музики чи пісень, доводячи себе до виснаження або навіть до смерті. У міру залучення до танцю все нових і нових людей, стурбовані городяни, влада та лікарі почали бити на сполох. Місцеві лікарі виключили надприродні причини недуги, і оголосили, що танцювальне божевілля є хворобою, спричиненою «гарячою кров'ю».

  Представники влади вирішили, що хворі зможуть вилікуватись від хвороби, якщо дозволити їм танцювати цілодобово. Так би мовити «витанцюють» свою недугу. У місті відкрили два танцювальні зали та збудували дерев'яну сцену. Запросили музикантів, щоб ті своєю грою сприяли громадянам безперервно танцювати. Танці тривали місяцями. Але ніхто не мав бажання рухатися і не насолоджувався тим, що відбувається. Навпаки, Уоллер пише: «Сучасники були впевнені, що страждаючі не хотіли танцювати, і коли могли, просили про допомогу». Це суперечить припущенням, що вони були добровільними членами якогось культу, і події починають здаватися ще похмурішими.

  Коли стало ясно, що вжиті заходи ніяк не ведуть до поліпшення ситуації, адміністрація міста заборонила всі розваги в місті, включаючи азартні ігри, проституцію, музику та танці. Над громадянами, що танцювали, проводили різні релігійні обряди. За кілька тижнів епідемія пішла на спад.

  Більшості уражених удалося відновити контроль над своїми тілами.

  Незабаром, шалений танець припинився, залишивши по собі за різними оцінками від 300 до 600 мертвих городян, які дотанцювали до смерті. Справжні причини такого дивного явища встановити не вдалося. Сучасна гіпотеза передбачає, що танцювальна чума була викликана отруєнням психоактивними продуктами ріжків, що вражає різні злаки. Справа в тому, що алколоїди, що містяться в ріжку за хімічною структурою, близькі до речовини відомої як ЛСД.

  У середні віки були зареєстровані й інші випадки Танцювальної чуми, але події у Страсбурзі є найвідомішими, вони підтверджуються різними історичними документами, включаючи записи лікарів, місцеві хроніки та документи міської влади.